Контрольні питання і завдання

1. Покажіть, як при вивченні одного предмету можна використовувати різні системи навчання.

2. Змоделюйте проблемну ситуацію. Покажіть хід її рішення.

3. Чим програмоване навчання відрізняється від комп'ютерного?

4. Що таке алгоритмізація навчання? Чи завжди воно є ефективним в творчій учбової діяльності студента?

5. Як диференціювати навчання, якщо всі учні талановиті?

6. У групі все учні мають досить розвинене наочне і наочно- образне мислення. Які види процесу навчання будуть ефективними в ній? При яких умовах?

7. В чому особливості модульного навчання? Доведіть його прогресивність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ

1. Гареев В. М., Кутасов С. И., Дурко Е. М. Принципы модульного обучения // Вест. высш. шк. — 1987. — № 8. — С. 35-38.

2. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. — К.: Рад. шк., 1987. —Гл. III, IV.

3. Ильина Т. А. Актуальные проблемы дидактики высшей школы // Новое в теории и практике обучения. — 1979. — Вып. 4.—С. 3-99.

4. Ильина Т. А. Педагогика. — М.: Просвещение, 1984.—Тема 17.

5. Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва. — К.: Вища шк., 1993. — С. 190-219.

6. Куписевич Ч. Основы общей дидактики: Пер. с польск. — М.: Высш. шк., 1986. — 367 с.

7. Махмутов М. И. Проблемное обучение.—М.: Педагогика, 1975. —Разд. III.

8. Оконь В. Введение в общую дидактику: Пер. с польск. — М.: Высш. шк., 1990.

9. Педагогіка. За ред. А. М. Алексюка. — К.: Вища школа., 1985. — 295 с.

10. Педагогіка. За ред. М. Д. Ярмаченка. — К.: Вища школа., 1986. — 543 с.

11. Рогинский В. М. Азбука педагогического труда. — М.: Высш. шк., 1990. — С. 63-65.

12. Талызина Н. В. Управление процессом усвоения знаний. — М.: Изд-во МГУ, 1975. —343 с.

13. Фіцула М. М. Педагогіка.—К.: Академкнига, 2000. — 542 с.

Лекція 10. Методи навчання.

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

• дати визначення категорії дидактики «метод»;

• пояснити відмінність понять "метод" і "прийом";

• охарактеризувати різні підходи до класифікації методів;

• розкрити зміст словесних, наочних, практичних ме­тодів;

• визначити шляхи методу;

• розкрити зміст репродуктивних і проблемно-пошукових ме­тодів навчання;

• охарактеризувати мотиви навчання;

• розкрити зміст методів стимулювання учбової діяльності, а також методів активізації пізнавальної діяльності;

• визначити прийоми самостійної роботи.

План лекції.

1. Поняття про методи навчання. Метод і прийом. Основні підходи до класифікації методів навчання.

2. Характеристика словесних, практичних і наочних методів навчання.

3. Характеристика репродуктивних і проблемно-пошукових методів навчання.

4. Методи стимулювання учбової діяльності. Мотивація у навчанніі.

Питання 1. Поняття про методи навчання. Метод і прийом. Основні підходи до класифікації методів навчання.

Слово "метод" в перекладі з грецької теthodos означає шлях дослідження або пізнання, теорія, навчання. Як наукова категорія в загальному значенні метод — це спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована діяльність, підпорядкована рішенню конкрет­ной задачі. У дидактиці метод навчання означає впорядкований спо­сіб досягнення учбово-виховних цілей.

Методи навчання є носіями функцій навчання:

• освітньої, яка оп­тимально сприяє придбанню тими, що навчаються наукових знань, умінь і навиків і на їх основі формує науковий світогляд;

• виховної, яка цілеспрямовано формує певну систему емоційно-ціннісних відносин особистості (суб'єкта) до навколишнього світу (трудових, державно-правових, патріотичних, естетичних, національно-етичних, екологічних і ін.);

• раз­виваючої, яка розвиває психічні процеси і стани особистості;

• мотиваційної, яка стимулює інтереси і позитивні мотиви учнів до навчання;

• організуючої, яка зв'язує в єдину систему мету, зміст і організацію учбового процесу з врахуванням особливостей і інтелектуального рівня розвитку навчаємих, майстерності педагога, матеріально-технічного забезпечення про­цесу навчання.

При виборі методів необхідно враховувати:

1. цілі і завдання навчання; особливості змісту навчання;

2. рівень розвитку колективу і каж­дого навчаючогося окремо;

3. можливість використання різномаїтних організаційних форм навчання;

4. уміння і навики викладача, його особистостістий досвід.

Виділяють методи загальні і приватні. Загальні розробляє дидакти­ка, приватні—методики викладання предметів.

Прийом—часть методу, його етап. Оволодіти приемами—значить знайти шлях реалізації методу, послідовність учбових дій, закріпляючих в навиках і звичках. У загальному виді прийоми можна розділить на логічні (постановка проблеми, виявлення ознак, порівняння, висновки, узагальнення), організаційні (запис плану, відповідь за планом, відповідь в дошки, демонстрація, спостереження за планом, розділення роботи по операціях), технічні (питання на дошці, анкети, прикріплення малюнків до дошки, використання таблиць, постановка питань). Наприклад, відомий педагог-новатор В. Шаталов називав 300 прийомів, якими він володіє.

Метод повинен цілеспрямовано розвивати поняття (знання), практичні уміння і навики на основі розумової діяльності навчаємих. Тому дуже важливим є знати шлях методу. Шлях методу—це логічна побудова викладу матеріалу, ведучого до пізнання, разви­ващого поняття.

Кожен метод має дві шляхи: дедуктивний і індуктивний. Дедук­тивний шлях мислення або викладу полягає в русі від загальних положень, принципів до роз'яснення окремих фактів або підтвердження загальних положень фактами. Дедукція застосовується при аналі­зі і тісно пов'язана з ним. Індуктивний шлях — від фактів до узагальнення. Індукція пов'язана з синтезом, вона дозволяє будувати узагальнені висновки.

Дедуктивний і індуктивний шляхи є в кожному педагогічному методі, в кожному його виді і формі. Завдання педагога полягає в тому, щоб за допомогою всіляких методів і прийомів вести учнів від конкретно-образного до конкретно-понятійного і абстрактно-поня­тійного мислення. Цього вимагає діалектичний шлях пізнання іс­тини, який йде від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики.

Завдання навчання багатозначні. Їх неможливо вирішити якимсь уні­версальним методом, оскільки його просто не існує. Різні вимоги навчання вимагають необхідність використання в учбовому процесі різноманіття методів, їх багаточисельних комбінацій. У дидактиці описано більше 400 методів, ще більше їх описано в приватних методиках. Не дивлячись на це, питання про класифікацію методів навчання остаточно не вирішене, до цих пір не створена загальноприйнята класифікація методів навчання.

У історії дидактики проблема методів не виділялася окремою проблематикою—вона розглядалася в контексті всіх елементів про­цесу учбової діяльності. У XIX—початку XX ст. кожен вчитель гім­назії створював свою методику, яка складалася з індивідуальних зна­ходок, що підказали власним досвідом або досвідом, описаним в педагогічних журналах того часу. Проте пошуки нових, оригі­нальних методів не увінчались успіхом, тому з 20-х років XX ст. ди­дактика повернулася до стандартних методів, а звідси і виникла пробле­ма їх класифікації.

Перед Другою світовою війною всі методи підрозділяли на три груп­и: словесні, наочні, практичні. З 50-х років класифікація методів у зв'язку з глобальними дослідженнями вчених-дидактиків і опорою на передовий педагогічний досвід вчителів-практиків почала розглядатися в різних аспектах.

Методи почали підрозділяти залежно від основних дидакти­чних завдань на методи придбання знань; формування умінь і навиків; вживання знань; творчої діяльності, закріплення і перевірки знань і умінь (М. Данілов, Б. Осипов). Відповідно до характеру діяльності учнів виділяли такі методи, як ін­формаційно-рецептивний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий, або евристичний, і дослідницький (М. Ськаткін, І. Лернер).

Запропоновані були і інші класифікації, в яких поєднувалися ме­тоди викладання і навчання: інформаційно-узагальнювальний і виконавчий, пояснювальний і репродуктивний, пояснювально-спонуеальний, частково-пошуковий, пошуковий (М. Махмутов і ін.).

У сучасній дидактиці виділяють три великі групи методів (Ю. Бабанський, Т. Ільіна, Г. Щукина і ін.):

1. методи організації і здійснення учбово-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, практичні);

2. методи стимулювання і мотивації учбово-пізнавальної діяльності (методи стимулювання інтересу до навчання —мотивація; пізнавальні ігри, учбові дискусії; методи сти­мулирования обов’язку і відповідальності—метод роз'яснення мети учбового предмету; вимоги до вивчення предмету; заохочення і покарання у навчанні);

3) методи контролю і самоконтролю (методи усного контролю і самоконтролю, письмового контролю і самоконтролю, методи лабораторно-практичного контролю і самоконтролю). Виділяють також бінарні методи, які класифікуються по двох формах: наочні (методи наочно-інформаційні, наочно-проблемні, наочно-практичні, наочно-евристичні, наочно-дослідницькі) і практичні (методи практично-евристичні, практично-проблемні, практично-дослідницькі). Ця класифікація дозволяє викладачеві діяти комплексно, знахо­дячи той набір методів навчання, який об'єднується з його формами.