Контрольні питання і завдання

1. Яке співвідношення понять "людина", "індивід", "особистість"?

2. Розкрійте поняття "Структура особистості".

1. Чим обумовлюються і як здійснюються формування і розвиток особистості?

3. Яким чином відбувається становлення і розвиток самосвідомості людини?

4. Чи часто ви аналізуєте свої думки, відчуття, вчинки?

5. Яка роль спрямованості в розвитку особистості людини?

6. Який темперамент, на вашу думку, переважає у вас і чому?

7. Зіставте відповідь на питання 7 з даними, отриманими в результаті роботи з опитувальником Р. Айзенка.

8. Розкрийте взаємозв'язок темперамента і характера.

9. Який взаємозв'язок і відмінність понять "обдарованість", "завдатки", "здібності", "геніальність"?

Лекція 4. Психічні процеси і стани особистості. (4 години)

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

• дати загальну характеристику психічних процесів і станів людини;

• виділити суть і властивості пізнавальних і емоційно-вольових процесів;

• розкрити можливості управління психічними процесами і саморегуляції психічних станів.

^{План лекції.}

^{1. Пізнавальні процеси.}

2. Емоційно-вольові процеси.

3. Психічні стани особистості.

Питання 1. Пізнавальні процеси.

Людина пізнає навколишній світ за допомогою уваги, відчуттів, сприйняття, пам'яті, мислення і уяви. Кожен з цих позна­вательных процесів забезпечує пізнання певних властивостей навколишнього світу.

Увага як пошуковий для орієнтування процес направляє і зосереджує свідомість на певних об'єктах дійсності при одночасному відверненні від інших, обумовлює вибірковість, відбір інформації, що поступає через органи чуття.

Увага пов'язана з діяльністю ряду мозкових структур, перш за все ретикулярної формації і нейронів уваги, розташованих в основному в лобових долях кори великих півкуль.

Увагу характеризують:

• об’єм—показник кількості об'єктів, які одночасно знаходяться в полі уваги (у дорослої людини в середньому равняє п’яти—семи об'єктам);

• стійкість—часова характеристика уваги, показник тривалості збереження інтенсивності уваги;

• концентрація—показник міри зосередженості свідомості на об'єкті;

• розподілення—здібність утримувати увагу на декількох об'єктах одночасно, що дає можливість здійснювати зра­зу декілька дій, зберігаючи їх в полі уваги;

• переключення—показник швидкості переходу від одного виду діяльності до іншого;

• предметність—здібність виділяти певні комплекси сигналів відповідно до установок і особистісної значущості; наприклад, слухаючи музику, людина не звертає уваги на інші звуки.

Залежно від умов виникнення виділяють різні види уваги (таблиця. 1).

Таблиця 1 Види уваги

Вид уваги	Умова виникнення	Особливості прояву
Мимовільна	Дія сильного або значимого подразника	Здійснюється ненавмисно, не вимагає вольових зусиль; легко відбуваються перемикання і припинення
Довільна	Постановка і прийняття завдання як шляху вирішення проблеми	Вимагає вольових зусиль, збереження контролю за поведінкою, при тривалій концентрації викликає стомлення
Післядовільна	Захопленість процесом рішення задачі	Висока зосередженість на рішенні задачі при знятті напруги, не вимагає значних вольових зусиль

Увага є необхідною умовою успішної діяльності людини. Тому важливим є розвиток навиків управління увагою.

При цьому слід враховувати чинники, сприяючі залученню уваги:

• характер подразнення (новизна, контраст, фізичні характерис­тики —величина об'єкту і ін.);

• відношення подразника до потреб (те, що важливе для людини, більшою мірою відповідає його потребам, приверне його увагу перш за все).

Для підтримки уваги слід також нейтралізувати чинники, що знижують її стійкість:

• монотонність і стереотипність виконуваних дій;

• одноманітність і недостатність (надлишок) інформації.

Отже, увага особливим чином організовує процеси психічного віддзеркалення дійсності, первинною формою яких є відчуття—психичеський процес віддзеркалення окремих властивостей пред­метов і явищ навколишнього світу.

Фактично відчуттями є продукти переробки центральною нервовою системою (і перш за все корою головного мозку) подразників, що виникають в процесі життєдіяльності людини.

Анатомо-фізіологічний апарат, який служить для прийому і перера­ботки таких подразників, І. Павлов назвав аналізатором.

Кожен аналізатор складається з таких органів:

• рецептора (органу чуття) — сенсорних кліток, "налаштованих" на прийом певних подразників (слухових, смакових і ін.) і перетворюючих їх дії в електрохімічні імпульси;

• нервових (провідних) шляхів, які передають ці імпульси в цент­ральную нервову систему;

• центру аналізатора — спеціалізованої ділянки в корі го­ловного мозку, в якій імпульси "декодуються", фізіологічний процес перетворюється на психічний (відчуття) і людина усвідомлює, що на неї впливає, —шум, запах, тепло і ін.

Виділяють наступні види відчуттів:

• зовнішні, які виникають при дії подразників на рецеп­тори, розташовані на зовнішній поверхні тіла—зорові (найбільш важливі для функціонування людської пси­хики), слухові, тактильні, нюхові і смакові;

• органічні, які сигналізують про те, що відбувається в організ­мі (відчуття болю, голоду, спраги і ін.);

• кінестетичні, за допомогою яких мозок отримує інформацію про положення і рух різних частин тіла; їх рецептори розташовані в м'язах і сухожиллях.

Хоча кожен тип відчуття відрізняється своєрідністю, є спільні властивості, характерні для всіх видів відчуттів:

• наявність порогу відчуттів — залежності між силою подразника і інтенсивністю відчуття, що викликається ним; при цьому мінімальна величина подразника, що викликає відчуття впер­ше, називається нижнім абсолютним порогом відчуттів; найбільша сила подразника, при якій відчуття або зникає, або якісно міняється (наприклад, перетворюється на больове при збільшенні гучності звуку), називається верхнім абсолютним порогом відчуттів; по суті, поріг відчуттів є характе­ристикою чутливості аналізаторів;

• адаптація відчуттів—здібність органів чуття міняти свої властивості (почуттєвість) при зміні умов; наприклад, при переході від світла до темноти чутливість ока може змінюватись в десятки разів;

• взаємодія відчуттів — зміна чутливості ана­лізатора під впливом подразників, що діють на інші органи чуття, коли стійке ослабіння одних подразників підвищує чутливість інших і навпаки (сильні подразники знижують чутливість супутніх аналізаторів).

Посилена взаємодія аналізаторів може привести до того, що під дією одного подразника можуть виникнути додаткові відчуття, характерні для іншого, — синестезія (від грец. — спільне відчуття). Наприклад, музика може викликати колірні відчуття, деякі кольори можуть викликати відчуття прохолоди або тепла.

Підвищення чутливості аналізаторів—сенсибілізація— в результаті взаємодії відчуттів, а також соціальних вправ обумовлює можливість компенсації сенсорних дефектів, вдосконалення відчуттів.

В результаті переробки інформації органами чуття окремі відчуття об'єднуються в цілісні образи предметів і явищ оточуючого. Процес створення цих образів називається сприйняттям.

У основі сприйняття лежать не лише нервові зв'язки, що утворюються в рисах одного аналізатора, але і нервові зв'язки міжаналізаторів.

До основних властивостей сприйняття відносять:

• константність—незмінність образу сприйняття при змінюючихся фізичних умовах; наприклад, колір і форма знайомих об'єктів сприймаються однаково незалежно від умов спостереження; завдяки цьому людина може сприймати і позна­вать мир стійких речей, що зберігають свої основні призна­ки при щонайменшій зміні, наприклад, освітленості або відстані до сприйманого об'єкту;

• наочність — сприйняття зовнішнього світу не у виді набору не зв'язаних один з одним відчуттів, а у формі відособлених в про­сторі предметів; при цьому сприймана реальність розділяється на два прошарки — образ предмету (фігуру) і образ оточуючого предмет простору (фон); цікаво, що в якості фігури і фону виділяються різні об'єкти залежно від минулого досвіду людини (мал. 3); така залежність від змісту психічної діяльності людини називається апперцепцією (від латин. ad— до, реrceptio—сприйняття);