Контрольні питання і завдання

1. У чому відзнака методів навчання від прийомів? Які завдання вони вирішують?

1. Поясните, як враховується діяльністю підхід при класифікації ме­тодов навчання.

3. Доведіть необхідність виділення методів стимулювання навчання, не­смотря на те що всі інші методи до певної міри реалізують стиму­лирующую функцію.

4. Які методи, на ваш погляд, максимально забезпечують творчість і по­ знавательную активність учнів? Чому?

5. Доповните визначення: "Метод навчання позначає... по досягненню... цілей".

6. Носієм яких функцій є метод? Дайте їм характеристику.

7. Покажіть на прикладі можливість поєднання словесних, індуктивних и проблемно-поисковых методів при викладі однієї з тем.

8. При вирішенні яких дидактичних завдань можна успішно використовувати сло­весные, наочні, практичні методи?

9. Назвіть відмінності в методах бесіди і евристичної бесіди. 10. Які методи входять до групи словесних, практичних?

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ

1. Алексюк А. М. Загальні методи навчання. — К.:Рад.школа, 1981. — 206 с.

2. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. — К.: Рад. шк., 1987. —Гл. IV.

3. Дидактика средней школы / Под ред. М. Н. Скаткина.—М.: Просвещение, 1982. —Гл.5.

4. Педагогика. Под ред. Ю. К. Бабанского.—М.: Просвещение, 1988. — Гл. 22.

5. Педагогіка. За ред. М. Д. Ярмаченка. — К.: Вища школа, 1986. — С. 160-199.

6. Рогинский В. М. Азбука педагогического труда. — М.: Высш. шк., 1990. — С. 55і57.

7. Харламов И. Ф. Педагогика. — М.: Высш.шк., 1990.—Т. Х.

8. ФіцулаМ. М. Педагогіка. — К.: Академія, 2000. — С. 121-149.

Лекція 11. Організаційні форми навчання.

Вивчивши дану тему, ви повинні:

• мати поняття про форми організації навчання в історичному раз­витку;

• уміти охарактеризувати основні підходи до класифікації орга­нізаційних форм навчання;

• уміти розкрити зміст індивідуальної і класно-урочної форм навчання;

• уміти визначити роль і призначення семінарів, практикумів, опи­сати їх структуру;

• мати поняття про дипломне проектування і курсові роботи;

• уміти розкрити призначення консультацій і самостійної ра­боты;

• знати вимоги, структуру і типи уроків;

• уміти пояснити призначення і методику проведення факультати­вів;

• уміти охарактеризувати групову, індивідуальну і фронталь­ную роботу на занятті.

План лекції.

1. Поняття про форми навчання. Основні поняття про форми навчання. Основні підходи до класифікації форм навчання в історичному розвитку.

2. Загальна характеристика систем навчання.

Питання 1. Поняття про форми навчання. Основні поняття про форми навчання. Основні підходи до класифікації форм навчання в історичному розвитку.

Зміст освіти, його мету і завдання, методи навчання реалізують в організаційних формах навчання. У дидактиці форма (від латин. forma—зовнішність, пристрій) означає спосіб організації навчання. Вона є побудовою способів спілкування викладача і учнів по заздалегідь встановленому режиму і порядку. До загальних структурних елементів взаємозв'язку форм і методів слід віднести учбово-виховну мету, зміст, засоби і методи роботи викладача з учнями, їх кількість і місце навчання. Кожна з організаційних форм навчання характеризується своєю структурою, принципом впорядкування її елементів. Наприклад, для семінарського заняття як форми навчання характерні такі ознаки: дидактична мета, завдання, об'єм роботи, склад учнів, види робіт, питання для обговорення, регламентований час, місце проведення і тому подібне

Форми створюють специфічні умови для навчання. Всі вони виходять з дидактичної мети, визначаються змістом і методами учбової роботи.

Основною формою навчання сьогодні є класно-урочна система, одиницею якої є урок—більше або менш закінчений відрізок учбового процесу, в якому представлені такі педагогічні елементи, як мета, зміст, методи, засоби, тобто його дидакти­чні ланки.

У своєму історичному розвитку класно-урочна система навчання пройшла складний і довгий шлях. Вона прийшла на зміну індивідуально­му навчанню, що застосовувалося в школах стародавнього світу і середньовіччя.

Суть індивідуального навчання полягала в тому, що учи­тель проводив заняття з одним учнем або у себе удома, або в будинку учня.

Позитивними в цій формі організації навчання є:

• високий рівень самостійності;

• можливість регулювати темп роботи;

• ефективність при опануванні поглиблених знань, умінь і навиків;

• організація систематичного контролю і можливість підбору диференційованих завдань.

Індивідуальне навчання дозволяє також більш повно враховувати особливості розвитку дитини.

Недоліки індивідуальної форми навчання полягають в тому, що ті, що учні не спілкуються один з одним, не бачать позитивних прикладів, немає творчості співпраці, потрібні великі матеріальні витрати. Вже в XVI ст. індивідуальне навчання піддавалося критиці. Проте його елементи зберігалися довгий час, до XIX ст. включно. Багато дворянських дітей здобували спочатку домашню освіту. Сьогодні індивідуальне навчання застосовується у виді репетиторства, доповнюючи колективне навчання, а також рекомендується окремим учням за медичними показаннями.

В середні віки на зміну індивідуальному прийшло індивідуально-групове навчання. Групи не були постійними, учні були різного віку і з різним рівнем знань. У школах такого типу учні визубрювали матеріал, а вчитель, викликаючи їх індивідуально, вимагав точного повторення матеріалу.

У 20-30-х роках XVI ст, коли почали розвиватися міста, торгівля, про­мисловість, виникли зачатки класно-урочної системи в так назива­ємих братських школах в Чехії, Польщі, Угорщині, Саксонії, а також в Україні і Білорусії. Статути, що дійшли до нас, Луцької (1624 р.), Львов­ської, Київською, Каменец-Подільскої братських шкіл передбачали організацію навчання по урочній системі.

Заслуга розробки найважливіших питань класно-урочної системи навчання належить великому чеському ученому-педагогові Я. Коменському, авторові "Великої дидактики" і "Законів упорядкованої шко­ли". Піддавши критиці індивідуальний порядок навчання, він розробив нову систему навчання і сформулював ряд правил, які використовуються і в наші дні: учні приймаються в школу один раз в році; діляться на класи з постійним складом; класні заняття повинні проводитись щодня по 4-6 годин з перервами між ними; кожен урок повинен мати своє завдання, починатися і закінчуватися в один і той же час; вчитель повинен працювати зі всім класом.

Великий внесок у розвиток класно-урочної системи вніс відомий педагог і психолог XIX ст. Д. Ушинський. Характерними рисами класно-урочної системи він вважав клас з постійним складом учнів, строгий розклад занять, поєднання фронтальних занять з індивідуальними, чітку постановку мети, зв'язок нового з пройден­ним, зразковий порядок і дисципліну, майстерність вчителя.

В кінці XIX—початку XX ст. виникла система взаємного навчання (белланкастерска, по іменах священика А. Белла і вчителя Дж. Лан­кастера). Суть її полягала в тому, що вчитель організовував обучіння молодших школярів за допомогою старших. Старші отримували від вчителя інструкції і учили молодших.

На початку XX ст. знову була зроблена спроба відмовитися від класно-урочної системи. Американська вчителька з міста Дальтона Е. Паркхерст запропонувала всю учбову роботу проводити згідно Дальтон-плану. Суть його полягала в тому, що замість класів заняття перено­сились в лабораторії, забезпечені книгами, посібниками, приладами, якими учні могли користуватися індивідуально. Вчитель да­вав завдання індивідуальне, допомагав кожному учневі, якщо потрібно, а учень, вивчивши матеріал, здавав залік і отримував нове завдання і так далі.

Іншою формою, що виникла в другій половині ХІХ ст. в США, став так званий метод проектів ("проект-справа"). У його основу покладена формула "навчання по засобах роботи", обгрунтована Д. Дьюї.

З'явилися Тематичні центри, в яких навчання поєднувалося з трудовою діяльністю.

В кінці XIX—початку XX ст. були відомі і такі форми навчання, як Мангеймська, заснована в Германії І. Зіккингером.

Він розділив всіх дітей на чотирі групи:

1. основні класи для дітей з середніми здібностями (50-60 %) — навчання 8 років;

1. класи для малоздатних дітей (20-30 %) — навчання 4 року;

2. допоміжні класи для розумово відсталих дітей (2-2,5 %) —обучіння 4 року;

3. класи для обдарованих (20-25 %) і з них 1,2 % високообдарованих — навчання 6 років.

У американській школі використовувалась і така форма, як план Грампа, згідно якому відводилося 40 % часу для навчання учнів у великих групах (100-150 чол.); 20 %—в малих групах (10-15 чол.); 40 %—на самостійну роботу.

Практично жодна з цих організаційних форм не прижилася в школі, і основною залишилася класно-урочна система.