Контрольні питання і завдання

1. Що дає вивчення психології сучасному фахівцеві?

2. Виділіть і опишіть істотні віхи кожного з етапів становления психології як науки.

3. Назвіть найбільш значні напрями психологічної науки. Які з них протилежні по своїм принципам?

4. Як ви уявляєте собі зв'язок психології і педагогіки? Що для цих наук є загальним і що особливим?

5. Які галузі психологічної науки ви знаєте?

6. Що дає дослідникові психіки людини дотримання принципів детермі­низму, єдності свідомості і діяльності, розвитку?

7. Чи існує універсальний метод психологічного пізнання?

8. Порівняєте достоїнства і недоліки спостереження і експерименту.

9. У чому відмінність між тестом і анкетою?

10. Які умови потрібно дотримувати дослідникові, щоб отримати надійні результати психологічних досліджень?

СПИСОК ВИКОРИСТОВАНОЇ І РЕКОМЕНДУЕМОЙ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: В 2 т. — М.: Педагогика, 1980. —Т. 1. —С. 162-170.

2. Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психологической ди-­ агностике. — К.: Наук, думка, 1989. — 200 с.

3. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. — М.: Изд-во МГУ, 1988. —С. 95-128.

4. Годфруа Ж. Что такое психология. — М.: Мир, 1992.

5. Гриншпун И. Б. Введение в психологию. — М.: Ин-т практич. психологии, 1996. —152 с.

6. Гроф С. За пределами мозга. — М., 1992.

7. Максименко С. Д. Общая психология. — М.: Рафл-бук; К.: Ваклер, 1999. —528 с.

8. Маслоу А. Психология бытия. — М.; К.: Ваклер, 1997.

9. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение, 1986. —С. 5-62.

10. Основы психологи: 2-ге вид. / За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. — К.: Либщь, 1996. —632 с.

11. Психология: Словарь / Под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. — М.: Политиздат, 1990. —С. 26-28, 152-155.

12. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. — М.: Педагогика, 1989.—Т. 1. —С. 14-61.

13. Франки В. Человек в поисках смысла. — М.: Прогресс, 1990. — 368 с.

14. Фрейд 3. Введение в психоанализ: Лекции. — М.: Наука, 1989. — 455 с.

15. ФроммЭ. Душа человека. — М.: Республика, 1992.—429 с.

16. Ярошевский М. Г. История психологии. — М.: Мысль, 1985. — С. 334-428.

Лекція 2. Виникнення і розвиток психіки.

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

• розкрити суть поняття "психіка";

• показати взаємозв'язок психіки і нервової системи, особливо мозку;

• сформулювати основні закони вищої нервової діяльності;

• виділити стадії розвитку психіки;

• описати взаємозв'язок рівнів розвитку психіки і форм поведінки живих організмів;

• розкрити суть і умови виникнення свідомості як вищого, специфічно людського рівня розвитку психіки.

_{План лекції.}

_{1. Психіка і мозок.}

_2. Стадії розвитку психіки. Взаємозв'язок рівнів розвитку психіки і форм поведінки живих організмів.

3. Свідомість як вищий рівень розвитку психіки. Свідомість і несвідоме.

Питання 1. Психіка і мозок.

Виникнення і розвиток психіки тісно пов'язані з виникненням і розвитком нервової системи, і особливо мозку.

Основним елементом нерв­ной системи є нервова клітина, або нейрон, яка складається з тіла клітки з ядром, безліч коротких розгалужених відростків —дендрітів — і одного довгого — нервового волокна, або аксона.

У нейроні виникає про­цесс збудження, в основі якого лежить особливий нервовий струм (біострум).

Це збудження передаєт­ься від одного нейрона до іншого по нервових волокнах, скопичення яких називають нерва­ми. Виділяють нерви центробіжні (передавають збудження від частин тіла до мозку) і відцентрові (передають збудження від мозку до частин тіла).

Центральна нервова система (ЦНС) складається із спинного і голов­ного мозку, причому чим вище розташована та або інша частина мозку, тим складніше її діяльність.

Спинний мозок регулює роботу м'язів тулуба і кінцівок. Тут же поміщаються центри найбільш простих рефлексів (наприклад, колінного).

У стовбурній частині мозку, що містить довгастий мозок, мозочок і середній мозок, відбувається регуляція роботи внутрішніх органів і складних рухів організму, що забезпечують стійку рівновагу при ходьбі, бігу і ін.

Найвищими відділами ЦНС є великі півкулі головного мозку, в глибині яких зосереджено скупчення особливих нервових клеток—подкорковых вузлів.

В самої поверхні півкуль розташована кора головного мозку завтовшки 2-5 мм, що містить приблизно 15 млрд кліток.

З корою мозку і підкірковими вузлами взаємодіє мережа нервових клеток—ретикулярна формація. Це енергетична система мозку, яка підтримує загальний тонус кори і забезпечує перехід организ­ма від стану гальмування (сну) до стану збудження (бодрствування).

Значну частину кори великих півкуль головного мозку людини займають нервові клітини, пов'язані з органами, яким належить важлива роль в спілкуванні і праці. Це клітки, пов'язані з органами мови (губами і мовою), а також клітки, пов'язані з гроном руки, і особливо з її великим пальцем, протиставленість якого іншим пальцям руки створює передумови опанування людиною трудовими діями.

Вивчення особливостей функціонування великих півкуль го­ловного мозку людини виявило специфіку сприйняття і переробки інформації лівою і правою півкулями (функціональну асим­етрію головного мозку). Встановлено, що ліва півкуля (у прав­шів) відповідає за інформацію, представлену за допомогою мови, а так­ож читання, рахунок, логічні міркування. Права півкуля оперує образами, просторовими стосунками, розпізнає образ в цілому, не аналізуючи (як ліва півкуля) його структуру. Виходячи з даних досліджень можна передбачити, що кращих результатів в діяльності досягають ті люди, в яких функціональна асиметрія виражена виразніше, тобто існує прямий зв'язок між мірою асиметрії і розумовими здібностями. Тому не слідує пере­учувати левшів—це може привести до згладжування функціональної асиметрії півкуль головного мозку зі всіма витікаючими звідси наслідками.

Діяльність мозку, лежача в основі психічної діяльності, побудована за рефлекторним типом (від латин. refiexus—відображення).

Всі рефлекси організму поділяють на безумовні і умовні. Безумовними є природжені і відносно незмінні реак­ції організму на зовнішні дії, здійснювані в результаті діяльності підкірки. У людини це перш за все рефлекси, які регулюють внутрішне середовище організму—дихання, кровообіг, тем­пературу. Це також смоктальний і інші рефлекси, пов'язані з їжою і травленням. До безумовних рефлексів людини відносять і деякі природжені рухи—моргання, чхання і ін., які слугують для захисту від шкідливих зовнішніх дій, а також рефлекси чипляння, плавання, які без відповідної підтримки можуть з часом зникнути.

Умовні (придбані) рефлекси утворюються в результаті формування в корі головного мозку нових тимчасових зв'язків. Це стано­вится можливим в результаті взаємодії двох основних процесів вищої нервової діяльності (ВНД) — збудження і гальмування, закономірності яких вивчав І. Павлов.

Подразник, або сигнал, діючи на органи чуття, викликає збудження певної ділянки кори головного мозку, яке розповюджується (іррадує—от лат. irradiare—сяяти, випускати промені) по корі, захоплюючи і частину підкірки.

Одночасно виникає процес гальмування, який концентрує збудження в одній ділянці мозку.

Велике значення для діяльності нервової системи має також закон взаємної індукції, згідно якому нервовий процес визы­ває (індукує) в сусідніх ділянках мозку протилежний процес.

Виділяють два типи сигналів, що впливають на кору головного мозку. Сигнали, що поступають безпосередньо від предметів і явищ навколишнього світу (зорові, слухові та інші подразники), на­зивають першою сигнальною системою. Сигнали, що поступають в мозок за допомогою мови, називають другою сигнальною системою.

Оскільки будь-який предмет або явище навколишнього світу предста­вляє собою цілий комплекс подразників, мозок виробив здатність сприймати їх завдяки утворенню стійких систем нервових зв'язків, що отримали назву динамічного стереотипу. Вироблення динамічних стереотипів створює передумови для засвоєння людинаом знань і навиків.