Питання 2. Емоційно-вольові процеси.

Людина, пізнаючи навколишній світ, певним чином відноситься до пізнаваємих предметів і явищ -— із захопленням, гнівом, радістю, печаллю. Це можливо перш за все завдяки ЕМОЦІЯМ (від латин. етоуео — приголомшую, хвилюю) —специфічній формі психічного віддзеркалення суб'єктивного відношення людини до предметів або явищ у формі безпосереднього переживання приємного або не­приятного.

У основі емоцій лежить складна діяльність кори, підкірки і веге­тативной нервової системи, що забезпечує роботу м'язів і внутрішніх органів. Через це прояв емоцій тісно пов'язаний з функциональ­ными змінами організма—работою м'язів всього тіла, у тому числі і обличчя, з діяльністю серця і кровоносних судин, органів диха­ння, залоз внутрішньої секреції.

За допомогою емоцій людина взнає, наскільки значимі пізнні нею предмети або явища для задоволення її потреб. Чим більше значення мають пізнавані об'єкти, тим більше глибокі пе­реживания людини. Таким чином, емоції виконують сигнальну функцію. Крім того, стійкі переживання певним чином змінюють поведінку людини, направляють і підтримують її, що дозволяє говорити про регулюючу функцію емоцій. Виділяють так­ож комунікативну функцію емоцій. Зовнішні прояви емоцій в міміці, пантоміміці дозволяють інформувати інших людей про сво­є ставлення до предметів і явищ дійсності.

Види емоцій розрізняють залежно від :

- спрямованості (позитивні і негативні);

- міри впливу на активність людини (стенічні — від грец. sthenos — сили, що підвищують активність, і астенічні, знижуючі її).

Формами прояву емоційних процесів, по А. Леонтьєву, є:

• афекти—короткочасні і бурхливо протікаючі емоційні процеси, що характеризуються значними змінами свідомості, порушеннями контролю за поведінкою;

• власне емоції—безпосередні тимчасові переживання не лише до окремих подій (як афекти), але і вірогідних або згадуваних;

• настрій — тривале переживання певних емоцій, що забарвлює всю поведінку людини;

• стрес (від англ. stress—тиск, напруга) —емоційний стан, що виникає у відповідь на всілякі екстремальні дії;

• почуття—вищій рівень розвитку емоцій, що характеризує стійке переживання людиною свого відношення до предме­тів і явищ, що мають мотиваційну, направляючу значи­мость.

Залежно від спрямованості виділяють наступні види відчуттів:

• моральні (переживання людиною її відношення до інших лю­дям і до суспільства в цілому);

• інтелектуальні (виражають відношення особистості до процесу пізнання);

• естетичні (відчуття краси, що виявляється при сприйнятті творів мистецтва, явищ дійсності);

• практичні (від грец. praxia — дія, переживання людиною її відношення до трудової, учбової і іншим видам діяльності).

Таким чином, емоції і відчуття нерозривно пов'язані з особою, відображаючи в свідомості людини процес і результат задоволення її потреб. Емоційність є природженою, але відчуття раз­виваються протягом життя людини, в процесі розвитку її особистості. Велике значення при цьому має розвиток емпатії (від грец. етпраtheia — співпереживання) — здібності співпереживання, збагнення емоційного світу іншої людини. Емпатія—одна з найважливіших властивостей особистості, без якої неможлива емоційна культура. Складовими емоційної культури, що забезпечують її висо­кий рівень розвитку, є розвиненість вищих відчуттів людини, здібність виражати і зберігати ці відчуття, управляти емоціями.

Можливість управління емоціями багато в чому за­лежить від рівня розвитку ВОЛІ—особливої форми психічної активнос­ти особистості, направленої на подолання труднощів досягяння поставленої мети шляхом свідомої організації і саморегуляції людиною своєї поведінки і діяльності.

Воля виконує спонукальну функцію, обумовлюючи активність людини, і гальмівну, таку, що виявляється в забороні небажаних проявів активності.

У вольовій дії виділяють декілька основних етапів

1. Усвідомлення мети діяльності.

2. Усвідомлення ряду можливостей досягнення мети.

3. Поява мотивів, що підкріплюють або спростують ці можливості.

4. Боротьба мотивів.

5. Вибір однієї з можливостей, підкріпленою мотивом", який "переміг, ухвалення рішення.

6. Виконання прийнятого рішення.

Воля виявляється в таких якостях особистості:

• целеспрямованість (уміння людини підпорядковувати свої дії поставленим цілям);

• наполегливість (уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалої боротьби з труднощами);

• витримка (уміння гальмувати дії, відчуття, думки, що перешкоджають здійсненню прийнятого ре­шения);

• рішучість (уміння приймати і втілювати в життя швидкі і обгрунтовані рішення);

• дисциплінованість (свідоме підпорядкування своєї поведінки загальноприйнятим нормам, встановленому порядку);

• самостійність (уміння не піддаватися впливам різних чинників, відволікаючих від досягнення мети, діяти на основі своїх поглядів і переконань), старанність (уміння виконувати свої зобов'язання в строк) і ін.

Залежно від розвиненості цих якостей людина може володіти силоміць або слабкістю волі.

Стійкою вольовою якістю особистості є локус контролю (від латин. lосus—місцезнаходження, розташування і фр. сопtrole — перевірка) — схильність людини покладати відповідальність за ухвалення рішення і резуль­тати діяльності на зовнішні обставини (екстернальний локус кон­тролю) або на саму себе (інтернальний локус контролю). Дослідження показують, що екстернальний локус контролю пов'язують з такими рисами особистостей як безвідповідальність, невпевненість в своїх си­лах, нерішучість і ін. Люди, що відносяться до цієї категорії, знайдуть виправдання будь-яким своїм вчинкам, посилаючись на несприятливі зовнішні умови. Так, людина не вільна від соціальних умов, але вона вільна зайняти свою позицію ним, прийняти своє рішення, несучи за нього особистісну відповідальність.

Розвиток (самовиховання) волі можливий при дотриманні ряду умов:

• систематичне тренування в подоланні труднощів починаючи з порівняно незначних труднощів в повсякденному житті (режим дня, заняття спортом і т. п.);

• обов'язковове здійснення прийнятих рішень;

• постановка привабливої, особово значимої і соціально корисної мети;

• виділенні і проходженні ряду етапів на шляху до поставленої мети.