Питання 2. Загальна характеристика систем навчання.

Достоїнствами класно-урочної системи як форми навчання є чітка впорядкованість учбового процесу, емоційний вплив особистості викладача на навчаючогося, своєрідне змагання розумів при колективному придбанні знань, відносне безперервне керівництво учбовою діяльністю учнів, поєднання викладу нового матеріалу з самостійною роботою учнів.

Недоліки уроку як організаційної форми навчання — неможливість повідомляти учням одночасо різний зміст, рівняння на середнього учня, утрудненість індивідуального підходу, обмежені можливості для установки зворотного зв'язку, небезпека універсалізації окремих типів уроку.

До уроку як форми організації навчання пред'являються дидакти­чні, виховні і організаційні вимоги.

Дидактичні вимоги передбачають:

- визначення освітніх завдань уроку і його складених эле­ментов, місця конкретного уроку в системі інших занять;

• визначення оптимального поєднання змісту уроку з вимогами учбової програми по предмету, цілями уроку і обліком рівня розвитку учнів;

• вибір раціональних методів, прийомів, засобів навчання, які забезпечують пізнавальну активність учнів.

Виховні вимоги до уроку передбачають постановку виховного завдання уроку; формування наукового світогляду, вы­соких моральних і природних смаків, забезпечення зв'язку навчання з практикою, з життям; формування і розвиток у учнів пізнвальних інтересів, позитивних мотивів навчання, навиків самостійної роботи, творчої ініціативи і тому подібне.

Організаційні вимоги до уроку передбачають наявність про­думаного плану уроку, організаційну чіткість його проведення, ра­ціональне використання засобів навчання, у тому числі технічних.

Якісна своєрідність уроків визначається їх цілями, змістом, методикою проведення, особливостями учбового закладу, мацстерністю педагога, рівнем інтелектуального розвитку учнів. Щоб визначити загальні сторони уроку, потрібна їх класифікація.

У дидактиці існують різні підходи до класифікації уроків:

• за способом проведення — Урок-тема, кіноурок, урок-бесіда, урок практичне заняття і т. д.;

• по характеру пізнавальній діяльності — урок первинного закріплення, урок освоєння понять і т. д.;

• по мірі самостійності—урок самостійної роботи, урок роботи педагога з групою і так далі.

В даний час найчастіше застосовується класифікація уроків за дидактичними цілями і місцем уроків в їх загальній системі, пропозиції з деякими видозмінами Б. Есиповим, Н. Болдирєвим, Р. Щукіною, В. Оніщуком і ін.

Відповідно до даної класифікації виділяються такі типи уроків*:

• уроки опанування нових знань учнями;

• уроки формування умінь і навиків;

• уроки повторення і закріплення (комплексного вживання зна­нь, умінь і навиків);

• контрольно-перевірочні уроки, комбіновані уроки, на яких вирішується відразу декілька дидактичних завдань;

• уроки узагальнення і систематизації знань, умінь, навиків.

* Ця класифікація, на жаль, також є недосконалою.

Урок має певну будову (структуру). У поняття "струк­тура" вкладаються три ознаки: з яких елементів (етапів) складається урок; послідовність, в якій ці елементи включаються в урок; взаємозв'язок цих елементів.

В уроках виділяють такі загальні структурні елементи: органи­зація початку уроку, перевірка засвоєння вивченого, постановка мети і завдань уроку, пояснення, закріплення, повторення, підведення підсумків, повторення змісту, домашнє завдання.

Дидактичними цілями уроку є вивчення нового материа­лу, формування знань, їх закріплення, перевірка, вживання і ін.

Дидактична структура визнається необхідною для всіх типів уроків. Вона може бути наступною (по С. Оніщуку): актуалізація колишніх знань; формування нових понять і способів дії; формування умінь, навиків, розумових і практичних дій.

Логіко-психологічна структура виходить з характеру процес­у творчої пізнавальної діяльності учнів і може вклю­чать виникнення проблемної ситуації і постановку проблеми, обгрунтування і доказ гіпотези, перевірку правильності вирішення проблеми (по М. Махмутову).

Наведемо приклад комбінованого уроку, що має наступну структуру: відтворення раніше вивченого (організація опорних зна­нь, навиків, умінь); мотивація навчання (оголошення теми, мети, за­дач уроку); вивчення нового матеріалу, його сприйняття, розуміння, ос­мислення; первинне закріплення знань; засвоєння навиків і умінь на готовому матеріалі (у нестандартних умовах); самостійна ра­бота по творчому засвоєнню знань, навиків, умінь; перевірка ре­зультатів виконаної роботи; підсумки уроку; домашнє завдання [4].

В даний час використовуються нестандартні уроки.

• інте­грирований урок, коли матеріал декілька тем вивчається одним бло­ком;

• міжнаочний урок, коли об'єднується матеріал декількох споріднених предметів;

• урок-ессе; урок, що театралізується;

• урок-кон­курс;

• урок — прес-конференція;

• урок — ділова гра; урок-суд;

• урок-екскурсія.

Ефективність використання різних форм навчання визначається у багатьох випадках способами організації учбової діяльності учнів. Виділяють три способи (форми): індивідуальна, групова, колективна (фронтальна) робота учнів на уроці.

Індивідуальна робота на занятті передбачає виконання завдань самостійно кожним учнем на рівні його учбових можливостей. Ця форма роботи використовується і в умовах програмованого і комп'ютерного навчання (для перевірки знань, умінь і навиків).

Групова работа—це спосіб організації учбових занять, при якому ставляться певні завдання групі з 5-7 чіл. (завдання диференційовані, індивідуалізовані; при цьому оцінюється кожен учень).

Колективна робота передбачає виконання всіма учнями одного і того ж завдання (наприклад, бесіда, диктант).

Основні вимоги до форм організації навчання (по С. Оніщуку):

- виховні — єдність етичних і інших видів виховання загальної культури учнів; формування ініціативи, відповідальності, працьовитості; вироблення звичок до систематичної праці і свідомої дисципліни;

- дидактичні—реалізація принципів навчання; чітке визначення цілей і завдань навчання; уміла організація учбової роботи (під­бір змісту, методів, прийомів); визначення структури занять (гли­бина, свідомість, міцність, об'єм, уміння працювати самостійно, за зразком або творчо);

- психологічні—врахування психологічних особливостей учнів, їх реальних можливостей; стимулювання позитивного відношення учнів до учбово-пізнавальної діяльності, формування позитивної мотивації навчання. Важливим є і настрій педагога, який вимагає зібраності, уваги, самоконтролю, контакту з групою;

- гігієнічні — не допускати перевтоми учнів; попереджувати одноманітність в учбовій роботі, монотонне пояснення, переважання репродуктивних методів.

Поряд з урочною формою організації учбового процесу примінюються такі форми, як лекції, семінари, практикуми, консультації, факультативи, самостійна робота, курсове і дипломне проектування, учбова і виробнича практика. Розглянемо деякі з них.

Основна дидактична мета лекції — сформувати орієнтируючу основу для подальшого засвоєння учнями учбового матеріалу. У лекції реалізуються дві функції—методологічна і організаційна. Перша вводить студентів в науку в цілому, додає учбовому курсу концептуальність; друга зв'язує всі інші форми учбових занять, які логічно слідують за нею, спираються на неї змістовно і тематично [5].

Тема складається з трьох основних етапів:

I — ввідна частина. Формулювання мети і завдань лекції. Коротка ха­рактеристика проблеми. Показ стану питання. Список літератури, освітлюючої проблему;

II—викладання. Докази, факти, аналіз понять, освітлення подій, демонстрація дослідів, слайдів. Характеристика різних точок зору. Зв'язок з практикою. Сфера застосування отриманих знань;

III—заключення. Формулювання основного висновку. Установка для самостійної роботи. Методичні поради, відповіді на запитання.

Тема буде повноцінною, якщо виконані такі умови: правиль­но спланований зміст лекції; знайдені точні засоби, які дозволяють без втрат донести зміст матеріалу до слухачів; забезпечений чіткий контакт з аудиторією.

Семінарське заняття дає студентові можливість розвивати про­дуктивное мислення, опановувати уміння точно і доказово вира­жати свої думки на мові конкретної науки, вести дискусію, діалог. Для семінару характерним є безпосередній контакт навчаємих з викладачами, атмосфера взаєморозуміння і співробітництва. Особливості семінару полягають в тому, що він проводиться по заздалегідь підготовленому плану обговорення висунутих питань. Критерії оцінки якості семінарського заняття: цілеспрямованість—постанов­ка проблеми, зв'язок з практикою; планування; організація работи— уміння викликати і підтримати дискусію; стиль проведення заняття — жвавий, передбачаюче обговорення гострих питань; взаємовідносини викладача і студента, учнів з учнями; управ­ління групою — контакт з учасниками семінару; заключення—ква­ліфіцирований, змістовний висновок [5].

Практікум—своєрідна форма зв'язку теорії з практикою, яка служить для закріплення знань шляхом залучення учнів в рішення різного виду учбово-пізнавальних завдань, виробляє нави­ки використання обчислювальної техніки, уміння користуватися літе­ратурою [11]. Зазвичай ця форма роботи застосовується після вивченні великих розділів учбового курсу.

Засобом управління учбовою діяльністю учнів при про­ведении практикуму служить інструкція, яка по строго визначеним правилам послідовно визначає дії учнів. В неї входять завдання, що передбачає повторення значної частини учбового матеріалу, пояснення основних теоретичних питань, опис, графічне зображення лабораторного устаткування, конкретні розпорядження, що визначають характер діяльності учнів, порядок роботи, контрольні роботи по темі. В межах тихо, що відводиться на практи­кум часів викладач складає план роботи, додаткові ін­струкції і вказівки по наявних навчальних посібниках і підручниках. Практикуми сприяють розвитку високого рівня самостійності учнів, їх творчого відношення до виконання завдань.

Найважливішою формою, яка слугує для поглиблення і розширення науч­но-теоретических знань, задоволення пізнавальних інтересів і розвитку творчих здібностей, є факультатив. По дидак­тическим цілях виділяють такі види факультативів: по поглибленому вивченню учбових предметів; по вивченню додаткових дисци­плін; з метою здобуття спеціальності (програмування, стено­графія, машинопис і ін.); міжнаочні факультативи.

Факультативи підрозділяють на теоретичні і практичні. Кожен з них має свою структуру. Теоретичні включають обгрунтування теми, теоретичну і практичну значущість даних питань, створення проблемної ситуації і її вирішення спільними зусиллями викладача і учнів, обговорення результатів пошуків тих або інших положень, узагальнень, уточнень, систематизацію знань.

Практичні факультативи служать для формування навиків і умінь дослідницького характеру з метою поглиблення знань. Струк­тура їх така: постановка завдання, обгрунтування актуальності і практи­чної значущості, конкретизація результатів роботи, їх обговорення і підведення підсумків (аналіз і корекція помилок, пошук більш рацио­нальных рішень, інтерпретацій, захист звітів).

На факультативах залежно від дидактичних цілей і логіки учбового предмету використовуються ввідні, оглядові або узагальнювальні лекції.

Ввідна тема знайомить учнів з напрямами теми або курсу в цілому. Їй властивий проблемно-пошуковий і пошуково-інформа­ційний характер. Зазвичай після ввідної лекції проводиться семінар, на якому детально обговорюються проблеми, поставлені в лекції. Оглядова тема, як правило, використовується для узагальнення і систематизації знань матеріалу великих об'ємів і великої складності.

До теоретичних факультативів відносяться такі форми роботи, як науково-теоретична і науково-практична конференції. Мета першої —подведення підсумків по факультативу і ознайомлення учнів з досягненнями науки в цій області. Мета другої — ознайомлення учасників конференції з результатами дослідної, дослідницької роботи, виконаної членами факультативу.

До індивідуальних форм учбового процесу відносяться виробнича (педагогічна) практика, виконання курсових і дипломних робіт.

Виробнича практика створює певний прецедент для освіти тісного творчого взаємозв'язку коледжу (вузу) і виробництва. Практики доцільно проводити на тих підприємствах, куди фахівці будуть направлені на роботу. При цьому повинні просліджуватись певні зв'язки: профілюючі учбові дисципліни, прак­тика, конструкторська і дослідницька робота повинна охоплювати всіх учнів.

Дипломні і курсові роботи, реферати виконуються згідно учбовому плану. Дипломна робота по структурі нагадує канди­датську дисертацію. В неї входять: вступ, де розкриваються ак­туальность теми, об'єкт, предмет роботи, мета і практичне значе­ння; у першому розділі розглядається теоретична частина; у другому розділі освітлюється дослідницько-практична робота з прикладами, узагальненнями, а також використовуються графіки, малюнки, таблиці, діаграми і т. п.; висновок.

Дипломною роботою керує викладач високої кваліфікації; її захист проводиться на державному іспиті.

По аналогічних правилах пишуть курсові роботи і реферати, які узагальнюють вузьку тему і розкривають її ширше, ніж в підручнику.

Роль викладача при написанні дипломних і курсових проектів велика. Він дає установки по виконанню робіт, повідомляє перспектив­ні теми курсових і дипломних робіт, проводить консультації, коррегує плани робіт, допомагає в підборі необхідної літератури, визначає пошуково-експериментальну частину і так далі.

Консультації призначені для надання учням педагогічно доцільної допомоги в їх самостійній роботі по кожній дисципліні учбового плану. Зазвичай консультації проводяться в міру необхідності після лекцій перед семінарськими і практичними заняттями, в період підготовки до колоквіумів, заліків, іспитів. Питання, що задаються на консультаціях, можна розділити на такі групи: обумовлені проблемами в знаннях, невірно сформованими способами діяльності; націлені на здобуття додаткової ін­формації, що розширює кордони учбового курсу; проблемні, орі­єнтовані на обговорення, з'ясування точок зору учнів.

Консультації можуть проводитися в індивідуальному порядку або для групи залежно від цілей, які ставляться викладачем.

В даний час, коли значення самостійної і індивідуаль­ной роботи студентів істотно зростає, роль консультацій піднімається.