1 Венько о. П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917— 1953 рр.). — с. 20.

2 Історія України — с. 295. 2»2

§ 5. Державність Західної України в 20—30-х роках

§ 5. Державність Західної України

в 20—30-х роках. Приєднання

західноукраїнських земель

до складу УРСР

роблеми української державності за кордоном. 22 січня 1919 р уряди УНР і ЗУИР урочисто проголосили об'єд­наний (злуку) двох українських республік. Однак воєнні дії призвели до того, що під польською окупацією опини­лися Галичина, Холмщина, Нідляшшя.

Деякі легальні українські політичні партії брали участь у польській політичній системі. Найвнливішою і авторитет­нішою серед таких політичних організацій було Українське націо­нально-демократичне об'єднання (УНДО), створене у липні 1925 р. У 1935 р. УНДО мало найбільше серед усіх українських політичних формувань представництво в польському сеймі (17 депутатів) і се­наті (3 депутати).

Версальське рішення 1923 р., яким визнано приєднання Гали­чини до Польщі, викликало хвилю протесту і деяке зневір'я до За­ходу. Це сприяло утворенню у 1923 р. компартії Західної України, яка пізніше стала складовою частиною компартії Польщі.

В 30-х роках обстановка різко змінилася. Встановлення тота­літарної системи в СРСР, її злочини проти українського народу у вигляді насильницької колективізації, голодомору 1932—1933 рр., численних політичних процесів внесли істотні корективи в дію по-ічних чинників на західноукраїнських землях.

Прорадянські, прокомуністичні погляди взагалі не були до­мінуючими у політичній думці галицьких українців. Переважна більшість з них стояла на відкрито націоналістичних і антирадян-ських позиціях і розрізнялась передусім методами своєї боротьби. У непримиренній опозиції до УСРР перебувала, наприклад, Укра­їнська військова організація (УВО), заснована у 1920 р., провід якої складався із старшин Українських січових стрільців. Основним за­собом своєї боротьби проти польської влади УВО обрала індивіду­альний терор.

Наприкінці 20-х років виникає кілька націоналістичних груп: Союз української націоналістичної молоді, Легія українських на-пюналістів та ін. На конференціях 1927 і 1928 рр. вони висловлюва-

293

Розділ 3. Держава і право України * період тоталітарно-репресивного режиму

л ися за злиття усіх цих груп в єдину Організацію українських на­ціоналістів (ОУ11).

У січні 1929 р. у Відні відкрився конгрес ОУН, який ухвалив устрій ОУН і обрав провід ОУН, до якого увійшли керівники УВО Є. Коновалець, Р. Сушко та ін. — колишні старшини січових стріль­ців та Української галицької армії¹. Отже, ОУН охопила усі існуючі націоналістичні групи.

ОУН ставила перед собою завдання боротися проти польського режиму, а також «уздоровити відносини вкутрі нації викликати в українському народові державотворчі зусилля»². Акції ОУН (терор, саботаж, підпали) стали приводом для масових репресій проти українців, викликали в 1935—1936 рр. судові процеси над членами ОУН.

У більш сприятливому становищі перебували українці Закар­паття. В 1919 р. Закарпаття опинилося у складі Чехословацької Ре­спубліки, у 1928 р. стало Підкарпатським краєм, але без права на автономію. Празький уряд 11 жовтня 1938 р. після Мюнхенської змови нарешті надав автономію Підкарпатській Русі і дозволив їй створити перший автономний уряд, до якого увійшли А. Бродій, А. Волошин та ін.

Згідно а рішенням німецько-італійського арбітражу у Відні від 2 листопада 1938 р. Підкарпатська Русь змушена була віддати значну частину своєї території з такими містами, як Ужгород та Мукачево, Угорщині. Після цього її столицю було перенесено до Хуста.

Навіть у таких важких умовах Карпатська Україна зробила ще один крок до незалежності. 22 листопада 1938 р. парламентом Чехословацької Республіки було внесено доповнення до Консти­туції у формі «Конституційного закону про автономію Підкарпатсь­кій Русі» На цій основі автономний уряд розгорнув роботу з підго­товки виборів до першого Сейму Підкарпатській Русі (з ЗО грудня

р. Карпатської України). На виборах, які відбулися 12 лютого

р., Українське національне об'єднання здобуло 92,4% голосів³. 15 березня 1939 р. Сейм, до якого було обрано 32 посли, розпо­ чав у Хусті свою роботу і проголосив незалежність Карпатської України, яка ставала республікою на чолі з президентом, обраним Сеймом. Державною мовою Карпатської України визнавалась ук-

¹ Лютим М. Р„ Науменко К. Є. Історія галицького стрілецтв» — С. 217.

² Гунчак Т. Україна перша половина XX століття. — С. 217.

³ Кандиба-Ольжич О. Воики-будівничі // Голос України, ІУ94 — 12 берез 294

5. Державність Західної України в 20—30-х роках

р аїнська мова, кольори державного прапору — синій та жовтий¹. Президентом Карпатської України обрано Волошина.

Але ще 13 березня 193!) р. хортисти Угорщини за вказівкою Берліна направили в Прагу і Хуст ультиматум про окупацію всього Закарпаття нібито з метою «підтримання порядку». 14 березня від­бувся перший напад угорських військ на територію Закарпатської України, а вслід за цим — її повна окупація.

За умовами Ризького договору заборонялось перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій. Таким чином, Директорія і уряд Української Народної Республіки, а також усі їхні організації втратили право на легальне існування в Польщі. Вони продовжували своє існування нелегально. Ця обставина мала велике значення, бо підкреслювала національну свідомість україн­ців і їхнє прагнення мати свою державу. Остаточному об'єднанню України перешкодила Антанта, коли Верховна Рада в Парижі 25 червня 1919 р. постановила «уповноваженим силам Польської республіки ввести свої осередки аж по р. Збруч»².

Ще раніше, у листопаді 1918 р., Північна Буковина була оку­пована румунськими військами, а Закарпаття в січні 1919 р. — че­ськими

Деякий час після першої світової війни влада Польщі над за­хідними українцями лишалася спірною. Незважаючи на це, розпо­чалась полонізація Галичини. Вже до січня 1923 р. між поляками було розподілено в Галичині близько 200 тис. гектарів землі, на По­ліссі — 113 тис. тощо. Тому восени 1922 р. українці розпочали бой­кот виборів до сейму і сенату. Але українське населення Волині, Холмщини, Полісся та Підляшшя все ж взяло участь у виборах. Українське представництво в обох палатах становило 20 депутатів і 6 сенаторів. Політичні засади українського представництва виклав від імені Українського сеймового клубу 23 січня 1923 р. С. Підгірсь­кий: «...ми, представники Волині, Холмської землі, Підляшшя і По­лісся, заявляємо з цієї Сеймової трибуни перед цілим світом, що метою українського народу є відродження Самостійної Української Держави»³. Між тим поляки досягли своєї мети. 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти у Версалі остаточно визначила приєднання Галичини до Польщі.

Анексовані західноукраїнські землі перебували на становищі напівколоній Польщі, Румунії й Чехословаччини. Під час світової