5. Основні риси права

П о-друге, якщо раніше сума податку залежала від показника до­хідності господарства, тепер вона визначалася у твердій ставці.

У 1956 р. скасовується кримінальна відповідальність за неви­конання мінімуму трудоднів.

Розширюються права колгоспів. Постанова Ради Міністрів СРСР і ЦК КПРС від 6 березня 1956 р. «Про Статут сільськогоспо­дарської артілі і подальший розвиток ініціативи колгоспників в ор­ганізації колгоспного виробництва й управління справами артілі» надала загальним зборам як вищому органу колгоспного самовря­дування право змінювати і доповнювати ті положення чинного Ста­туту, при реалізації яких треба особливо ретельно враховувати умови кожного господарства, внутрішнього життя колгоспу. Раніше вони регламентувалися зверху. Зокрема це стосувалося: а) роз­міру присадибних ділянок у зв'язку з дійсною участю члена артілі в її суспільному виробництві та з метою найрацюнальнішого вико­ристання землі, б) кількості рогатої худоби, вівців, свиней, домаш­ньої птиці, яка може бути в індивідуальній власності колгоспників; в) обов'язкового мінімуму трудоднів, виходячи з потреб суспільного виробництва в трудових витратах тощо.

Щоб підняти авторитет загальних зборів — вищого розпоряд­чого органу сільгоспартілі, засуджувалася практика, коли райви­конком без відома членів артілі скасовував рішення загальних збо­рів.

Скарги колгоспників на рішення загальних зборів до райви­конкому розглядалися на загальних зборах, а їх повторне рішення з одного й того ж самого питання вважалося остаточним.

Пропонувалося не допускати більше призначення членів пра-аління і голів колгоспів, додержуватися статутних строків їх обран­ка, регулярної звітності перед загальними зборами колгоспників.

І нарешті, стимулюючу роль відіграла відмова від найгрубішої дискримінації селян — у 1958 р. колгоспники одержали паспорти. Це звільнило їх від багаторічної залежності від колгоспу.

Всі ці заходи поступово повертали селянам почуття людської ддності громадянської, віру в свої здібності і можливості.

Справді, економіка колгоспів зміцнилася. До середини 50-х років колгоспи вперше стають рентабельними і поряд з радгоспами основними постачальниками державі сільгосппродуктів. За п'ять років (після 1953 р.) порівняно з попередньою п'ятирічкою зростан-кя сільськогосподарського виробництва становило 34 %. Грошові доходи колгоспів у 1957 р. порівняно а 1952 р. зросли в розрахунку ■а колгоспний двір у 2,3 рази, а видача грошей на трудодень — утрмчі.

ЇМ

Розділ б. Держава і право Укрити в період дчсталтііацн

§ 5. Основні риси права

Проте з кінця 50-х років, точніше а 1959 р. в управлінні сіль­ським господарством знову поширюються і зміцнюються адмініст-ративно-командні методи. Це явище має низку причин. Головна з них полягала в тому, що ад.мшістративно-командна система в умо­вах десталінізації зберігалася.

Безперечно, іншою причиною став волюнтаризм Хрущова, який заявив ще у 1958 р. про намір Радянського Союзу наздогнати Америку з виробництва м'яса, масла й молока на душу населення. Об'єктивний стан сільського господарства Союзу, також України, у той час не міг гарантувати виконання цих планів. Ось і довелося властям, як і завжди у таких ситуаціях, звертатися до випробува­них адміністративно-командних методів.

Розпочалося обмеження розвитку індивідуального господар­ства. З'явилися необгрунтовані, вольові розпорядження про скоро­чення розмірів присадибних ділянок, а в деяких місцях і про повну їх ліквідацію; про обов'язковий продаж м'ясної худоби колгоспни­ків у громадське стадо. Цей захід ударив не тільки по індивідуаль­ному господарству колгоспників. Він означав утрату важливого джерела забезпечення країни м'ясом і молоком. Стає жорсткішою регламентація праці колгоспників у суспільному та індивідуально­му виробництві. Розумні положення колгоспного статуту залишаю­ться на папері.

Водночас посилюється бюрократичне керівництво колгоспами з боку партійних і радянських органів, зростає їх безпосереднє втручання в діяльність колгоспів. Вже після вересневого (1953 р.) Пленуму в кожному райкомі партії організовувалися спеціальні ін­структорські групи. Кожна група вела партійно-політичну роботу безпосередньо в МТС і зоні колгоспників, які обслуговувала. Очо­лював групу секретар райкому. Загальне керівництво групами по­кладалося на першого секретаря. Голови сільгоспартілів та інші ке­рівники колгоспів були виключені до номенклатури партапаратом.

Усі ці нововведення зводили нанівець самостійність колгоспів, знищували у колгоспів, а також і в колгоспників почуття господаря. В основі відносин колгоспу і держави, як і раніше, була покладена ідея иродрозкладки.

Після обнадійливих успіхів сільського господарства у другій половині 50-х років — на початку 60-х років розпочинається його спад, внаслідок чого у 1963 р. держава була змушена імпортувати хліб.

Кримінальне право. Демократичні зміни торкнулися також і цієї галузі права. Вже в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 27 березня 1953 р. «Про амністію» зазначалася необхідність пере-

440

глянути кримінальне законодавство Союзу і республік і були на­мічені конкретні напрями цього перегляду. Головними джерелами кримінального права стали Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, Закон про кримінальну відпо­відальність за державні злочини та Закон про кримінальну відпо­відальність за військові злочини, а також прийнятий 28 грудня 1960 р. на розвиток цих актів Кримінальний кодекс УРСР (набув чинності з 1 квітня 1961 року)¹.

Враховуючи глибокі зміни в суспільно економічному і по­літичному житті країни, ці джерела, а також ті нормативні акти, які приймалися на їх розвиток, розширювали демократичні засади радянського кримінального права. Вони звужували сфери кри­мінальної відповідальності, пом'якшували відповідальність за зло­чини, які не становили великої суспільної небезпечності, посилюва­ли відповідальність за найтяжчі злочини проти життя та здоров'я громадян, боротьбу з небезпечними злочинцями — рецидивістами.

Головне завдання кримінального права полягало в охороні су­спільного і державного ладу, соціалістичної власності, особи і прав громадян та всього правопорядку від злочинних посягань, у бороть­бі з ними. З особливою силою підкреслювалось завдання попере­дження злочинності.

Злочином вважалися дія або бездіяльність, які прямо пере­дбачені законом, чинним у момент вчинення злочину. Законодавець рішуче відмовився від принципу аналогії у кримінальному праві.

Проголошувалося і послідовно дотримувалося положення, що підставою кримінальної відповідальності с тільки вина, без вини немає й не може бути кримінальної відповідальності. Об'єктивне ставлення за провину таким чином повністю виключалося.

Вік кримінальної відповідальності підвищувався до 16 років. Лише за тяжкі злочини до кримінальної відповідальності винних притягали з 14 років.

Закону, що усував або пом'якшував караність діяння, надава-н зворотна сила, тобто він поширювався і на діяння, вчинені до •ого видання. Закон, який встановлював караність діяння або поси­лював її, зворотної сили не мав.

За час існування Радянської держави багато злочинів вдалося повністю викоренити (збройні повстання, контрреволюційний сабо­таж, марнотратство орендаторам наданого йому за договором дер­жавного, кооперативного або громадського майна тощо). Інші дії, які раніше вважалися злочинними, втратили свою суспільну небезпеч-

Х рестоматія з історії держави і права. — Т. 2. — С. 518—523.

III

І'оівіл в. Держава і право Укриши • період десталінізаци