§ 5. Основні риси права

ність внаслідок зміни соціально-політичних умов. Саме тому було скасовано Указ про заборону продажу, обміну і відпускання на бік обладнання й матеріалів та про відповідальність по суду за ці неза­конні дії, усунута кримінальна відповідальність за самовільне зали­шення роботи, кримінальна відповідальність жінок за здійснення аборту.

Суспільна небезпечність ще однієї групи діянь знизилася на­стільки, що для боротьби з ними досить було заходів адміністрати­вного, дисциплінарного або громадського впливу (необережне запо­діяння легкого тілесного ушкоджений, порушення правил торгівлі, неодноразовий прогул тощо). В особливих випадках закон визнавав правомірними діяння, які формально підпадали під поняття сус­пільно небезпечних. Так, дії громадян, спрямовані на припинення злочинних посягань і затримання злочинця, вважалися правомір­ними і такими, що не підлягають кримінальній або інші відпо­відальності навіть у тому разі, якщо ці дії вимушено спричинили шкоду злочинцю.

Число суспільно небезпечних діянь, які закон кваліфікував як злочини, помітно зменшилося. Так, КК УРСР 1960 р. відмовився від понад 70 складів злочинів, передбачених кодексом 1927 р.

Менше стало в кримінальному праві і видів покарань. Відмо­вилися від таких покарань, як проголошення ворогом народу з виг­нанням з СРСР назавжди, висилання з СРСР на певний строк, по­разка в політичних правах по суду, в тому числі і позбавлення ви­борчих прав. Поняття «ворог народу» виключається з юридичної термінології. Його ввів Сталін як засіб розправи з невинуватими людьми. Це було тавро, «печатка», які знімали зі слідства і суду обов'язок шукати докази вини людини. Сам закон, використовуючи це тавро, заздалегідь визнавав певну особу винною — ворогом на­роду.

Смертна кара — розстріл — проголошувалася виключним ви­дом покарання. її застосування допускалося лише за певні, зазна­чені в Законі, найтяжкі і небезпечні для радянської держави зло­чини.

Різко була знижена максимальна межа позбавлення волі — з 25 до 15 років.

З 1959 р. широко практикується умовне засудження. Воно відоме радянському кримінальному праву з 1918 р., однак з середи­ни 30-х років застосовувалося рідко. Успіхи у сфері боротьби зі злочинністю і в попередженні злочинів підготували можливість правильного застосування засудження. Головне призначення цього інституту — перевиховати винного, піддавши його моральному осу-

442

ду з боку суспільства, і передусім його трудового колективу. Умов-ве засудження пропонувало обов'язкове залучення громадськості до перевиховання умовно засудженого, особливо тоді, коли вона клопотала перед судом про пом'якшення вироку шляхом умовного засудження.

Спочатку, в 1959 р. — 1960 р., умовне засудження застосову­валося і до злісних злочинців, були випадки застосування його на­віть до небезпечних рецидивістів. Але після спеціальної постанови Пленуму Верховного суду СРСР від 4 березня 1961 р., яка спе­ціально роз'яснила, що умовне засудження не застосовується до осіб, які вчинили тяжкі злочини, ці помилки почали усуватися.

У зв'язку зі зниженням злочинності передбачалися зміни в порядку звільнення від кримінальної відповідальності і від пока­рання. Це звільнення здійснює суд. Підставою була зміна обстанов­ки з часу розслідування або розгляду справи в суді, внаслідок якої шя втрачає характер суспільно-небезпечного, або суб'єкт пере­стає бути соціально-небезпечним. Іншою підставою могло бути ви-заання, що завдяки наступній бездоганній поведінки і чесному ста­вленню до праці особа на час розгляду справи в суді не може вва­жатися суспільно небезпечною.

Водночас гуманізм вимагає суворо карати злочинців, які за­їдають істотної шкоди суспільству і державі, громадянам. Тому су-юра кримінальна репресія аж ніяк не виключалася. Вона застосо­вується на невелике число суспільно небезпечних діянь до незнач­ного числа осіб, які важко або зовсім не піддаються виправленню ,ао шпигунів, диверсантів та інших ворожих елементів, які засила­ються до нашої країни ззовні, а також до рецидивістів).

З 1959 р. були посилені покарання за такі злочини, як вигото-вагння і збут підроблених грошей або цінних паперів і порушення арааил про валютні операції, розкрадання державного і громадсь-вого майна в особливо великих розмірах, умисне тяжке тілесне ушкодження, зґвалтування, хабарництво, посягання на життя пра­ктика міліції і народного дружинника у зв'язку з їх діяльністю щвло охорони громадського порядку.

Покарання призначалося тільки за вироком суду. Послідовно .■втримувався принцип індивідуалізації покарань.

Гуманізм кримінального права відбився у новому порядку уаажио-дострокового звільнення від покарання і заміни покарання •швші м'яким. Якщо мета покарання — виправлення, перевихован­ая злочинця досягнута, засуджений до позбавлення волі, виправ-а»-трудових робіт, заслання, висилки або направлення до дисцип-яяарного батальйону і довів зразковою поведінкою і чесним став-

443

Розділ 6. Держава і право України в період десталінііаціі