§ 3. Основні риси права

Зрозуміло, націоналізація відбувалася за допомогою адмп ративно-правового регулювання, але націоналізована власність ста­вала об'єктом цивільно-правового регулювання.

Інший засіб примноження соціалістичної власності влада вба­чала у підвищенні ефективності виробництва. Тому цивільне право багато уваги приділяло регулюванню господарсько-договірних від­носин між підприємствами, господарськими організаціями. У поста­нові Ради Міністрів СРСР від 26 квітня 1949 р. про «укладання гос­подарських договорів» засуджувалося ухилення керівників підпри­ємств і установ від укладання таких договорів, підкреслювалася роль договору як виключно правильної форми відносин між госпо­дарськими організаціями, бо він зміцнює госпрозрахунок і підви­щує матеріальну заінтересованість підприємства та його робітників в успішній, рентабельній роботі підприємства. Міністерства, цент­ральні установи та кооперативні центри СРСР, а також Рада Мініс­трів УРСР зобов'язувалися забезпечити укладання господарськими організаціями договорів на 1949 р.¹

Цивільно-правове регулювання також спрямовувалося на «збе­реження хлібних ресурсів країни». Одна з причин їх тяжкого стану — хибна, недбала і навіть злочинна організація зберігання та транспортування зерна. У 1946 р. було розроблено та затверджено цивільно-правові заходи, які поліпшували порядок здавання вироб­ничниками зерна державі. Було засуджено і скасовано практику приймання зерна, яке перебувало на полях і складах колгоспів та радгоспів, під розписки та видачу приймальних фіктивних квитан­цій на хліб, ще не зданий державі. Передбачалися заходи щодо удосконалення організації перевезення, зберігання та охорони зер­на на складах. Проте в умовах, коли селяни позбавлялися мате­ріальної заінтересованості у результатах своєї праці, розраховува­ти на відчутне збільшення виробництва сільгосппродукції було важко.

У повоєнні роки цивільне право не обходить своєю увагою и особисту власність. Так, встановлювалося правило, за яким не під­лягали вилученню на покриття недоїмок громадян по податках та неподаткових платежах жилий будинок, господарські будівлі, ху­доба, дитячі речі тощо. Були вжиті й інші вельми своєчасні заходи щодо зміцнення права громадян на жилий будинок.

Адже нестача житла, погані житлові умови негативно відбу­валися і на громадянах, і на державі. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 р. «Про право громадян на купівлю та бу-

1 Зп урср. — 1949. — 168 388

дівництво індивідуальних жилих будинків» та постанова Ради Мі­ністрів СРСР про порядок застосування цього Указу встановлюва­ли єдність регулювання права громадян на жилий будинок¹. Відпо­відно до Конституції УРСР 1937 р. кожний громадянин міг купити чи побудувати для себе у місті або селі на праві особистої власності жилий будинок в один чи два поверхи, а кількістю кімнат не більше п"яти. Загальна гранична норма такої площі у спорудженому бу­динку визначалась у 60 м². Якщо забудовник порушував санітар­но-технічні норми, виконком міг зобов'язати його припинити будів­ництво й знести усе, що було збудовано.

У порядок купівлі-продажу будинків громадян вносилися де­які обмеження, з тим щоб перешкоджати недобросовісним особам використовувати жилий будинок не за прямим призначенням, а для одержання нетрудових доходів.

Жилий будинок, що належав громадянину на праві особистої власності, міг стати об'єктом купівлі-продажу за умов, що внас­лідок договору у покупця чи його дружини та неповнолітніх дітей буде не більше одного будинку, і що від імені цих осіб протягом трьох років не буде продано більше одного будинку

Для цивільно-правового регулювання в УРСР велике значен­ня мала грошова реформа, санкціонована постановою Ради Мініст­рів СРСР та ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1947 р². Реформа скасовувала карткову систему на продовольчі та промислові товари, а також ко­мерційну торгівлю. Натомість уводилися відкрита торгівля, продаж товарів за єдиними державними цінами. Цей порядок удосконалю­вав правове регулювання відносин купівлі-продажу, полегшував організацію державної торгівлі продовольчими та промисловими товарами, забезпечував розвиток цивільного обігу. Однак не слід забувати, що реформа в тій її частині, що змінювала грошову сис­тему, була грабіжницькою. Внаслідок реформи роздрібні ціни були іищені у середньому втричі. Але у тоталітарній державі тільки гак, мабуть, і можна було домогтися зміцнення товарно-грошових здносин.

Проте у 1952 р. в ім'я ідеї «стрибка у комунізм» Сталін в • Економічних проблемах соціалізму в СРСР» поставив завдання переходу до прямого продуктообміну і скасування оплати за товари та послуги, обмеження, а потім і ліквідації товарно-грошових відно-

■ ежяюсти Верховного Совета СССР. — 1948. — Мв 36; СП СССР — 1948 — № 16. -

Хрестоматія 8 історії держави і права України. — Т 2 — С 484—488

389

Розділ 5. Держава і право України у перші повоєнні роки