Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тацій, Рогожин, Гончаренко - Історія держави і...doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
15.08.2019
Размер:
4.51 Mб
Скачать

3. Основні риси права

закріплювало їх за колгоспом, надавало їхній праці у колгоспі при­мусового характеру. За свою нелегку працю вони не одержували еквівалентної винагороди. Низькі заготівельні та закупівельні ціни на продукцію колгоспів установлювалися волюнтаристським шля­хом, вони не покривали витрат на виробництво. 16 лютого 1952 р. Рада Міністрів СРСР установила, що розподіл натуральних і гро­шових прибутків колгоспників слід здійснювати в останню чергу. При цьому зберігали чинність норми про кримінальну відповідаль­ність за невиконання обов'язкового мінімуму трудоднів, хоча надз­вичайні обставини, що викликали цю норму до життя, давно ми­нули.

Проте й цього, з погляду властей, було недостатньо. За ініціа­тивою уряду України і ЦК КП(б)У Президія ВР СРСР у лютому 1948 р. прийняла Указ «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарст­ві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя»1. Указ цей не було оприлюднено. Рішення, або «громадський вирок» до ви­селення могли приймати загальні колгоспні збори. Підставою для такого рішення було обвинувачення у підриві колгоспного виробни­цтва. Насамперед під дію Указу підпадали особи, які не виконали мінімуму трудоднів. Жодні пом'якшувальні обставини не врахову­валися. Виконання рішення покладалося на органи МВС.

У 1948—1950 рр. було винесено до 12 тис. таких рішень. Що­правда, понад 200 були скасовані за необґрунтованістю. Виселення у таких випадках замінялося попередженням про виселення.

М. Хрущов, очевидно пишався ініціативою України. У квітні 1948 р. він надіслав Сталіну листа, в якому виклав зміст Указу і практику його застосування і пропонував ввести подібний Указ в інших союзних республіках2.

Видання цього антигуманного Указу було безглуздим, якщо враховувати ті заходи примусу щодо селян, які вже були у розпо­рядженні держави. Поява Указу лише свідчила про неспромож­ність колгоспної системи, безсилля властей, їхнє зневажливе став­лення до власного народу.

Зважаючи на безрезультатність Указу, власті відмовилися від його застосування. Ці явища сприяли збереженню налагодженої системи пограбування села. І при тому Сталін наполягав на підви­щенні податків на селян ще на 40 млрд крб. А це була сума, яку се-

' Хрестоматія з історії держави і права України. — Т. 2 — С. 489—«90,

2 Див детальніше про Указ: Кожукало І. П., Шаповал Ю. 1. У ті важкі повпснмі роки // Про минуле заради майбутнього. — К., 1989 — С. 145—147; Шаповал Ю. і. Україна 20—50-х років: сторінки ненаписаної історії — К., 1993. — С. 273

394

ляни ніколи не одержували за всю продукцію, яку вони віддавали державі.

Чимало постанов партії та держави засуджували практику порушень колгоспної демократії як шкідливу для ленінізму, одна, ці порушення стали загальним правилом.

Залежність колгоспів від МТС істотно підривала їхню само­стійність і демократичні устої організації. Сталін був рішучим суп­ротивником передавання машин колгоспам від МТС, тому значна частина допомоги держави колгоспам йшла через МТС. Лютневий (1947 р.) пленум ЦК ВКІІ(б) визначив основні завдання МТС — під­вищення врожайності у колгоспах, що обслуговуються, подальше поліпшення використання машинно-тракторного парку, підвищен­ня якості тракторних робіт і виконання їх у агротехнічні строки, своєчасне збирання врожаю і виконання планів натуроплати за ро­боти МТС.

З метою виконання директив Пленуму в МТС засновувалася посада заступника директора з иолітчастини. Він повинен був по­ліпшувати роботу партійної організації МТС і роботу МТС в ціло­му, забезпечувати правильні взаємовідносини між колгоспами і МТС, виконання ними укладених договорів.

Рада Міністрів СРСР 27 січня 1948 р. затвердила новий типо­вий договір МТС з колгоспами. У ньому уточнювалися госпрозра­хункові відносини сторін. Лютневий (1947 р.) Пленум ЦК ВКП(б) поклав на райкоми партії повну відповідальність за стан і розвиток колгоспів, вони мали активніше впливати на всі деталі колгоспного життя. 8 жовтня 1946 р. постановою РМ СРСР і ЦК ВКП(б) при РМ СРСР була організована Рада у справах колгоспів. Вона засновува­лася для встановлення суворого контролю за додержанням Статуту сільгоспартілі, запобігання спробам колгоспів порушити Статут, для вирішення питань колгоспного будівництва. У республіках, краях і областях Рада мала своїх представників. Вони діяли як кон­тролери від центру і тому були незалежними від місцевої влади, тобто Рад.

Ця особливість організації і діяльність Ради у справах колгос­пів порушувала засади демократичного централізму і надавала їй характер надзвичайного органу. Проте (можливо саме внаслідок цього) на початку 50-х років розвиток сільського господарства за­тримався, намітилося відставання усіх його галузей. І однією з при­чин цього явища була, безумовно, відірваність правового регулю­вання організації та діяльності колгоспів від об'єктивних законів економічного розвитку, нехтування принципом матеріальної заін­тересованості виробника у результатах його праці.

395

Розділ 5. Держава і право України у перші повоєнні роки

3. Основні риси права

Кримінальне право. Період, що розглядається, розпочався з доброї події: в ознаменування перемоги над гітлерівською Німеччи­ною 7 липня 1945 р. Президія ВР СРСР прийняла Указ «Про амніс­тію». Це була иайширша амністія у радянській історії. Вона звіль­няла під покарання: 1) осіб, засуджених до позбавлення волі на строк не більше трьох років; 2) засуджених за самовільне залишен­ня підприємств; 3) військовослужбовців, засуджених з відстрочкою виконання вироку.

Наполовину скорочувався строк покарання, що залишався, для осіб, засуджених до позбавлення волі на строк більш*1 трьох років. Амністія не поширювалася на осіб, засуджених за контрре­волюційні злочини, розкрадання соціалістичної власності, банди­тизм, фальшивомонетництво, навмисне вбивство та розбій, а також на осіб, засуджених за розтрату, крадіжку, грабіж та хуліганство.

У мирні дні припинилася дія окремих норм кримінального права, які з'явилися у війну. В умовах мирного життя вони не мали застосування (наприклад, указ про відповідальність за поширення у воєнний час чуток, що породжували тривогу серед населення). Але у подальшому розвиток кримінального права відбувається ста­рим шляхом — захисту передусім інтересів держави, посилення покарань. При цьому союзний законодавець прагнув дедалі більше уніфікувати крнміігально-правове регулювання. Тому Криміналь­ний кодекс УРСР було приведено у відповідність з нормами союз­ного законодавства. У багатьох нормативних актах у галузі кри­мінального права, прийнятих у перші повоєнні роки, містилося таке формулювання: «з метою встановлення єдності законодавства про кримінальну відповідальність...».

Класова боротьба у країні (особливо гострих форм вона набу­ла у західних землях, де чинився відкритий опір владі і її соціаліс­тичним перетворенням), «Холодна війна», напружена міжнародна обстановка викликали до життя норми, що визначали склади дер­жавних злочинів. 12 березня 1951 р. було прийнято закон «Про за­хист миру». Виходячи із прагнення до зміцнення миру та дружніх стосунків між народами, Закон проголошував, що пропаганда війни підриває справу миру, створює загрозу нової війни, в якій би формі вона не велася, і тому є найтяжчим злочином проти людства. Осіб, винних у пропаганді війни, слід засуджувати як небезпечних кри­мінальних злочинців.

Гуманізм цього акта не викликає сумнівів, але з юридичного погляду Закон від 12 березня 1951 р. не був бездоганним. Він не да­вав точної кваліфікації складу злочину і не визначав конкретного виду покарання, на яке заслуговував злочинець.

НІ,

Проте не тільки об'єктивна дійсність підказувала необхідність конструювання нових складів злочинів Загальна установка сталін­ського режиму на постійне зміцнення тоталітарної держави звич­ними улюбленими методами примусу пояснює появу нових норм у повоєнному кримінальному законодавстві. Спеціалісти розглядають ці норми як правові передумови масових репресій1.

З'явилися нові склали і в групі «інші державні злочини». Указ Президії Верховної Ради СРСР від 9 червня 1947 р. провернув ува­гу карних органів до таких злочинів, як розголошення державної таємниці, втрата документів та інших матеріалів, зміст яких стано­вив державну таємницю, а також заявлення чи передавання за кордон шшаходів, відкриттів та технічних удосконалень, що стано­влять державну таємницю. Указ відокремлював ці злочинні дії від тих випадків, які кваліфікувалися як зрада Вітчизні або шпигунст­во, посилював покарання за ці злочини порівнянно з тими, які пе­редбачав Указ від 15 листопада 1943 р.

Посадові особи, винні у цьому злочині, каралися позбавлен­ням волі від 8 до 12 років, а інші громадяни від 5 до 10 років. Під­вищувалася також кримінальна відповідальність за заявлений або передавання за кордон винаходів, відкриттів і технічних удоскона­лень, що становили державну таємницю

26 листопада 1948 р. з'явився Указ ВР СРСР, який установ­лював кримінальну відповідальність за втечу а місця обов'язкового поселення осіб, висланих у віддалені райони Радянського Союзу у період Великої вітчизняної війни.

Як завжди, багато уваги кримінально-правове регулювання приділяло захисту соціалістичної власності, тому й відбулися істот­ні зміни у цій сфері. Указ від 4 липня 1947 р. про кримінальну від­повідальність за розкрадання державного та громадського майна2 установлював, по-перше, єдине поняття розкрадання соціалістич­ного майна і посилював покарання за цей злочин, тобто збільшував строк позбавлення волі до 25 років. По-друге, вперше встановлюва­ні кримінальна відповідальність за недоносительство про ква-ісоване розкрадання соціалістичної власності, які' (про що до­стовірно відомо) готується чи вже вчинене. По-третє, з виданням цього Указу всі чинні норми про кримінальну відповідальність за розкрадання соціалістичної власності, включаючи і Закон від 7 сер-шя 1932 р., а також відповідні норми КК УРСР було скасовано. У групі господарських злочинів стали суворішими покарання за ви-

п онгмко А, Н. ІІолмтико-прап«іньіі> нредіїисания ст*динск№С репреескй // Жер-тмі регтрессиГ: — К. 1993. — С. 5. - Хрестоматія п історії держави і права України — Т 2. — С. 477.

397

Розділ 5. Держава і право України у перші повоєнні роки