§ 6. Основні риси прала

ність фізичних і юридичних осіб, були новими. У цих розділах, побу­дованих на основі загальносоюзного законодавства, детально регла­ментувався порядок визнання особи або організації неспроможною; визначалися підсудність і порядок провадження у справах про не­спроможність, наслідки неспроможності, умови призначення ліквіда­торів майна осіб або організацій, визнаних неспроможними, порядок розділу ліквідаційного майна.

Виправно-трудовс право. Порядок здійснення мір покарання в республіці регулював прийнятий ВУЦВК 23 жовтня 1925 р. Ви­правно-трудовий кодекс УСРР¹ (далі— ВТК). Завданням Кодексу було встановлення і здійснення системи виправно-трудових заходів з метою «пристосування злочинних елементів до умов трудового вільного співжиття»².

Основні положення Кодексу містилися у його першому роз­ділі, в якому йшлося про організацію системи виправно-трудових установ, відповідного режиму в них, про доцільне влаштування і застосування примусових робіт без тримання під вартою. ВТК пе­редбачав, що виправно-трудові заходи, поєднані з позбавленням волі, мають застосовуватись у перехідних трудових будинках, тру­дових колоніях (сільськогосподарських, ремісничих фабрично-за-подських). Режим у виправно-трудових установах мав сприяти зміцненню осіб, що скоїли злочини, таких рис характеру і звичок, які можуть стримати їх від нових злочинів, і до нього обов'язково треба пристосовувати працю. У Кодексі зазначалося, що цей режим не може бути спрямований на завдання будь-яких фізичних стра­ждань, шкоди для здоров'я чи на приниження людської гідності в'язнів. Праця в таких установах організовувалася на загальних за­садах, тобто відповідно до трудового законодавства. Мета викорис­тання праці — перевиховання засуджених, а також покриття ви­трат на їх утримання. Водночас у ВТК чітко виявлявся класовий підхід до засуджених. Підкреслювалася необхідність на практиці враховувати різницю між в'язнями з середовища трудящих і в'яз­нями з нетрудящих³.

У другому і наступних розділах ВТК містилися статті, які рег­ламентували конкретні питання організації, діяльності виправио-трудових установ, а також управління і керівництва ними. Наприк­лад, другий розділ Кодексу присвячувався центральним і місцевим органам виправно-трудової системи республіки. Розділ З ВТК регла-

1 Зу усср. — 1925. — л» 94—9». — Ст. 523.

2 Там само — 1925. — м 94—95. — Ст. 524.

3 Бсхтерев б„ Кеселер м., Утсвский б. Исправительно-трудовое дело в вопрогах и ответах. — м, 1930. — с. 14

262

ментував діяльність комісій нагляду при виправно-трудових устано­вах, розділ 4 — розподільчих комісій в округах. Розділ 5 Кодексу встановлював види виправно-трудових установ: будинки попере­днього ув'язнення, будинки примусових робіт, перехідні трудові будинки, трудові колонії, установи для хворих в'язнів — лікарні, колонії для туберкульозних в'язнів, трудові реформаторії для не­повнолітніх правопорушники!, ізолятори спеціального призначення, а також порядок направлення в'язнів у виправно-трудові установи.

Розділ 6 ВТК був присвячений порядок прийняття в'язнів до виправно-трудових установ, розділ 7 — класифікації ув'язнених, розділ 8 — режиму тримання в'язнів у виправно-трудових устано­вах, розділ 9 — заходам дисциплінарного впливу на в'язнів. У Ко­дексі містилися розділи, в яких викладалися правила тримання за­суджених у різних видах виправно-трудових установ, організації робіт у цих установах тощо. Спеціальний розділ визначав правила тримання у реформаторіях неповнолітніх правопорушників віком від 14 до 18 років. Основним завданням було «навчити непов­нолітніх правопорушників кваліфікованій праці, розширити їхній розумовий кругозір шляхом загальної і професійної освіти і вихо-аати з них активних і свідомих своїх прав та обов'язків громадян» (ст. 198).

Останній розділ Кодексу визначав порядок допущення до ви­правно-трудових установ осіб, які не належали до їх службового складу. Серед цих осіб були, зокрема, члени ЦВК СРСР, члени ВУЦВК, голова уряду УСРР, нарком юстиції і Генеральний проку­рор республіки, а також деякі інші посадові особи республікансько­го рівня. Названі особи допускалися до виправно-трудових установ у будь-який час дня і ночі без спеціального на те дозволу.

Беручи до уваги, що точне проведення в життя ВТК УСРР значною мірою залежало від засвоєння його працівниками виправ-ио-трулових установ, Виправно-трудовий відділ НКВС УСРР видав циркуляр за № 140 від 28 грудня 1925 р. про обов'язкове вивчення змісту ВТК УСРР названими працівниками¹.

Адміністративне право. Значна кількість різноманітних зако­нодавчих актів у галузі адміністративного права, які були прийняті в УСРР у першій половині 20-х років, надзвичайно ускладнювала діяльність органів влади й управління всіх рівнів. Ця обставина об'єктивно обумовила необхідність створення Адміністративного кодексу УСРР. Він був розроблений і затверджений ВУЦВК 12 жо-атня 1927 р. і набувай чинності з 1 лютого 1928 р.²

- Сбориих материалов по ислравительно-трудовому делу УССР. Законоположення. ■■ і|м іиііііі и циркуляри. — X., 1927. — С. 94—95. УСРР. — 1927. — М вЗ, 65. — Ст. 239. 240

263

■ і 4. Держака і право України в умолал ИІ Я]|