§ 5. Основні риси права

ленням до праці своє виправлення, може бути умовно-достроково звільнений від покарання після фактичного відбуття не менше половини призначеного строку. Не відбута частина покарання може замінятися більш м'яким покаранням.

Водночас боротьба з рецидивною злочинністю і забезпечення реальності покарання вимагають обережного, вмілого поводження з цим інститутом. Умовно-дострокове звільнення і заміна покарання більш м'яким застосовуються до осіб, засуджених за особливо не­безпечні державні злочини, а також інші тяжкі злочини, але після фактичного відбуття ним не менш, ніж 2 3 призначеного строку по­карання. Щодо особливо небезпечних рецидивістів зазначені захо­ди не застосовувалися.

Як завжди, у випадках, що диктувалися необхідністю, видаю­ться акти загальної і приватної амністії. Але акт про загальну ам­ністію за Указом Президії Верховної Ради СРСР 27 березня 1953 р. був непродуманий, проводився поспіхом, некваліфіковано. Під дію цього закону потрапляли особи, засуджені на строк до 5 років по­збавлення волі. Амністія не поширювалася на засуджених за по­літичні злочини, вбивства, бандитизм.

На підставі Указу вийшли на волю понад 1 млн людей. На жаль, серед них, як визнавав сам М Хрущов, було чимало різних покидьків, що призвело до спалаху кримінальної злочинності. Тому не слід відносити цю амністію до перших кроків десталінізації. Тим більше що існує версія, що Берія спеціально ініціював цю амністію, щоб у своїх авантюристичних цілях дестабілізувати суспільство.

У 1955 р. держава вважала можливим амністувати окремих громадян, які співробітничали з окупантами в роки Великої Вітчиз­няної війни. Тоді ж були достроково звільнені німецькі громадяни, засуджені радянським судом за вчинені ними злочини проти ра­дянського народу в період війни.

Кримінальний процес. Кримінальне судочинство у період, що вивчається, регулюють такі нормативні джерела як Основи кри­мінального судочинства Союзу РСР і союзних республік (1958 р.) і Кримінально-ироцесуальиий кодекс У РСР (1960 р.). Вони закріплю­вали демократичні засади кримінального процесу. Втім, ще раніше — в 195С р. були скасовані ті антигуманні, антинародні закони, які санкціонували особливий процесуальний порядок провадження слід­ства і судового розгляду у справах про терористичні організації і терористичні акти проти працівників радянської влади (Постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р.) і у справах про шпигунство та ди­версії (Постанова ЦВК СРСР від 14 вересня 1937 р.)¹.

444

Основна увага кримінального судочинства приділяється, особ­ливо у другій половині 50-х років, відтворенню справедливості — щодо незаконно репресованих, регулюванню процесу реабілітації невинно засуджених у ході масових репресій.

Початок процесу реабілітації поклав Указ Президії Верховної Ради СРСР у вересні 1953 р.¹ Він надав військовій колегії Верхов-■ого Суду СРСР право розглядати за поданнями Генерального про­курора рішення колишніх колегій ОГІІУ, «трійок» НКВС і так зва­ної «особливої наради» при НКВС — МВС СРСР. Поряд а цим у 1954 р. була створена комісія Президії ЦК КПРС з розгляду злочи­нів Сталіна у період «великого чищення» (1936—1939 рр.), а також ■ регляду справ усіх засуджених у 1939—1953 рр. за політичні злочини. Це так звана комісія А. І. Мікояна, який був її головою.

Для прискорення реабілітації на допомогу цій комісії у регіо­нах було створено приблизно 100 комісій, наділених правом реа­білітації і помилування. Вони могли переглядати справи засудже­них у 1934—1953 рр. і для цього мусили виїжджати в місця ув'яз-вення Деякі партійні керівники заперечували проти створення цих комісій, але після втручання Хрущова комісії запрацювали. У груд-ю 1955 р. була створена комісія з реабілітації членів і кандидатів у члени ЦК ВКІІ(б), обраних на XVII з'їзді партії.

Для того щоб підвищити роль місцевих судових органів у здійсненні судового нагляду і водночас посилити значення цієї ста-іроцесу, було збільшено число судових інстанцій, що користую­ться правом перегляду справ у порядку нагляду. В Україні, як і в шших союзних республіках, наглядові функції були надані Верхов­ному Суду і обласним судам. В усіх цих судах створювався спе­ціальний наглядовий орган — Президія. Вона розглядала цивільні і кримінальні справи у порядку нагляду за протестами Голови Вер­ховного Суду СРСР і Генерального прокурора СРСР та їх заступ-восів на вироки, рішення та ухвали судових колегій Верховного Суду України.

Президії усіх судів повинні були розглядати справи в порядку ■вгаяду обов'язково з участю прокурора відповідного рівня.

Переваги такого порядку судового нагляду очевидні — він зарощував і прискорював наглядове провадження, підвищував від-яащдальність нижчих судів і гарантував справжнє правосуддя.

Реабілітація повернула чесне ім'я сотням і сотням тисяч не-авшяо засудженим. Наприкінці 50-х років в Україні тільки органа-

В С СССР. — 1956. — № 9. — Ст. 193; № 5 — Ст 70. тія з історії держави і прав*. — Т. 2. — С. 505—510.

445

Розділ 6. Держава і прало України в період бесталіиі.шцп