Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тацій, Рогожин, Гончаренко - Історія держави і...doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
15.08.2019
Размер:
4.51 Mб
Скачать

§ 1. Утворення української національної державності (1991—1995 рр.)

ерховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. з огляду на небез­пеку, яка створилася у зв'язку зі спробою державного пе- ревороту ДКНС, прийняла постанову «Про проголошення '»\%а незалежності України» і Акт проголошення незалежності. *-ї|и Україна ставала суверенною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на тери­торії України залишалися тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші правові акти республіки. На 1 грудня 1991 р. було призначено проведення республіканського референдуму щодо під­твердження Акта проголошення незалежності, а також всенародні вибори Президента України

Референдум і вибори відбулися. Понад 90% його учасників продемонстрували прагнення населення України жити в незалеж­ній державі, що є історичною віхою в національному відродженні України. Першим обраним Президентом став Л. М. Кравчук.

51Н

'чібудова Української держави

/. Утворення української національної державності (1991—1995 рр.)

7—8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі керівники України, Росії, Білорусі підписали Угоду про створення Співдружності Не­залежних Держав (СНД). Цей документ пук відкритий для підпи­сання усіма республіками колишнього СРСР. 10 грудня Верховна Рада України прийняла постанову *Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав». 21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алма-Аті керівники Азербайджану, Білорусі, Вір­мени, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану. Туркменистану, Узбекистану, України підписали Декларацію про Співдружність Незалежних Держав. Це означало, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права,і геополітична реальність перестав іс­нувати.

Співдружність Незалежних Держав — це не держава, оскіль­ки не передбачалося жодного центру з вертикальними управлінсь­кими структурами та президентом, єдиної економічної, правоти і фінансової системи. На цьому ще раз було наголошено на зустрічі керівників держав-учасниць СНД 20 березня 1992 р. в Києві.

Почалася розбудова незалежної держави України. Розгорну­лася робота щодо підготовки Конституції республіки, була введена нова державна символіка. У січні 1992 р. Верховна Рада затвердила новий гімн «Ще не вмерла Україна» (автори тексту II Чубинськяй, музики — М. Вербицький). З 18 вересня 1991 р. Україна мас си-ньо-жоптий Державний прапор. Малий герб держави затверджено у вигляді тризуба.

З 1992 р. на території України була введена тимчасова власна валюта — купоно-карпованці. Україну визнали, встановивши а нею в тій чи іншій формі дипломатичні відносини, понад 130 країн світу1.

Однак молода суверенна Українська держава вже з перших місяців свого існування зіткнулася з низкою складних проблем. Розрив господарських зв'язків що раніше існував у межах СРСР, боляче ударив по Україні, оскільки 80 % її торгового обігу припало на Росію. Необхідність платити за енергоносії за світовими цінами призвела, разом з іншими чинниками, до гіперінфляції, різкого зниження рівня життя народу. Гострою проблемою у відносинах з Росією стали питання Криму та Чорноморського флоту. У червні 1992 р. Київ визнав автономний статус Криму.

У процесі розбудови України як демократичної держави ве­лике значення має нідповідне визначення правового статусу особи Головним елементом цього статусу є громадянство. Громадянст-

1 Історія України. Нове бачення. — Т. 2. — С. 428-520

зо— один з державно-правових інститутів, норми якого закріплю­ють насамперед найважливіші взаємні права й обов'язки Українсь­кої держави і громадянина (правовідносини громадянства). Крім то­го, ці норми регулюють відносини щодо набуття громадянства, виходу з нього і його втрати1.

Основні проблеми громадянства були врегульовані Українсь­кою державою дуже швидко: вже 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України». Згідно з ним гром.< дянство України одержали: 1) особи, які на момент набрання цим Законом чинності проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, ро­ду і характеру занять, які не є громадянами інших держав і які не заперечують проти набуття громадянства України; 2) особи, які працюють за державним направленням, проходять військову слу­жбу або навчаються за межами України, за умови, що вони наро­дилися чи довели, своє постійне проживання на п території, не пе­ребувають у громадянстві інших держав і не пізніш як через два роки після набрання чинності цим Законом виявили бажання стати падинами України; 3) особи, які набули громадянство України відповідно до цього Закону. Встановлювалися такі підстави набуття громадянства України: а) за народженням, б) за походженням, в) через прийняття громадянства України; г) через поновлення у гро­мадянстві України; д) за іншими підставами, передбаченими Зако­ном про громадянство України; є) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України

Законодавство України про громадянство грунтувалося, крім загальних політико-правових засад (повновладдя українського на­роду, демократизм, інтернаціоналізм та ін), на таких специфічних правових засадах: єдиний порядок набуття громадянства України; поєднання «принципу грунту» і «принципу крові», невизнання ав­томатичної втрати громадянства України; єдність громадянства вів сім'ї, невизнання подвійного громадянства; дозвільний иоря-виходу з громадянства, принцип невидачі громадян України и державі; свобода і добровільність вибору громадянства; збереження громадянства України за особами, які проживають за кордоном2.

Важливу роль у визначенні основ правового статусу особи відіграв Закон України «Про національні меншини в Україні», прий-

1 Тодика Ю. М-. Ольго«сі>кий Б. І. Громадянство України -- X. 199 І

2 Мелещенко В Принципи громадянства України // Право України — 1992. — С 12—14.

521

І'озділ 9. Розбудова Української держави