Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тацій, Рогожин, Гончаренко - Історія держави і...doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
15.08.2019
Размер:
4.51 Mб
Скачать

1 В*домости Верховного Совета ссср. — 1979. — м 49. — Ст 846

471

Розділ 7. Держава і право України у 60-х 80-х роках

3. Державний апарат

допомоги в містах та інших населених пунктах утворювались юри­дичні консультації. Нове Положення про адвокатуру УРСР, затвер­джене Верховною Радою УРСР 1 жовтня 1981) р., детально регла­ментувало діяльність колегій адвокатів республіки, розширило ви­ди юридичної допомоги громадянам1.

Важливе значення в республіці мала діяльність нотаріальних органів. Нотаріатом називалася система державних органів (нота­ріальних контор), до обов'язків яких входило посвідчення безсиір-них прав і фактів, які мають юридичне значення. Організація і дія­льність нотаріату регулювалися законодавством, зокрема Законом СРСР від 19 липня 1973 р. «Про державний нотаріат», а також За­коном УРСР від 15 грудня 1974 р. з тією ж назвою, який набрав чинності 1 травня 1975 р.

Отже, у двадцятиріччі, що розглядається, в Україні функціо­нував розгалуженні! державний апарат, організація і діяльність якого були врегульовані законодавчими актами як союзного, так і республіканського рівня В цих актах багато йшлося про демокра­тію, широкі права представницьких органів, необхідність зміцнення соціалістичної законності. Проте в умовах панування командно-ад­міністративної системи управління ці положення у багатьох випад­ках залишалися лише деклараціями. Так, Верховні Ради СРСР і УРСР, а також інших союзних республік, всупереч їх статусу зако­нодавчих органів, в основному «одностайно» голосували за пропо­зиції та законопроекти державно-партійного апарату. Призначення І переміщення вищих посадових осіб затверджувалися Верховними Радами без будь-якої спроби з'ясувати їх причини. Фактично ці питання заздалегідь вирішувалися у відповідних партійних струк­турах. Верховні Ради були передусім декларативними, ніж працю­ючими органами. Такими ж безправними органами виявилися й місцеві Ради всіх ступенів. їх безправ'я визначалося перш за все вкрай слабкою матеріально-фінансовою базою. У діяльності місце­вих Рад головну роль відігравали виконкоми. На сесіях депутати лише «одностайно» голосували за підготовлені апаратом виконко­мів рішення. Відтиснення представницьких органів державної вла­ди управлінським апаратом на другий план призвело до того, що цей апарат сам займався підзаконною творчістю, видаючи численні інструкції та накази, які фактично мали силу закону. До речі, і пра­ктика формування представницьких органів влади спрямовувалась на підбір досить «слухняного» складу депутатів, згодних «одно­стайно» штампувати шляхом голосування підготовлені апаратом рішення. Практика організації виборів Рад усіх рівнів була такою,

1 Історія адвокатури України — К, 1992. — С. 49. 472

що у бюлетені для голосування стояло прізвище тільки одного кан­ата в депутати. Оскільки висування кандидатів у депутати було монополізовано партійними комітетами, то фактично це були не ви­бори депутатів, а їх призначення.

Багато проблем існувало також в організації та діяльності правоохоронних органів. Так, у 70-х і 80-х роках на органи проку­ратури покладалося безліч невластивих прокурорському наглядові обов'язків, які в значній мірі підсували на другий план її головні функції нагляду за законністю. Суди, високе призначення яких ши­роко проголошувалося в актах різного рівня, насправді нерідко роз­глядалися як звичайна, рядова складова частина системи право­охоронних органів1. Працівники цих органів одержували низьку зарплату, перебували в матеріальній (житло, паливо в сільській місцевості, продукти, дитячий садок, школа тощо) та іншій залеж­ності від місцевих властей. Це призводило до того, що керівники, особливо місцеві, втручалися в роботу суду, прокуратури, міліції, що було грубим порушенням конституційних принципів незалеж­ності суду і прокуратури.

Набуло поширення так зване .телефонне право», завдяки якому, застосовуючи тиск на правоохоронні органи, багато право­порушників із числа «номенклатури» ухилялися від кримінальної відповідальності. Крім того, існувала інструкція ЦК КПРС, яка пря­мо забороняла правоохоронним органам збирати будь-який «нега-

ка мо.менклатурщиків партійних і радянських органів. У роки застою нерідкими були заборони допитувати посадових осіб. Непід­судними були й колегіальні органи громадських організацій (пере­дусім КПРС)2. Система номенклатури формувала в країні цілком залежну від партапарату судову владу3. Спостерігалися також інші численні негативні явища в організації та діяльності державного апарату4, тому наприкінці періоду, що розглядається, виникла на­гальна необхідність його докорінного реформування.

Г уценко К. Ф., Кавалев М. А. Правоохранительние органьї. — М, 1997. — С. 250, 297.

імітуев А. Г. Советская бюрократи*. Система политико-зкшюміїческого господ-ст»а и ее кри.іис (1919—1991) — Бєлгород. 1993. — С 281.

Салицкий В. М. Проблему ставошмякя судебной системи в обновляющейся Рос-ап // Актуальніше проблеми совремеиного права. — М., 1995. — С. 8. • Курицин В. М. Проблеми политической системи общества // На пороге кризи-са — С. 124—171

473

Розділ 7. Держава і право України у 60-х 80-х роках

4 Основні риси права