1 Кугутяк м Галичина: сторінки історії Нарис суспільно-політичного руху (XIX ст. — 1939 р) — Івано-Франківськ. 1993 — с. 144—145

п В. С, Тищик Б. Й Історія держави і права України — С 174

121

Розділ 2. Українська національна державність (листопад 1917-1920 рр.)

з 21 року, пасивне — з 25 років. Депутатів (послів) передбачалося обирати за національно-нропорційною системою, тобто за кожною національністю (відповідно до її кількості) закріплювалася певна кількість депутатів. З 226 депутатів сейму українці повинні були обрати 160, поляки — 33, євреї — 27, австрійці — 6 депутатів. Та­ким чином, це гарантувало усім національним меншинам можли­вість мати своїх представників у парламенті. До речі, такого демок­ратичного на державному рівні забезпечення прав нацменшин при виборах законодавчих органів світова виборча практика не знала. Щоправда, провести вибори, скликати сейм у ЗУНР не вдалося у зв'язку зі зміною обстановки на фронті.

Органи охорони громадського порядку. Терміново формува­лися в державі й органи охорони громадського порядку. Ще на по­чатку листопада під час виборів місцевих органів влади й управлін­ня у багатьох населених пунктах населення обирало також так зва­ну «народну міліцію». Вона повинна була стежити за порядком, охороняти міста і села від мародерів, бандитів, кримінальщини. Однак оскільки до її складу обирали часто людей некваліфікова-них, випадкових, або таких, що намагалися лише ухилитися від військової служби, вона далеко не завжди відповідала своєму при­значенню.

Тому УН Рада вже в листопаді 1918 р. розпорядилася сфор­мувати українську жандармерію за зразком колишньої австрійсь­кої. До речі, в Австро-Угорщині вона не відігравала ролі політичної поліції, як у Росії, а в основному була кримінальною Було прийня­то рішення створити корпус державної жандармерії, його очолила Команда української держжандармсрії на чолі з Головним комен­дантом. На місцях створювалися окружні й повітові команди жан­дармерії, міські і сільські. Приймали в жандармерію добровольців з числа військовозобов'язаних, а також окремих колишніх жандар­мів, які не скомпрометували себе антинародною діяльністю, з огля­ду на їхній досвід. Жандармерія підпорядковувалася держсекрета-ріату внутрішніх справ.

Навесні 1919 р. чисельність жандармерії в ЗУНР була така: близько ЗО офіцерів, 1 тис. жандармів і 4 тис. стажерів. Народних міліціонерів налічувалося близько 3 тис.

Судово-прокурорські органи. Важливою ланкою державного механізму ЗУНР були судово-прокурорські органи. 21 листопада 1918 р. УН Рада прийняла закон «Про тимчасову організацію судів і судової влади»¹. Тимчасово судові функції в ЗУНР продовжували

¹ Збірник законів, розпорядків та обіжників. — Станіслав, 1918. — С. 4—5. 122

§ 4. Західно-Українська Народна Республіка

в иконувати суди колишньої Австро-Угорської монархії під керів­ництвом держсскретарства юстиції. Виходячи з цього всі старі суд­ді, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю і прийняли присягу чесно служити ЗУНР, могли зали­шатися на своїх місцях.

Оскільки цей захід був тимчасовим, викликаний об'єктивною необхідністю, то незабаром секретарство юстиції розгорнуло актив­ну діяльність з перебудови усієї судової системи. Було видано роз­порядження про утворення на території ЗУНР судових округів (12) і судових повітів (130). Визначивши точний національний склад на­селення, секретарство юстиції розпорядилося провести вибори суд­дів (1 мандат від 40 тис. жителів), причому знову-таки кожна націо­нальна меншина могла обрати своїх суддів. У такий спосіб слід було обрати 144 судді окружних судів, з них 102 українці, 25 поляків, 17 євреїв.

Оскільки кваліфікованих суддів-українців, патріотів свого на­роду не вистачало, УН Рада 11 листопада прийняла закон «Про скорочення підготовчої судової служби». Йдеться про обов'язкове суддівське стажування для випускників юридичного факультету та інших осіб, які не мають суддівської або адвокатської практики. Ра­ніше строк їхньої передсуддівської практики був три роки, тепер його скоротили до двох років.

У зв'язку з воєнним станом тимчасово була призупинена дія­льність інституту суддів-присяжних. Були прийняті закони і роз­порядження про провадження судочинства українською мовою (од­нак у місцях компактного проживання національних меншин за їх вимогою можна було провадити судочинство їхньою рідною мовою), широке введення в нього принципів гласності, змагальності, демок­ратизму, права обвинуваченого і підсудного на захист та ін.

Продовжуючи реформу судової системи, УН Рада 11 лютого 1919 р. видала закон про утворення в повітах трибуналів першої ін­станції — для розгляду кримінальних справ (окружні й повітові су­ди повинні були розглядати цивільні справи). Судді цих трибуналів призначало секретарство юстиції, затверджувала призначення УН Рада або її комітет.

Трибунали діяли у складі одного або трьох судців. Вищою, лругою, інстанцією у цивільних і кримінальних справах мав бути Вищий суд у Львові, і третьою — Найвищий державний суд. Але тимчасово, до їх утворення функції другої і третьої інстанції нале­жали спеціально створеним на цей час сенатам — Окремому судо­вому сенату II інстанції і окремому судовому сенату 111 інстанції.

123

Розділ 2. Українська національна державність (листопад Ш7--1920 рр.)

В они згідно з розпорядженням Держсекретаріату від 8 березня бу­ли утворені у Станіславі.

Функції обвинувачення виконувала державна прокуратура. Оскільки прокурорами і слідчими в часи Австро-Угорщини були в Галичині переважно поляки та австрійці, які ставилися до україн­ської держави вороже, кадри прокуратури довелося міняти майже повністю. Підготовлених для цієї роботи юристів не вистачало, тому й робота прокуратури як слід розгорнута не була. І все ж, певні практичні кроки у цьому напрямі були зроблені.

Прокуратура тепер називалася «Державна прокураторія», во­на очолювалася «Вищою державною прокураторією» і Генеральним державним прокурором. Мала бути створена прокуратура у судо­вих округах і повітах. Призначати прокурорів за поданням Гене­рального прокурора належало секретарству юстиції.

Поновили в ЗУНР свою діяльність адвокати, об'єднані у пала­ту адвокатів. Вони складали присягу, що дотримуватимуться зако­нів країни і служитимуть для її блага.

Розпорядженням секретарства юстиції від 1 березня була створена нотаріальна служба. Нотаріуси також складали присягу на вірність Українській державі і виконували всі нотаріальні дії від її імені. Очолювала нотаріальну службу Нотаріальна палата, підпо­рядкована секретарству юстиції.

Окрім органів цивільної юстиції, створювалася і військова юс­тиція. Вже 16 листопада 1918 р. Державний секретаріат видав роз­порядження про організацію системи військових судів. Вона вигля­дала так: 1) Вищий військовий трибунал; 2) військові обласні суди; 3) військові окружні суди. Членів Вищого військового трибуналу призначало секретарство військових справ, затверджувала УН Ра­да. Що стосується обласних і окружних судів, то їх головами авто­матично ставали відповідні військові коменданти, членами — пред­ставники військових округів, корпусів і жандармерії.

Створювався також інститут військової прокуратури, яку очо­лював Генеральний військовий прокурор.

У зв'язку з ускладненням внутрішньої ситуації, обстановки на фронті ЗО листопада 1918 р на території ЗУНР були створені військово-польош суди, які могли постановити навіть смертні виро­ки, їх, щоправда, затверджував (або не затверджував) Держсекре-таріат.

Цікавим є такий факт: 10 березня 1919 р. Комітет (виділ) УН Ради оголосив амністію. Звільнялися в'язні, засуджені австрійськи­ми судами за 33 види загальнокримінальних злочинів; за 12 — вій-

124