§ 3. Основні риси права

Трудове право. На початку періоду, що розглядається, з пра­вового регулювання трудових відносин усуваються обмеження, введені у зв'язку з воєнним часом. Вже з 1 липня 1945 р. відновлю­ються чергові та додаткові відпустки, розпочинається видача гро­шової компенсації трудящим за відпустки, які не були використані у війну. Скасовувалися щоденні понаднормові роботи. Держава від­мовилася від трудових мобілізацій та трудової повинності. У 1945— 1952 рр. розвиваються трудові гарантії. Постанова Секретаріату ВЦРПС від 21 липня 1947 р. зобов'язала ФЗМК установити суво­рий контроль за додержанням адміністрацією підприємств і уста­нов чинного законодавства про робочий час, час відпусток, про ро­боту жінок і підлітків; вимагала від ФЗМК більшої обачливості при дачі дозволу на понадурочні роботи, проведення яких допускалося законом; пропонувала обкомам профспілок перевіряти, чи була не­обхідність у проведенні понадурочних робіт, і вживати заходів до усунення причин, які викликали цю необхідність.

Постанова також зобов'язувала фабзавкоми не допускати по­надурочних робіт підлітків, вагітних жінок (з п'ятого місяця вагіт­ності), матерів, які годують дітей, а також осіб, хворих на відкриту форму туберкульозу.

Проте зберігав чинність Указ від 26 липня 1940 р., який не да­вав радянському трудівнику права самостійно змінювати місце ро­боти. Тільки у травні 1949 р. право переходу на іншу роботу за міс­цем проживання із збереженням безперервного трудового стажу було надано вагітним жінкам і матерям, які мають дітей у віці до 1 року¹.

Важливими джерелами робочої сили стали організований на­бір робітників за договорами господарських організацій з колгоспа­ми та колгоспниками і державні трудові резерви. За Указом Верхо­вної Ради СРСР від 19 липня 1947 р. збільшився контингент осіб, які призивалися для навчання у системі державних трудових резервів. З цією метою у порядок призову були внесені такі зміни: 1) зростало число віку молоді чоловічої статі, яка підлягала призо­ву; 2) вперше для навчання у системі державних трудових резервів призивалися жінки.

Як бачимо, це була форма примусового залучення до праці. Не випадково, поряд з терміном «призов» застосовувався однознач­ний термін «мобілізація»².

1 Ведомости вс ссср. — 1949. — м 26.

2 Щоправда, дехто з авторів, суперечачи самому собі, вважає .Залучення до праці че­ рез призов ненасильницькою формою поповнення робочої сили (Катрин в, п. Украйна в послеаоенньїе годьі — с. 9).

390

Вік осіб, які призивалися за Указом від 19 липня 1947 р., був вищим віку молоді, яка призивалася до шкіл ФЗУ у війну.

Було ще одне джерело, досить цінне, але короткочасне — осо­би, демобілізовані з лав Радянської Армії у зв'язку з переходом їх до мирної праці. їм при працевлаштуванні надавалося соціальні га­рантії.

Радянські люди і в мирні дні працювали по-фронтовому. Пе­ремога створила атмосферу загального піднесення, великої цілесп­рямованості. Закон передбачав деякі матеріальні та моральні сти­мули до праці. На деяких виробництвах уводився новий вид заохо­чування — виплата додаткової винагороди за вислугу років і бездоганну трудову діяльність. Сумлінна праця та вислуга у важ­ливих галузях промисловості стали підставою для нагородження робітників орденами і медалями.

За постановою Ради Міністрів СРСР від 4 лютого 1947 р. поно­вилося укладання колективних договорів між адміністрацією під­приємств і установ, з одного боку, та ФЗМК — з іншого. Головний зміст цих договорів полягав у взаємних зобов'язаннях сторін щодо виконання планів і поліпшення матеріально-побутових умов пра­цівників, їхнього культурного обслуговування.

Проте тоталітарний режим продовжував застосовувати при­мусову дармову працю ув'язнених у таборах, і чисельність таких в'язнів і таборів зростала.

Колгоспне право. В основу колгоспного права була покладена і, що сільгоспартіль — єдина правильна форма господарства і соціалістичного суспільства. Тому головна увага приділялася правовому регулюванню організації та діяльності цих артілей. Ком-ксна програма відбудови і розвитку сільського господарства у повоєнний період визначила головне завдання колгоспного будівни-а — подальше господарсько-організаційне зміцнення сільсько­господарської артілі, примноження її власності.

Правове регулювання колгоспного будівництва спиралося на неухильне додержання Статуту сільгоспартілі та інших актів, при-Яшггих для його розвитку, зокрема, на постанову Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКІІ(б) від 19 вересня 1946 р. «Про заходи по ліквідації ■орушень Статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах»¹. (Ця яостанова розвивала далі положення постанови РНК СРСР і ЦК ВКЛіп) від 27 травня 1939 р. Вина ж передбачала створення Ради у оравах колгоспів при Раді Міністрів СРСР).