2. Nennen Sie Synonyme zu den folgenden Wörtern:

verlieren, schonen, auf die Beine machen, sich fertigmachen, das Regiment, sich nähern, die Woge.

3. Anhaltspunkte zur Inhaltswiedergabe

1. Der Tag des Rennens. Otto Kösters Triumph.

2. Das Essen bei Alfons.

3. Auf dem Friedhof mit Patrice.

4. Die erste Liebesnacht von Patrice und Robert.

4. Fragen zum Überlegen und zur Diskussion

1. Woher hatte Patrice ihren englischen Namen?

2. Wie verhielten sich Roberts Freunde zu Patrice Hollmann? Warum bemühten Sie sich so sehr um sie?

3. Halten Sie Gottfried Lenz auch für den letzten Romantiker? Was war seine wunde Stelle? Können Sie glauben, dass er mal Gedichte geschrieben hat? Warum kostete es Robert Mühe, ihn von einer Schlägerei zurückzuhalten?

4. Ging Otto Köster beim Autorennen als erster durchs Ziel? Auf welche Weise äußerte sich beim Rennen der kameradschaftliche Geist der Romanhelden?

5. Ist eine Schande, beim Rennen verrückt zu werden?

6. Was meinte Patrice Hollmann, als sie sagte: „Verrückt sein ist überhaupt keine Schande“?

7. Warum konnte Patrice Hollmann Regen und Kälte nicht vertragen? Wovor hatte sie Angst? Konnte sie ohne Liebe nicht leben? Warum sagte sie: „Ich brauche jemand, der mich festhält“?

8. Warum konnte Robert nicht gestehen, dass er nie solche Abenteuerreisen unternommen hatte?

9. Warum wollte Robert nicht glauben, dass eine Frau ihn lieben konnte? Warum nannte er Patrice Hollmann „einen Schmetterling“, der sich „durch einen glücklichen Zufall“ in sein abgebrauchtes, schäbiges Zimmer, in sein belangloses, sinnloses Leben verflogen hatte? War sein Leben „belanglos und sinnlos“?

5. Übersetzen Sie. Vergleichen Sie Ihre Übersetzung mit der im Text.

1. Неподалік, у своїх добре устаткованих боксах, гомоніли автомеханіки. Наші запаси були надто злиденні. Сякий-такий інструмент, свічки, пара запасних коліс з покришками, що ми їх задурно дістали від одного заводу, кілька дрібніших запчастин – оце й усе. Кестер брав участь у перегонах не від якогось там підприємства, а приватно. За все треба було платити свої гроші. Тому в нас було тільки найнеобхідніше.

2. Як на мене, то під час вечері в Альфонса Патриція Гольман мала надто великий успіх. Грау я застукав на тому, що він знову набивався малювати її портрет. Вона сміялася й казала, що в неї не вистачить терпцю – сфотографуватися зручніше.

3. Ніколи не забуду цього обличчя, ніколи не забуду, як воно, таке гарне, мовчки схилилося до мене, як сповнилося ніжності і ласки, тихого сяйва, наче розквітло; ніколи не забуду, як її губи розкрилися мені назустріч, як її очі наблизилися до моїх, як зазирнули в них, запитливо і серйозно, великі і блискучі, як вони потім повільно заплющилися, ніби здаючись…

4. Темрява посіріла. Я лежав тихо-тихо. Рука моя у Пат під головою затерпла, я її не відчував. Але я й не поворухнувся. Тільки, коли вона повернулась до мене уві сні і притулилася до подушки, я обережно витяг руку. Тихенько вставши, я безшумно почистив зуби, поголився. Взяв одеколону, освіжив трохи волосся, шию. Дивно це якось було - беззвучно рухатись у напівтемній кімнаті на самоті зі своїми думками, позираючи на темні обриси дерев на вулиці. Обернувшись, я побачив, що Пат лежить з розплющеними очима і дивиться на мене.