Имена

Аристотель (384-322 гг. до н.э.) — древнегреческий философ, который по праву считается основателем психоло­гической науки. В своем трактате «О душе» он, интегрировав достижения античной мысли, создал целостную психологиче­скую систему. По его мнению, душу нельзя отделить от тела, поскольку она является его формой, способом его организа­ции. Вместе с тем Аристотель в своем учении выделил три души: растительную, животную и разумную, или человече­скую, имеющую божественное происхождение. Подобное де­ление он объяснял степенью развития психических функций. Низшие функции («питающие») свойственны растениям, а выс­шие — человеку.

Наряду с этим Аристотель разделял органы чувств на пять разрядов. Кроме органов, передающих отдельные чувствен­ные качества вещей, он выделил «общее чувствилище», которое позволяет воспринимать единые для многих объектов свойства (например, величину).

42 Часть I. Введение в психологию

У своїх працях («Етика», «Риторика», «Метафізика», «Історія тварин») він постарався дати пояснення багатьом психічним явищам, Зокрема він спробував пояснити механізми поведінки людини прагненням реалізувати внутрішню активність, зв'язану з відчуттям задоволення або незадоволення. Крім цього Арістотель вніс великий внесок до розвитку уявлень про пам'ять і мислення людини.

проповідувала вчення про вічний круговорот душ, про те, що душа прикріплена до тіла в порядку покарання. Ця школа була не просто релігійною, а була релігійно-містичним союзом. Згідно переконанням піфагорійців, всесвіт має не речовинну, а арифметично-геометричну структуру. У тому, що всьому існує — від руху небесних тіл до граматики — панує гармонія, що має числовий вираз. Душі теж властива гармонія — гармонія протилежностей тіла.

Матеріалістичне розуміння психіки відрізняється від ідеалістичних переконань тим, що з цієї точки зору психіка — вторинне, похідне від матерії явище. Проте перші представники матеріалізму були вельми далекі в своїх тлумаченнях про душу від сучасних уявлень про психіку. Так, Геракліт (530-470 рр. до н. э.) услід за філософами милетской школи — Фалесом, Анаксимандром, Анаксименом — говорить про матеріальну природу психічних явищ і єдність душі і тіла. По його ученню, всі речі суть модифікації вогню. Що все існує, зокрема тілесне і душевне, безперервно змінюється. У мікрокосмосі організму повторюється загальний ритм перетворень вогню в масштабах всього космосу, а вогненний початок в організмі і є душа — психея. Душа, згідно Геракліту, народжується шляхом випаровування з вологи і, повертаючись у вологий стан, гине. Проте між станом «вологості» і «вогненності» є безліч переходів. Наприклад, про п'яну людину Геракліт говорить, «що він не помічає, куди йде, бо психея його волога». Навпаки, чим душа сухіша, тим вона мудріша.

З ідеєю вогню як основою існуючого миру ми зустрічаємося і в роботах іншого відомого старогрецького мислителя Демокріта (460-370 рр. до н. э.), який розробив атомістичну модель світу. Згідно Демокріту, душа —

Розділ 2. Психологія в структурі сучасних наук • 43

це матеріальна речовина, яка складається з атомів вогню, кулястих, легенів і дуже рухомих. Всі душевні явища Демокріт намагався пояснити фізичними і навіть механічними причинами. Так, на його думку, відчуття людини виникають тому, що атоми душі приводяться в рух атомами повітря або атомами, що безпосередньо «закінчуються» від предметів. З вищесказаного виходить, що матеріалізм Демокріта носив наївний механістичний характер.

З набагато складнішими поняттями про душу ми стикаємося в переконаннях Арістотеля (384-322 рр. до н. э.). Його трактат «Про душу» — перше спеціальне психологічний твір, який протягом тривалого часу залишався головним керівництвом по психології, а сам Арістотель але праву може вважатися засновником психології. Він заперечував погляд на душу як на речовину. В той же час він не вважав за можливе розглядати душу у відриві від матерії (живих тіл), як це робили філософи-ідеалісти. Душа, згідно Арістотелю, — це доцільно працююча органічна система. Для визначення природи душі він використовував складну філософську категорію - «энтелехия», «...душа, — писав він, — необхідно є суть в сенсі форми природного тіла, що володіє в можливості життям. Суть же (як форма) є энтелехия; отже, душа є энтелехия такого тіла». Познайомившись з висловом Арістотеля, мимоволі хочеться запитати про те, який сенс вкладений в поняття «энтелехия». На що Арістотель дає наступну відповідь: «Якби око було живою істотою, то душею його був би зір». Отже, душа є суть живого тіла, так само як зір — суть ока як органу зору. Отже, головна суть душі, по Арістотелю, — реалізація біологічного існування організму.

Згодом поняття «душа» все більш звужувалося до віддзеркалення переважно ідеальних, «метафізичних» і етичних проблем існування людини. Основи такого розуміння душі, ймовірно, були закладені в Стародавній Індії. Так, в текстах Вед (II тис. до н. э.) обговорювалася проблема душі перш за все як етична. Затверджувалося, що для досягнення блаженства необхідне вдосконалення особи шляхом правильної поведінки. Пізніше з етичними проблемами душевного розвитку ми зустрічаємося в релігійних ученнях джайнізму і буддизму (VI в. до н. э.). Проте найяскравіше етичні аспекти душі вперше були розкриті учнем Сократа (470-399 рр. до н. э.) — Платоном (427-347 рр. до н. э.). У роботах Платона викладений погляд на душу як на самостійну субстанцію. На його думку, душа існує разом з тілом і незалежно від нього. Душа — почало незриме, піднесене, божественне, вічне. Тіло — почало зриме, низовинне, скороминуще, тлінне. Душа і тіло знаходяться в складних взаєминах. По своєму божественному походженню душа покликана управляти тілом. Проте іноді тіло, що роздирається різними бажаннями і пристрастями, бере гору над душею. У цих поглядах Платона яскраво виражений його ідеалізм. З свого уявлення про душу Платон і Сократ роблять етичні висновки. Душа — найвище, що є в людині, тому він повинен піклуватися про її здоров'я значно більше, чим про здоров'я тіла. При смерті душа розлучається з тілом, і залежно від того, який спосіб життя вела людина, його душу чекає різна доля: або вона блукатиме поблизу землі, обтяжена земними елементами, або відлетить від землі в ідеальний світ.