166 • Частина II. Психічні процеси

Відчуття пов'язують людину із зовнішнім світом і є як основним джерелом інформації про нього, так і основною умовою психічного розвитку. Проте не дивлячись на очевидність цих положень, вони неодноразово бралися під сумнів. Представники ідеалістичного напряму у філософії і психології нерідко висловлювали думку про те, що справжнім джерелом нашої свідомої діяльності є не відчуття, а внутрішній стан свідомості, здатність розумного мислення, закладені від природи і не залежні від притоки інформації, що поступає із зовнішнього світу. Ці переконання лягли в основу філософії раціоналізму. Суть її полягала в твердженні про те, що свідомість і розум — це первинна, далі не з'ясовна властивість людського духу.

Філософи-ідеалісти і багато психологів, що є прихильниками ідеалістичної концепції, нерідко робили спроби відкинути положення про те, що відчуття людини пов'язують його із зовнішнім світом, і довести зворотне, парадоксальне положення, що полягає в тому, що відчуття непереборною стіною відокремлюють людину від зовнішнього світу. Подібне положення було висунуте представниками суб'єктивного ідеалізму (Д. Берклі, Д. Юм, Э. Мах).

І. Мюллер, один з представників дуалістичного напряму в психології, на основі вищезазначеного положення суб'єктивного ідеалізму сформулював теорію «специфічної енергії органів чуття». Згідно цієї теорії, кожний з органів чуття (око, вухо, шкіра, мова) не відображає дії зовнішнього світу, не дає інформації про реальні процеси, що протікають в навколишньому середовищі, а лише отримує від зовнішніх дій поштовхи, збудливі їх власні процеси. Згідно цієї теорії, кожен орган чуття володіє своєю власною «специфічною енергією», що порушується будь-якою дією, що доходить із зовнішнього світу. Так, досить натиснути на око або впливати на нього електричним струмом, щоб отримати відчуття світла; достатньо механічного або електричного роздратування вуха, щоб виникло відчуття звуку. З цих положень робився висновок, що органи чуття не відображають зовнішніх дій, а лише збуджуються від них, і людина сприймає не об'єктивні дії зовнішнього світу, а лише свої власні суб'єктивні стани, що відображають діяльність його органів чуття.

Близькою була точка зору М. Гельмгольца, який не відкидав того, що відчуття виникають в результаті дії предметів на органи чуття, але вважав, що психічні образи, що виникають унаслідок цієї дії, не мають нічого спільного з реальними об'єктами. На цій підставі він називав відчуття «символами», або «знаками», зовнішніх явищ, відмовляючись визнати їх зображеннями, або відображеннями, цих явищ. Він вважав, що дія певного об'єкту на орган чуття викликає в свідомості «знак», або «символ», впливаючого об'єкту, але не його зображення. «Бо від зображення потрібна відома схожість з предметом, що зображається... Від знаку ж не потрібна ніякої схожості з тим, знайомий чого він є».

Легко бачити, що обидва цих підходу приводять до наступного твердження: людина не може сприймати об'єктивний світ, і єдиною реальністю є суб'єктивні процеси, що відображають діяльність його органів чуття, яке і створює суб'єктивно сприймані «елементи миру».

Розділ 7. Відчуття • 169

Подібні висновки були покладені в основу теорії соліпсизму (від лати. solus — один, ipse — сам) що зводилася до того, що людина може пізнати тільки самого себе і не має ніяких доказів існування чогось іншого, окрім нього самого.

На протилежних позиціях коштують представники матеріалістичного напряму, що вважають можливим об'єктивне віддзеркалення зовнішнього світу. Вивчення еволюції органів чуття переконливо показує, що в процесі тривалого історичного розвитку сформувалися особливі сприймаючі органи (органи чуття, або рецептори), які спеціалізувалися на віддзеркаленні особливих видів об'єктивно існуючих форм руху матерії (або видів енергії): слухові рецептори, що відображають звукові коливання; зорові рецептори, що відображають певні діапазони електромагнітних коливань. і т.д. Вивчення еволюції організмів показує, що насправді ми маємо не «специфічні енергії самих органів чуття», а специфічні органи, різні види енергії, що об'єктивно відображають. Причому висока спеціалізація різних органів чуття має в своїй основі не тільки особливості будови периферичної частини аналізатора — рецепторів, але і високу спеціалізацію нейронів, що входять до складу центральних нервових апаратів, до яких доходять сигнали, що сприймаються периферичними органами чуття.

Слід зазначити, що відчуття людини — це продукт історичного розвитку, і тому вони якісно відрізняються від відчуттів тварин. У тварин розвиток відчуттів цілком обмежений їх біологічними, інстинктивними потребами. У багатьох тварин окремі види відчуттів вражають своєю тонкістю, проте прояв цієї тонко розвиненої здатності відчуття не може вийти за межі того круга об'єктів і їх властивостей, які мають безпосереднє життєве значення для тварин даного вигляду. Наприклад, бджоли здатні набагато тонше, ніж середньостатистична людина, розрізняти концентрацію цукру в розчині, але цим і обмежується тонкість їх смакових відчуттів. Інший приклад: ящірка, яка здатна чути легкий шерех повзучої комахи, ніяк не реагуватиме на дуже гучний стукіт каменя об камінь.

У людини здатність відчувати не обмежена біологічними потребами. Праця створила у нього незрівнянно ширший, ніж у тварин, круг потреб, а в діяльності, направленій на задоволення цих потреб, постійно розвивалися здібності людини, у тому числі і здатність відчувати. Тому людина може відчувати набагато більшу кількість властивостей предметів, що оточують його, чим тварина.

7.2. Види відчуттів

Існують різні підходи до класифікації відчуттів. Відвіку прийнято розрізняти п'ять (по кількості органів чуття) основних видів відчуттів: нюх, смак, дотик, зір і слух. Ця класифікація відчутті по основних модальностям є правильною, хоч і не вичерпною. Б. Г. Ананьев говорив про одинадцять видів відчуттів. А. Р. Лурия вважає, що класифікація