132 • Частина I. Введення в загальну психологію

Мотиви породжують дії шляхом формування мети. Як ми вже відзначили, цілі завжди усвідомлюються людиною, але самі мотиви можуть бути розділені на два великі класи: усвідомлювані і неусвідомлювані мотиви діяльності. Наприклад, до класу усвідомлюваних мотивів відносяться життєві цілі. Це мотиви-цілі. Існування таких мотивів характерне для більшості дорослих. До іншого класу відноситься набагато більше число мотивів. Слід підкреслити, що до певного віку будь-які мотиви є неусвідомлюваними. Подібне твердження викликає закономірне питання: якщо мотиви неосознаваемы, то наскільки вони представлені в свідомості? Чи означає це, що вони взагалі ніяк не представлені в свідомості?

Неусвідомлювані мотиви виявляються в свідомості в особливій формі. Принаймні, таких форм дві. Це емоції і особові сенси.

У теорії діяльності емоції визначаються як віддзеркалення відношення результату діяльності до її мотиву. Якщо з погляду мотиву діяльність проходить успішно, виникають позитивні емоції, якщо не успішно — негативні. Таким чином, емоції виступають як первинні регулятори діяльності людини. Слід зазначити, що про емоції як різновид керівників станом людини механізмів говорить не тільки А. Н. Леонтьев. Про це писали 3. Фрейд, У. Кеннон, У. Джемі, Р. Ланге.

Особовий сенс — це інша форма прояву мотивів в свідомості. Під особовим сенсом розуміється переживання підвищеної суб'єктивної значущості предмету, дії або події, що опинилися в полі дії провідного мотиву. Слід зазначити, що саме провідний мотив володіє смыслообразую-щів функцією. Мотиви-стимули не виконують смыслообразующую функцію, а лише грають роль додаткових спонукачів і породжують тільки емоції.

З проблемою мотивації діяльності зв'язані принаймні ще два вельми значущих питання. Це, по-перше, питання об зв'язки мотиву і особи і, по-друге, питання про механізми розвитку мотивів. Зупинимося на першому питанні.

Відомо, що про особу ми судимо по діяльності і поведінці людини. Проте, як ми вже з'ясували, діяльність людини залежить від мотивів, що обумовлюють її. Оскільки діяльність людини характеризується полимотивированностыо, то ми можемо говорити про існування системи мотивів. Причому система мотивів однієї людини відрізнятиметься від системи мотивів іншої людини, оскільки люди відрізняються один від одного своєю спрямованістю в діяльності. Система мотивів людини має ієрархічну структуру. Ця структура у різних людей буде різна. У одному випадку у людини буде один життєво важливий провідний мотив. У інших випадках може бути один, два і більш провідних мотивів. Провідні мотиви можуть розрізнятися не тільки за своєю суттю, але і мати різну силу. Для характеристики особи важливо, які мотиви використовуються як фундамент всієї системи мотивів. Це може бути всього один егоїстичний мотив або ціла система мотивів альтруїстичної спрямованості і т.д. Таким чином, мотиви, виступаючи як джерело діяльності людини, характеризують його особу.

Інше питання — це питання про те, як утворюються нові мотиви. При аналізі діяльності єдиний шлях — це рух від потреби до мотиву, потім до мети і діяльності. У реальному житті постійно відбувається зворотний про-

Розділ 5. Психологічна теорія діяльності • 133

цесс, — в ході діяльності формуються нові мотиви і потреби. Так, дитина народжується з обмеженим довкола потреб і притому, в основному, органічних. Але в процесі діяльності круг потреб, а отже і мотивів, значно розширюється. Необхідно підкреслити, що механізми утворення мотивів в сучасній психологічній науці повністю не вивчені. У психологічній теорії діяльності детальніше вивчений один такий механізм — це механізм зрушення мотиву на мету (механізм перетворення мети в мотив). Суть його полягає в тому, що мета, раніше спонукувана до її здійснення мотивом, з часом набуває самостійної спонукальної сили, тобто сама стає мотивом. Це відбувається тільки в тому випадку, якщо досягнення мети супроводжується позитивними емоціями.

З приведеного вище опису механізму формування мотивів виходить вельми значущий висновок відносно розвитку психіки. Якщо ми на попередніх прикладах показали, що мотив є спонукою до діяльності, тобто формує спрямованість діяльності і певним образам її регулює, то можна зробити висновок про те, що мотив визначає і своєрідність особи, оскільки про людину ми судимо виходячи з його вчинків і результатів діяльності. Але якщо поява, або народження, нових мотивів, що визначають закономірності прояву особових рис, пов'язане з діяльністю, то з цього виходить, що діяльність впливає на розвиток особи. Таким чином, характер діяльності, якою займається людина, значною мірою визначає вірогідні шляхи його подальшого розвитку, тобто ми приходимо до основоположного формулювання діалектичного матеріалізму про те, що буття визначає свідомість. Саме на цих принципах і будується психологічна теорія діяльності.

Існує ще один аспект діяльності, про який ми не говорили, але саме він зіграв величезну роль в тому, що психологічна теорія діяльності на протязі десятилітті була такою, що веде в радянській психології. До цих пір ми говорили лише про практичну діяльність, тобто видимою для сторонніх спостерігачів, але є і інший вид діяльності — внутрішня діяльність. У чому полягають функції внутрішньої діяльності? Перш за все в тому, що внутрішні дії готують зовнішні дії. Вони допомагають економити людські зусилля, даючи можливість достатньо швидко вибрати потрібну дію. Окрім цього, вони дають можливість людині уникнути помилок.

Внутрішня діяльність характеризується двома основними рисами. По-перше, внутрішня діяльність має принципово ту ж будову, що і зовнішня діяльність, яка відрізняється від неї тільки формою протікання. Це означає, що внутрішня діяльність, як і зовнішня, спонукає мотивами, супроводжується емоційними переживаннями, має свій операционально-технічний склад. Відмінність внутрішньої діяльності від зовнішньої полягає в тому, що дії проводяться не з реальними предметами, а з їх образами, а замість реального продукту виходить уявний результат.

По-друге, внутрішня діяльність відбулася із зовнішньої, практичної шляхом процесу интериоризации, тобто шляхом перенесення відповідних дій у внутрішній план. Для успішного уявного відтворення якоїсь дії необхідно його спочатку освоїти на практиці і отримати реальний результат.