58 • Частина I. Введення в загальну психологію

послідовників 3. Фрейда — неофрейдистов. Наприклад, роботи психолога-неофрейдиста Э. Фромма часто використовуються сучасними зарубіжними соціологами і філософами.

Слід зазначити, що таке єднання філософії і психології викликане ще і тим, що психологічна наука обирає методологію наукового дослідження, спираючись на світоглядні теорії і концепції, які у свою чергу формуються в рамках філософії. Так, в попередніх розділах ми говорили про роль в психології таких відомих учених, як Арістотель, Р. Декарт, Дж. Локк, Д. Юм і ін. Проте вони відомі перш за все як крупні філософи, засновники філософських шкіл. Панування того або іншого світогляду відбивається і на закономірностях розвитку психологічної науки. Наприклад, домінування у вітчизняній психології матеріалізму зумовив бурхливий розвиток експериментальних психологічних методів, підвищений інтерес до природничонаукових основ психології, прагнення вирішити проблему взаємозв'язку психічного і біологічного. Але разом з тим недостатньо уваги приділялося розвитку етичних структур особи. Підтвердженням цьому може служити духовна криза, спостережувана в Росії в кінці XX в.

Таким чином, сучасна психологія і філософія до цих пір розвиваються в тісній єдності, взаимодополняя один одного. Спостерігається інтеграція і взаємопроникнення знанні цих наук на теоретико-методологічному рівні.

Іншою наукою, яка знаходить дуже багато загальних з психологією інтересів в розробці проблем, пов'язаних з суспільством і особою, є соціологія. Тут також спостерігається взаимоподдержка в розвитку наук, але вже на рівні методології дослідження. Так, соціологія запозичує з соціальної психології методи вивчення особи і людських відносин. В той же час психологія широко використовує в своїх експериментальних дослідженнях прийоми збору наукової інформації, які є традиційно соціологічними. До таких методів відносяться в першу чергу опит і анкетування.

Крім того спостерігається взаємопроникнення різних теорій, розроблених в рамках даних наук. Наприклад, розроблена переважно соціологами концепція соціального навчення є загальноприйнятою в соціальній і віковій психології. З іншого боку, теорії особи і малої групи, розроблені психологами, знаходять широке застосування в соціології.

Є також немало проблем, які намагаються спільно вирішити психологи і соціологи. До таких проблем відносяться: взаємини між людьми, національна психологія, психологія економіки і політики держави. Сюди ж слід віднести проблеми соціалізації і соціальних установок, їх формування і перетворення.

Розглянемо рішення однієї з найбільш значущих для психології і соціології проблем — соціалізації. Слід відразу відзначити, що вирішення цієї проблеми стало можливе тільки завдяки сумісним розробкам психологів і соціологів. Так, в соціології проблема соціалізації розглядається в рамках теорії соціального навчення, а в психології — в рамках проблеми соціальної адаптації індивіда. Необхідно відмітити, що адаптація людини є центральною проблемою для багатьох наук, оскільки дана проблема вельми багатогранна. У свою чергу, соціальна адаптація є однією з граней адапта-

Розділ 2. Психологія в структурі сучасних наук • 59

ции людини. При цьому в соціальній адаптації виділяють два аспекти: соціалізацію особи і її активність.

Соціалізація особи — це процес засвоєння і відтворення індивідом суспільного досвіду, в результаті якого він стає особою і набуває необхідних для життя психологічних якостей, знань, умінь і навиків, зокрема мови. Завдяки мові він, у свою чергу, дістає можливість спілкуватися з собі подібними, тобто взаємодіяти з людьми, що оточують його. Соціалізація — це пізнання індивідом створеної людьми цивілізації, набуття досвіду соціального життя, перетворення з природного і суспільна істота, з індивіда в особу. Соціалізація включає засвоєння норм моральності, культури людських взаємин, правил поведінки серед людей, а також соціальних ролей, видів діяльності, форм спілкування.

Соціалізація — це багатогранний процес, що має різні аспекти, по особливої уваги заслуговують механізми соціалізації, тобто способи, за допомогою яких людський індивід залучається до культури і набуває досвіду, накопиченого іншими людьми. Як основні джерела соціалізації людини виступають суспільні об'єднання (організації), сім'я, школа, література, мистецтво, друк, радіо, телебачення.

Механізми соціалізації людини вивчаються в рамках теорії соціального навчення. З погляду даної теорії поведінка людини формується в процесі його взаємодії, спілкування і спільної діяльності з різними людьми в різних соціальних ситуаціях, спостереження за поведінкою інших людей і наслідування їм, а також навчання і виховання. Слід підкреслити, що теорія соціального навчення заперечує виняткову значущість для формування поведінки людини біологічних чинників, особливостей організму і його функціонального стану. Дана теорія підкреслює роль не стільки біологічних, скільки соціальних чинників, наприклад сім'ї, шкільного оточення. З даного твердження виходить друге основне положення теорії соціального навчення: поведінка людини формується під впливом чинників соціального середовища.

Таким чином, наукові розробки соціологів знаходяться в дуже тісному зв'язку з роботами психологів, оскільки саме в психології розглядається взаємодія людини і соціального середовища. У свою чергу, для психології представляють самостійний інтерес самі різні аспекти соціалізації. Наприклад, вельми важливий такий аспект соціалізації, як ідентифікація. Що розуміється під цим терміном?

В процесі свого фізичного і соціального розвитку дитина засвоює велику кількість норм і форм поведінки. Цілком зрозуміло, що він не може виробити форму поведінки, в значній мірі відмінну від поведінки його найближчого соціального оточення. Тому основним прикладом для формування поведінки дитини є його батьки, друзі, знайомі. В процесі засвоєння суспільних норм чоловік починає ідентифікувати себе, т. с. співвідносити з представниками певної соціальної або вікової групи, а також з людьми певної підлоги. В результаті він набуває навиків відповідної ролевої поведінки, характерної для суспільства, в якому він живе.