4. Недійсність, призупинення й зупинення дії міжнародних договорів

Виходячи з положень Віденської конвенції 1969 р. (статті 42-72), дійсність міжнародного договору – це його правомірність із погляду змісту й додержання правил укладання. Договір вважається дійсним, поки не доведене інше.

У загальних положеннях Віденської конвенції (ст. 42) звертається увага на те, що дійсність договору або згода держави на обов’язковість для неї договору може заперечуватися тільки на основі застосування цієї конвенції. Припинення ж договору, його денонсація або вихід із нього учасника можуть мати місце тільки в результаті застосування положень самого договору або цієї конвенції. Це ж правило застосовується до призупинення дії договору.

Підстави, на яких договір може бути визнаний недійсним, передбачені статтями 46-53 Віденської конвенції. Причому статті 51, 52 (примушування представника держави й примушування держави за допомогою погрози силоміць або її застосування) й ст. 53 (договори, що суперечать імперативній нормі загального міжнародного права) характеризують так звану абсолютну недійсність міжнародних договорів. Вона виникає, якщо: а) укладення догово­ру стало результатом погрози силою або її застосування на порушення принципів міжнародного права; б) в момент укладення договору він суперечить імперативній нормі загального міжнародного права, що приймається й визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої неприпустиме.

Так звана відносна недійсність робить міжнародний договір заперечним. Підставами відносної недійсності договору можуть бути: а) порушення того чи іншого положення внутрішнього права держави, яке стосується компетенції укладати договори; б) помилка, яка стосується факту або ситуації, що, за пропозицією цієї держави, існували при укладанні договору й являли собою істотну підставу для її згоди на обов’язковість для неї даного договору; в) обманні дії іншої держави, яка брала участь у переговорах; г) прямий або непрямий підкуп представника держави іншою державою, яка брала участь у переговорах.

Положення визнаного недійсним договору не мають юридичної сили. Призупинення дії міжнародного договору – це тимчасова перерва в дії договору на якийсь проміжок часу. Дія призупинених міжнародних договорів відновлюється автоматично (після усунення обставин, що спричинили їх призупинення). Призупинення договору за певних умов може перейти в його припинення.

Припинення дії міжнародного договору означає, що такий договір втратив свою обов’язкову силу в відносинах між його учасниками й перестав породжувати для них права та обов’язки. При цьому набуті за договором права, обов’язки або юридичний статус його учасників, що виник у результаті дії договору, зберігаються й після його припинення (якщо ці права не були скасовані згодом іншими договорами і якщо вони випливали з дійсного договору). Іншими словами, припинення дійсного міжнародного договору зворотної сили не має. В цьому розумінні міжнародний договір як джерело міжнародного права зберігає своє юридичне значення й після його припинення.

Припинення договору або вихід із нього учасника мають місце відповідно до положень договору або в будь-який час за згодою всіх учасників, після консультації з іншими договірними сторонами.

Говорячи про можливі способи припинення дії міжнародних договорів, з-поміж них можна виділити:

Денонсація – це відмова держави від договору з попередженням заздалегідь інших його учасників, коли така відмова, її порядок і умови прямо передбачені договором.

Анулювання – це така відмова держави від договору, коли є достатні для того підстави, чітко визначені нормами міжнародного права. Анулювання міжнародного договору, як і денонсація, являє собою односторонню відмову від договору. Відмінність між цими вольовими способами припинення міжнародних договорів полягає в тому, що при реалізації права на денонсацію договору держава-учасниця не зобов’язана пояснювати причини виходу з договору, а при виході з договору за допомогою його анулювання держава-учасниця повинна зазначити ці обставини (причини).

Скасування міжнародного договору це припинення його дії за згодою всіх договірних держав.

Під новацією (заміною) розуміють укладення державами-учасницями нового договору з тих самих питань.