Література

1. Действующее международное право в 3-х томах / Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. – Том 3. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1997.

2. Верещетин В.С. Международное сотрудничество в космосе: правовые вопросы. – М.: 1977.

3. Верещетин В.С. Правовые проблемы полета человека в космос. – М.: 1986.

4. Каменецкая Е.П. Космос и международные организации. Международно-правовые проблемы. – М.: 1986.

5. Международное космическое право: Учебник / Отв. ред. Г.П. Жуков, Ю.М. Колосов. – М.: Международные отношения, 1999.

6. Нозари Ф. Космическое право. – М.: 1979.

7. Рубанов А.А. Международная космическо-правовая имущественная ответственность. – М.: 1977.

8. Словарь международного космического права / Под ред. В.С. Верещетина. – М.: Междунар. отношения, 1992.

Глава 14. Міжнародне економічне право

1. Поняття міжнародного економічного права. Джерела. Суб’єкти.

2. Міжнародно-правове регулювання торговельного співробітництва між державами.

3. Міжнародні економічні організації.

1. Поняття міжнародного економічного права. Джерела. Суб’єкти

Міжнародно-правове регулювання економічних, передусім торгових, взаємин між державами виникло ще в далекій давнині. Торгові відносини віддавна являються одним із об’єктів міжнародних договорів, причому споконвічно моральним і правовим принципом визнавалася свобода торгових відносин. Ще в II столітті н.е. давньоримський історик Флор відзначав: “Якщо перервані торгові зносини, порушений союз людського роду”. Гуго Гроций (XVII в.) указував, що “ніхто не має право перешкоджати взаємним торговим відносинам будь-якого народу з будь-яким іншим народом”. Саме цей принцип – право свободи торгівлі (торгівля розуміється в широкому значенні) – є основоположним для міжнародного економічного права.

У XVII столітті з’являються перші спеціальні міжнародні торгові договори. До XX століття склалися деякі спеціальні принципи, інститути й міжнародно-правові доктрини, що відносяться до регулювання економічних взаємин між державами: “рівних можливостей”, “капітуляцій”, “відкритих дверей”, “консульської юрисдикції”, “придбаних прав”, “національного режиму”, “недискримінації” тощо. Поява нових форм міжнародного економічного й науково-технічного співробітництва в XIX-XX століттях спонукало укладення нових видів договорів (угоди про товарообіг і платежі, клірингові, з питань транспорту, зв’язку, промислової власності тощо), а також створення численних міжнародних економічних і науково-технічних організацій.

Особливо бурхливо цей процес розвивався після закінчення Другої світової війни. В Статуті ООН у якості однієї з її цілей вказується здійснення міжнародного співробітництва в вирішенні міжнародних проблем економічного характеру (ст. 1).

В сучасному міжнародному праві значна кількість норм присвячена питанням економічного співробітництва. Обсяг регламентації й якісна своєрідність предмета регулювання свідчать про те, що в загальному міжнародному праві сформувалася галузь “міжнародне економічне право”.

Міжнародне економічне право (МЕП) можна визначити як галузь міжнародного публічного права, що являє собою сукупність принципів і норм, які регулюють економічні відносини між державами й іншими суб’єктами міжнародного права в галузі міжнародних економічних зв’язків.

Предмет МЭП – міжнародні економічні багатобічні й двосторонні відносини між державами, а також іншими суб’єктами міжнародного публічного права. До економічних відносин можна віднести торгові відносини, а також комерційні відносини в виробничій, науково-технічній, валютно-фінансовій сферах, транспорті, зв’язку, енергетиці, інтелектуальній власності, туризмі та ін.

Міжнародне економічне право базується на загальновизнаних принципах міжнародного права, але разом із тим має низку галузевих принципів, серед яких:

– принцип недискримінації – право держави на надання їй на підставі взаємності (а також її громадянам та іншим суб’єктам національного права) з боку держави-партнера загальних умов, рівних, не гірших, ніж ті, які надаються цим державам-партнерам відносно всіх інших держав;

– принцип найбільшого сприяння – зобов’язання держави надавати державі-партнеру, зазвичай на основі взаємності, пільгові умови, які діють і можуть діяти або можуть бути введені для будь-якої третьої держави;

– принцип національного режиму полягає в тому, що фізичні та юридичні особи однієї держави або держав повністю чи частково прирівнюються в своїх правах до таких осіб іншої держави з окремих видів правовідносин;

– принцип взаємності передбачає, що відносини між державами, що не є взаємно вигідними, примусовими, не повинні мати місця, але повинен бути в цілому справедливий розподіл вигоди й обов’язків порівняльного обсягу.

Правову базу співробітництва в сфері економічних відносин складають двох- та багатосторонні угоди. На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин центр ваги поступово зміщується до багатобічного економічного співробітництва.

Саме багатобічні договори складають серцевину міжнародного економічного права. Прикладами універсальних міжнародних економічних договорів є:

– Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1947 року й доповнення 1994 р. (ГАТТ-1994), які увійшли в так названий пакет Марракешських угод 1994 р. (передбачають модифікацію ГАТТ і створення Всесвітньої торгової організації (СОТ)), це своєрідний кодекс міжнародної торгівлі. Саме цей комплекс документів практично являє собою збірку правових норм, що регулюють економічні, торгові взаємовідносини не тільки держав-членів СОТ, але опосередковано й держав, які не входять до її складу;

– характерним для МЕП є велика кількість рекомендаційних норм, що мають своїм джерелом рішення міжнародних організацій та конференцій. Особливістю таких норм є те, що вони не імперативні. Але вони не просто “рекомендують”, а й повідомляють про правомірність, зокрема, таких дій (бездіяльності), що були б неправомірні при відсутності рекомендаційної норми. Чимале число угод приймається в рамках ООН та її органів (ГА ООН, ЕКОСОР), а також спеціалізованих установ (МВФ, МБРР, ЮНІДО, ВОІС тощо);

– вагоме значення мають і установчі акти регіональних, у тому числі інтеграційних об’єднань держав: Римський договір 1957 р. про створення ЄЕС, Маастрихтський договір 1993 р. про Євросоюз, Угода 1991 р. і Статут СНД, Угода 1992 р. про створення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (НАФТА) тощо. Слід зазначити, що, наприклад, постанови деяких регіональних економічних установ, передусім Економічного Союзу, можуть мати не тільки рекомендаційну, а й обов’язкову юридичну силу;

– одним з розповсюджених видів багатосторонніх угод економічного характеру є договори про торгівлю сировиною й окремими видами товарів (торгівля какао, оловом, нафтою, окремими видами кольорових металів тощо);

– особливе місце займають багатосторонні угоди покликані регулювати міжнародно-правове забезпечення трансграничних приватноправових інтересів, як у сфері торгового обороту, так і в частині захисту прав власності. До першої групи слід віднести: Віденську конвенцію ООН 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів; Гаазьку конвенцію 1986 р. про міжнародне приватне право; Конвенцію ООН 1974 р. про морське перевезення вантажів тощо.

Другу групу (захист прав власності) складають: Паризька конвенція 1883 р. по охороні промислової власності; Берлінська конвенція 1886 р. про охорону літературних і художніх творів мистецтва; Вашингтонський договір про патентну кооперацію 1970 р. На регіональному рівні – Сеульська конвенція 1985 р. про заснування Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій; багатостороння Угода держав-членів СНД 1994 р. про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності та ін.;

– спеціальну категорію являють собою конвенції міжнародного процесуального права, направлені на забезпечення врегулювання арбітражним або іншим шляхом міжнародних приватноправових суперечок.

Джерелами міжнародного економічного права є не тільки багатосторонні угоди, але й двосторонні договори, які укладаються для регулювання різних сфер економічної діяльності держав.

До джерел МЕП належать також рішення Міждержавних економічних конференцій. Дані рішення, особливо основні, оформлені в виді заключних актів конференцій, розглядаються в теорії як особливий різновид багатобічних договорів і, відповідно, можуть мати як рекомендаційну, так і обов’язкову юридичну силу. Серед документів міжнародних конференцій, що мають істотне значення для формування міжнародного економічного права, особливо важливими є ті, що містяться в Заключному акті Женевської конференції ООН по торгівлі й розвитку 1964 р. До них слід віднести Принципи, що визначають міжнародні торгові відносини і торгову політику, що сприяють розвитку, розділ “Співробітництво в галузі економіки, науки й техніки та навколишнього середовища” Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р., а також розділ “Економічне співробітництво” в Паризькій хартії для Нової Європи, прийнятої на зустрічі в верхах у рамках НБСЄ в 1990 році.

Звичай, як джерело, відігравав важливу роль як взагалі в міжнародному праві, так і в міжнародному економічному праві.

З іншого боку, не можна не погодитися з точкою зору про обмежену роль звичаю в галузі регулювання міжнародних економічних відносин, тому що підтримка стандартів, яких держави дотримуються у своїх взаєминах, це не та проблема, до якої можна просто підійти через звичаєве право.

Показово, що навіть такі, здавалося б давно укорінені основні принципи міжнародного права, як повага державного суверенітету, рівноправність держав, обов’язкове дотримання міжнародних договорів тощо, держави дотепер знову й знову прагнуть закріплювати у своїх як двосторонніх, так і багатобічних документах.

Суб’єкти МЕП. Виходячи з розуміння міжнародного економічного права як галузі міжнародного публічного права, логічно вважати, що суб’єкти МЕП ті ж, що й взагалі суб’єкти в міжнародному праві. Держави, зрозуміло, мають право безпосередньо брати участь у зовнішньоекономічній цивільно-правовій, комерційній діяльності. “Держава, яка торгує”, залишаючись суб’єктом міжнародного права, може виступати також як суб’єкт національного права іншої держави, наприклад, уклавши з іноземним контрагентом угоду з підпорядкуванням її іноземній юрисдикції.

Міжнародною функціональною правосуб’єктністю можуть наділятися також міждержавні економічні й інші організації на підставі їхніх установчих документів. У деяких випадках це стосується й різного роду торгово-економічних об’єднань держав, які отримали широке розповсюдження у наш час:

– зони (асоціації) вільної торгівлі, що визначають відміну митних і інших обмежень для торгівлі з усіма чи окремими категоріями товарів між країнами-учасницями, але зі збереженням ними самостійних митних тарифів і торгової політики щодо третіх країн;

– митні союзи, що означають скасування національних митних тарифів країн-учасниць і введення загального для всього такого союзу тарифу, проведення загальної торгової політики по відношенню до третіх країн;

– економічні союзи з завданнями більш-менш глибокого інтегрування економік країн-учасниць, побудови в рамках усього союзу загального ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили;

– преференційні системи, утворені для забезпечення в рамках таких систем пільг і привілеїв (насамперед митних) для зовнішньої торгівлі визначеного кола.

Крім того, суб’єктами міжнародних економічних відносин є міжнародні міждержавні організації.