Література

1. Венская конвенция о консульских сношениях и факультативные протоколы, от 24 апреля 1963 г.: Действующее международное право. – В 3-х томах / Составители Ю.М. Колосов, и Э.С. Кривчикова. – Том 1. – М.: Изд. Московского независимого института международного права, 1996.

2. Бобылев Г.В., Зубков Н.Г. Основы консульской службы. – М.: 1986.

3. Консульський статут України від 2 квітня 1994 р. // Інформаційно-довідковий бюлетень з консульських питань. – Київ: 1996. – Вип. 1. – С. 68-86.

4. Ковалев А.Г. Привилегии и иммунитеты в современном международном праве. – М.: 1986.

5. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1998.

6. Петренко Н.И. Основы консульского права. – М.: 1986.

7. Плотникова О.В. Консульские отношения и консульское право: Учебник для вузов. – М: Издательская группа НОРМА–ИНФРА ∙ М, 1998.

8. Сандровский К.К. Право внешних сношений. – К.: 1986.

Глава 6. Територія в міжнародному праві

1. Міжнародно-правова класифікація територій.

2. Склад і юридична природа державної території.

3. Державні кордони.

4. Міжнародні річки та їх правовий режим.

1. Міжнародно-правова класифікація територій

Термін “територія” походить від латинського terra – земля, суша. В міжнародному праві під територією розуміють різні простори земної кулі, які включають її сухопутну та водну поверхні, надра, повітряний простір, а також космічний простір та небесні тіла.

Проблема території завжди була однією з найгостріших та складних у міжнародному праві, бо територія – це необхідний атрибут держави, матеріальна основа життєдіяльності її народу та людства у цілому. Протягом усієї історії людської цивілізації виникали конфлікти та спалахували війни за володіння тією чи іншою територією. Це викликало необхідність створення міжнародно-правових норм, які б регулювали відносини між суб’єктами міжнародного права стосовно територій. У зв’язку з розвитком науки та техніки ставали більш доступними та придатними для досліджень і експлуатації віддалені території, які не перебували під суверенітетом будь-якої держави й були спільним багатством усього людства, наприклад, відкрите море, повітряний простір, Антарктика, космос. У зв’язку з цим з’явилися норми, які визначають правовий режим цих просторів та можливості суб’єктів міжнародного права їх наукового дослідження та економічного використання. Цей процес має місце й сьогодні.

Однією зі складних міжнародно-правових проблем, яка привертає увагу вчених-юристів та практиків, є проблема юридичної класифікації територій. Це цілком закономірно, оскільки питання територіального верховенства суверенних прав на ті чи інші простори, сфери діяльності та ті чи інші ресурси прямо пов’язані з політичними та економічними відносинами та з матеріальними умовами життя держав і націй.

У залежності від виду правового режиму територія поділяється на три основні категорії:

1) державна територія;

2) міжнародна територія загального користування;

3) територія зі змішаним режимом.

Державна територія – це територія яка перебуває під суверенітетом певної держави, що здійснює в її межах своє територіальне верховенство. Здавання державної території в оренду не звільняє її від двох вказаних характеристик – приналежності та суверенітету, оскільки в цьому випадку держава реалізує своє суверенне право розпоряджатися своєю територією.

Що стосується міжнародної території загального користування, то за своєю юридичною природою це такі простори, на які не поширюється суверенітет жодної держави, вони знаходяться у загальному користуванні всіх держав відповідно з міжнародними правом. До цих територій відносяться відкрите море, повітряний простір над ним, Міжнародний район морського дна.

До територій із змішаним режимом відносяться континентальний шельф, виключна економічна зона й прилегла зона. Ці райони не перебувають під суверенітетом певної держави, розташовані за її межами, тут діють норми міжнародного права (Конвенція ООН по морському праву 1982 р.) і прибережної держави в визначених сферах.

Прилегла (митна, фіскальна, еміграційна та санітарна) зона є морським районом, прилеглим до територіального моря, який має разом із ним ширину не більше 24 миль, у межах яких прибережна держава здійснює контроль та юрисдикцію в спеціально встановлених сферах.

У виключній економічній зоні відповідна прибережна держава володіє суверенними правами та виключною юрисдикцією відносно розвідки, розробки та охорони природних ресурсів, використання енергії, води та повітря, а також обмеженою юрисдикцією відносно охорони природного середовища в межах 200 миль від лінії, від якої відлічуються територіальні води.

На континентальному шельфі за прибережною державою визнані суверені права на розвідку та розробку природних ресурсів і надр морського дна.

Особливий міжнародно-правовий режим встановлений в Антарктиці відповідно Договору 1959 року. Згідно з яким, Антарктика не перебуває під суверенітетом жодної із держав, вона повністю демілітаризована й відкрита для науково-дослідних робіт всіма державами.

Космічний простір перебуває за межами земних територій, його правовий режим визначається принципами й нормами міжнародного космічного права, зокрема, Договором про принципи діяльності держав з дослідження й використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла від 27 січня 1967 р., і використовується нарівні всіма державами.