2. Міжнародні організації по боротьбі з міжнародною злочинністю

Однією із авторитетних і впливових організацій, що приділяє чимало уваги проблемам боротьби з міжнародною злочинністю є Організація Об’єднаних Націй. Згідно з її Статутом різні аспекти даної проблеми постійно розглядаються Генеральною Асамблеєю й ЕКОСОР. У своїй роботі в попередженні злочинності й кримінальному правосуддю ООН переслідує цілі: попередження злочинності на території держав і на міждержавному рівні; контроль злочинності, як на національному, так і на міждержавному рівні; зміцнення регіонального й міжнародного співробітництва в справі попередження злочинності, кримінального правосуддя та в боротьбі з транснаціональною злочинністю; координація й консолідація зусиль держав-членів ООН в попередженні й боротьбі з транснаціональною злочинністю; підвищення ефективності діяльності правосуддя, повага прав людини відносно потерпілих від злочинів і всіх осіб, втягнених у систему кримінального правосуддя; сприяння досягненню високих стандартів гуманності, справедливості і професіоналізму.

З метою забезпечення форуму для викладення політики й стимулювання прогресу діяльності організації в сфері боротьби зі злочинністю, Генеральна Асамблея в 1950 році санкціонувала скликання раз в п’ять років Конгресу ООН з попередження злочинності й поводженню з правопорушниками. В результаті діяльності конгресів було підготовлено й прийнято низку важливих міжнародних документів, керівні принципи й стандарти, яких повинні додержуватися держави при здійсненні правосуддя. Ці документи стосуються як сприяння забезпечення прав людини в сфері правосуддя, так і організації діяльності органів кримінального правосуддя. Співробітництво держав у сфері кримінального правосуддя здійснюється, як правило, на договірній основі. Одним із базових положень цих договорів є забезпечення невідворотності покарання за скоєння злочину, попередження злочинності і боротьба з нею, гуманне поводження з правопорушниками.

Комісія з попередження злочинності й кримінального правосуддя – функціональний орган ЕКОСОР до функцій якої належить: розробка керівних принципів ООН у даній сфері, контроль і огляд виконання Програми ООН у галузі попередження злочинності й кримінального правосуддя, сприяння й допомога в координації заходів регіональних і міжрегіональних інститутів. Основними напрямками діяльності Комісії є організована й економічна злочинність, включаючи відмивання брудних грошей, захист навколишнього середовища кримінально-правовими заходами тощо.

Однією з функціональних комісій ЕКОСОР є Комісія з наркотичних речовин, яка розглядає питання, що відносяться до цілей договорів і реалізації їх положень, і надає Раді рекомендації для контролю над наркотичними й психотропними речовинами.

Для підвищення ефективності структур ООН, які займаються контролем над наркотичними речовинами, в 1990 році прийнята Програма ООН з контролю над наркотичними речовинами (МПКНР), яка відіграє роль центру обміну досвідом і передачі інформації щодо питань контролю над наркотичними та психотропними речовинами та виробки рекомендацій відносно подальших дій і надання технічної допомоги урядам. В 1991 році Генеральною Асамблеєю було створено Фонд ООН для здійснення Міжнародної програми контролю над наркотичними речовинами.

Основним завданням Секретаріату ООН в сфері попередження злочинності є сприяння в збиранні інформації щодо заходів, які здійснюються в державах відносно попередження злочинності й боротьби з нею; сприяння розповсюдженню інформації ООН у даній сфері, яка може являти інтерес для держав-членів. У рамках Секретаріату створено Центр із соціального розвитку та гуманітарних питань, при якому існує Відділ з попередження злочинності й кримінального правосуддя. Завдяки своїй діяльності Центр є головним підрозділом системи ООН, який володіє професійним і технічним досвідом у питаннях попередження злочинності, кримінального правосуддя, а також кримінології.

Співробітництво держав у сфері попередження злочинності здійснюється також у рамках спеціалізованих закладів ООН. Наприклад, Міжнародна морська Організація (ІМО) й Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), проводять велику роботу по створенню міжнародно-правових норм, спрямованих на забезпечення безпеки мореплавання й міжнародних повітряних сполучень від протиправних зазіхань, Всесвітня організація охорони здоров’я займається медичними аспектами боротьби з наркоманією. Регіональні організації – РЄ, ЄС, ОБСЄ, СНД, ОАГ, ЛАД, ОАЄ та ін. мають також організаційні й правові механізми по координації зусиль держав-членів у боротьбі з міжнародною злочинністю. Наприклад, у рамках Ради Європи були прийняті: 1) Європейська конвенція про видачу правопорушників (1957 р.), додаткові протоколи до неї (1975 і 1978 р.) (Україна ратифікувала документи в 1998 р.); 2) Європейська конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах (1959 р.) і додатковий протокол до неї (1978 р.) (ратифіковані Україною у 1998 р.); 3) Конвенція про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом (1990 р.) тощо.

На європейському рівні також створено Європейське поліцейське бюро (Європол). Створення Європолу було передбачалося ще Маастрихтським договором про ЄС 1992 року. Функціонує організація на підставі Договору про створення Європолу від 26 липня 1995 року (набув чинності 01.10.1998). Згідно договору цій структурі відводяться функції інформаційно-аналітичного й координаційного центру в сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних речовин, радіоактивних матеріалів, трансплантатів, крадіжки автомобілів, торгівлі людьми, нелегальною міграцією і відмиванням брудних грошей. В своїй діяльності Європол користується Шенгенською інформаційною системою, комп’ютерна пам’ять якої містить дані про злочинців, об’явлених в розшук у державах ЄС, про осіб, яким заборонено в’їзд хоча б в одну з цих держав, про украдені культурні цінності, автомобілі тощо.

В завдання Євро полу, перш за все, входить обмін даними, полегшення обміну інформацією, відповідно з чинним національним законодавством, між офіційними представниками у зв’язках з Європолом, відряджених державами-членами ЄС у якості представників різних національних органів укріплення законності. Таким чином, спрощується процедура розслідування й усуваються чисельні перепони юридичного або бюрократичного характеру.

Європол також здійснює оперативний аналіз в підтримку дій держав-членів ЄС, готуючи стратегічні звіти й аналізи злочинності на підставі інформації й розвідувальних даних, наданих державами-членами, зібраними Європолом або отриманими з інших джерел; він надає технічну підтримку для проведення розслідуваня справ, які знаходяться у провадженні відповідних органів держав-членів ЄС, до компетенції яких відноситься боротьба зі злочинністю, під наглядом і легальною відповідальністю зацікавлених держав-членів ЄС.

Європол має право відряджати своїх представників до будь-якої держави ЄС для проведення розслідування. Однак, їх діяльність повинна відповідати законодавству держави призначення й проводитися під наглядом місцевих правоохоронних органів, які мають виняткове право на арешт, яким не наділені представники Європолу.

До компетенції адміністративної ради Європолу, куди входять по одному представнику від кожної держави-члена ЄС, відноситься контроль за організаційною діяльністю структури. В штаті структури біля 500 співробітників і представників держав-членів ЄС. Із них майже 60 є офіційними представниками у зв’язках з Європолом, вони представляють різні органи укріплення законності (поліція, жандармерія, імміграційні служби тощо), штаб-квартира якого розташована в Гаазі.

Співробітництво в боротьбі з міжнародною злочинністю вимагає високого рівня організації взаємодії також і між правоохоронними органами держав-учасниць СНД. Ще з самого початку існування СНД виникло питання про створення єдиного для всіх правоохоронних органів управлінського центру, до функції якого входило б організаційне, інформаційно-аналітичне, методичне й інше забезпечення цієї діяльності.

Радою членів урядів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав відповідно до Міждержавної програми спільних заходів боротьби з організованою злочинністю й іншими небезпечними злочинами на території СНД від 1993 р. було прийняте рішення про створення в Москві Бюро по координації боротьби з організованою злочинністю й іншими небезпечними злочинами на території СНД (м. Бішкек, 24 вересня 1994 р.). Одночасно було затверджено положення про Бюро по координації боротьби з організованою злочинністю й іншими небезпечними злочинами на території СНД як про постійний діючий орган “з метою забезпечення ефективної взаємодії держав-учасниць СНД у галузі попередження й боротьби з організованою злочинністю в рамках існуючого національного законодавства держав-учасниць СНД”. Бюро здійснює переважно виконавчі функції, політичне керівництво покладене на Раду глав держав і голів урядів та на Раду міністрів внутрішніх справ держав-учасниць СНД.

Основними завданнями Бюро по координації боротьби з організованою злочинністю й іншими небезпечними злочинами на території СНД є:

– формування спеціалізованого банку даних на базі комп’ютерного центру Бюро й надання ініціативної інформації відповідним міністерствам внутрішніх справ;

– сприяння в здійсненні міждержавного розшуку учасників злочинних угруповань і осіб, які переховуються від кримінального переслідування;

– забезпечення узгоджених дій при проведенні оперативно-розшукових заходів і комплексних операцій, що зачіпають інтереси декількох держав-учасниць СНД, вироблення рекомендацій щодо боротьби з транснаціональною злочинністю.

При Координаційній Раді Генеральних прокурорів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав був створений науково-методичний центр, який також займається проблемами співробітництва держав-учасниць СНД у боротьбі з транснаціональними злочинами. Пріоритетними напрямами діяльності центру є:

– порівняльний аналіз стану й динаміки транснаціональних злочинів в державах-учасницях СНД;

– створення інформаційної бази даних щодо законодавства, стану боротьби з транснаціональними злочинами й судової практики держав-учасниць СНД;

– обмін науковою, методичною літературою та інформаційними матеріалами;

– взаємні консультації з проблем співробітництва держав-учасниць СНД у боротьбі з транснаціональними злочинами;

– підготовка і проведення конференцій, семінарів, нарад, інших науково-практичних заходів у сфері співробітництва держав-учасниць СНД у боротьбі з транснаціональними злочинами.

Радою глав держав-учасниць СНД 25 січня 2000 р. були вироблені пропозиції й рекомендації, які були враховані при затвердженні Міждержавної програми спільних заходів боротьби зі злочинністю на період з 2000 по 2003 рр. Міждержавна програма передбачала організаційно-правові питання; організаційно-практичні заходи; інформаційне, наукове, кадрове, матеріально-технічне й фінансове забезпечення, а також механізм контролю співробітництва правоохоронних органів держав-учасниць СНД.

Найбільший обсяг роботи в справі боротьби з міжнародною злочинністю здійснює Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол).

Офіційно вважається, що Інтерпол бере початок із Міжнародного конгресу кримінальної поліції у Відні в 1923 році.

Статут організації був прийнятий тільки в 1956 році, з цього часу почалася й нова історія Інтерполу. Статут закріпив нову назву організації – Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) і визначив цілі Інтерполу: забезпечення й розвиток широкого взаємного співробітництва всіх установ кримінальної поліції в межах існуючого законодавства країн і в дусі Загальної декларації прав людини; створення й розвиток установ, що можуть успішно сприяти попередженню й боротьбі з загальною кримінальною злочинністю.

Слід зазначити, що Інтерпол не може здійснювати будь-яке втручання в діяльність політичного, військового, релігійного чи расового характеру.

Для прийому в члени Інтерполу компетентний урядовий орган повинний направити Генеральному секретарю Інтерполу відповідне прохання. Рішення про прийняття в члени Інтерполу виносить Генеральна Асамблея більшістю в 2/3 голосів. Україна була прийнята до Інтерполу в 1992 році.

Структура Інтерполу.

В структуру Інтерполу входять: Генеральна Асамблея, Виконавчий комітет, Генеральний секретаріат, Національні центральні бюро, Радники.

Вищим органом Інтерполу є Генеральна Асамблея. Вона складається з делегатів, які призначаються державами-членами Інтерполу. До її компетенції входить прийняття рішень, які стосуються діяльності організації в цілому й виконання нею поставлених завдань у сфері попередження й боротьби зі злочинністю.

Виконавчий комітет Інтерполу складається з Президента Організації, трьох віце-президентів і дев’яти делегатів. Його завданнями є: реалізація рішень Генеральної Асамблеї; забезпечення ефективного адміністративного керівництва діяльністю Організації; підтримка зв’язку з національними й міжнародними органами боротьби зі злочинністю.

Генеральний секретаріат Інтерполу складають його постійно діючі служби. Генеральний секретаріат є міжнародним центром боротьби з загальною злочинністю, а також спеціалізованим інформаційним центром.

В своїй роботі Інтерпол спирається на постійне й активне співробітництво своїх членів, що в межах законодавства своїх країн повинні робити все можливе для сумлінної участі в цій роботі. Для забезпечення такого співробітництва кожен член Організації повинен вказати орган, який буде діяти в якості Національного центрального бюро Інтерполу (НЦБ). Національне центральне бюро здійснює зв’язок із різними установами в своїй державі та з установами в інших державах, що діють як Національні центральні бюро; з Генеральним секретарем Інтерполу.

Як правило, держава, яка стала членом Інтерполу, негайно створює в структурі свого поліцейського відомства Національне центральне бюро. В доповненні до Статуту Інтерполу, прийнятому в 1965 році, НЦБ називаються “Національними центрами країн з питань міжнародного співробітництва органів поліції в рамках Інтерполу”. Фактично ж НЦБ є опорними пунктами Інтерполу на місцях. З погляду міжнародного й внутрішньодержавного права НЦБ мають унікальний статус, оскільки з одного боку, НЦБ є постійно діючими органами Інтерполу в державах-членах, а з іншого – установами поліцейських відомств цих держав, іншими словами, НЦБ одночасно входять у структуру двох систем – Інтерполу і національної поліцейської служби держави-члена.

При необхідності консультацій з наукових питань, Інтерпол може звертатися до Радників, які виконують винятково консультативні функції.

Штаб-квартира Інтерполу розташована у французькому місті Ліон.

Основна робота Інтерполу складається в прийомі, обробці, збереженні й поширенні інформації про злочини та злочинців. Тому результати науково-технічного прогресу використовуються в штаб-квартирі Організації, оснащеної могутніми комп’ютерами й усіма видами зв’язку, включаючи космічний. Це дозволяє в найкоротший строк зв’язатися з НЦБ (і навпаки) у будь-якій точці земної кулі й передати (одержати) необхідну інформацію. Така організація зв’язку дозволяє щорічно обробляти понад 1,5 млн. запитів і повідомлень.

З часом відбуваються зміни не тільки в технічному оснащенні Інтерполу, але й в спрямованості його діяльності. В перше десятиліття свого існування дана організація займалася переважно шахраями, кишеньковими злодіями й бандитами-одинаками. Зараз пріоритетними напрямками співробітництва держав-членів Інтерполу є: незаконний обіг наркотичних речовин; відмивання грошей, добутих злочинних шляхом; міжнародний тероризм; фальшивомонетництво; “білокомірцева” злочинність; розкрадання творів мистецтва тощо.

В Україні НЦБ було відкрито 25 березня 1993 р., його очолив генерал-майор міліції П. Мельник. Згідно з Положенням про Укрбюро Інтерполу (Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. № 220). Основними його завданнями є: координація діяльності правоохоронних органів країни в боротьбі зі злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни; забезпечення взаємодії з Генеральним секретаріатом та відповідними органами держав-членів Інтерполу в боротьбі зі злочинністю; оцінка рівня поширення в Україні злочинності, що має транснаціональний характер, і загрози злочинної діяльності громадян України за кордоном.

Відповідно до покладених на нього завдань, Укрбюро Інтерполу забезпечує обмін офіційною та конфіденційною (оперативно-розшуковою) інформацією в межах Інтерполу та правоохоронних органів України з питань боротьби із злочинністю. Надсилає до Генерального секретаріату й національних центральних бюро держав-членів Інтерполу запити та відомості правоохоронних органів країни, пов’язані з інформацією про злочин і злочинців, осіб, які розшукуються, предмети, документи, здійснення нагляду за особами, які підозрюються у скоєнні злочинів тощо. Приймає й контролює реалізацію запитів та інформацію Генерального секретаріату й національних центральних бюро держав-членів Інтерполу. Укрбюро також сприяє представникам компетентних органів зарубіжних держав, які прибули в Україну для здійснення оперативно-розшукових та інших заходів, пов’язаних з боротьбою зі злочинністю. Терміново інформує національні центральні бюро держав-членів Інтерполу про випадки безпосереднього звертання до їх компетентних органів правоохоронних органів країни. В разі необхідності подає до Генерального секретаріату й до національних центральних бюро держав-членів Інтерполу зведену інформацію про злочини, скоєні іноземними громадянами на території України, а також іноземних громадян, яких затримано в Україні за підозрою у вчиненні злочинів, притягнуто до кримінальної відповідальності або засуджено. Організовує участь представників України у зустрічах і конференціях, що проводяться Інтерполом і складає на підставі інформації, що надходить від правоохоронних органів країни звіти, передбачені Інтерполом і надсилає їх до Генерального секретаріату.

Укрбюро також готує аналітичні огляди, звіти та узагальнення за матеріалами Інтерполу з проблем боротьби зі злочинністю; формує на підставі інформації, одержаної у ході своєї діяльності, банк даних про злочини й злочинців, осіб, які розшукуються, предмети й документи; бере участь у розробці проектів законодавчих і нормативних актів, що регламентують роботу, спрямовану на боротьбу зі злочинністю; бере участь у проведенні кримінологічної експертизи законодавчих і нормативних актів та міжнародних договорів України, з прийняттям і укладанням яких може відбутися поширення злочинності тощо.

Укрбюро Інтерполу при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з правоохоронними органами, центральними й місцевими органами державної влади України, керівними органами й структурними підрозділами Інтерполу, правоохоронними органами зарубіжних держав.

Укрбюро Інтерполу отримує інформацію від правоохоронних органів, центральних і місцевих органів державної виконавчої влади України з питань, що входять до його компетенції, та надає їм отриману по лінії Інтерполу інформацію безплатно.

Для визначення науково обґрунтованої державної протизлочинної політики та розроблення рекомендацій й пропозицій щодо боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни, Укрбюро Інтерполу може звертатися до Радників, які виконують виключно консультаційні функції на договірних засадах.

Робочий апарат Укрбюро Інтерполу є самостійним структурним підрозділом центрального апарату МВС, його очолює керівник, який призначається наказом МВС.

Діловодство в Укрбюро Інтерполу здійснюється українською мовою з використанням на бланках символіки Інтерполу відповідно до вимог, встановлених у МВС, і з урахуванням рекомендацій Генерального секретаріату Інтерполу.

В серпні 2004 р. Президент України підписав Указ “Про представника Національного центрального бюро Інтерполу України в Міжнародній організації кримінальної поліції – Інтерпол” (№ 872/2004).

Україна має успішний досвід співробітництва з Інтерполом. Як ілюстрацію можна привести наступний приклад. В 1997 році з Полтавського художнього музею були викрадені дві коштовні картини “Натюрморт” (“Сніданок”) Клари Петере (Фландрія, 1612 р.) і “Нічний бій турків із хрестоносцями в 1204 р.” Ежена Делакруа (Франція). Викрадені шедеври були виявлені в Великобританії під час проведення широкомасштабної поліцейської операції, організованої Інтерполом. Британські експерти оцінили картини мінімум у мільйон фунтів стерлінгів. На лаву підсудних англійського суду сіли п’ять співучасників: четверо – піддані Великобританії й один – громадянин України. Таким чином, завдяки співробітництву з Інтерполом вдалося знайти викрадені українські картини за багато тисяч кілометрів від Полтави й у стислий термін розкрити цей злочин.