Література

1. Десятый Конгресс Организации Объединенных Наций по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями: Сборник документов / Сост. А.Г. Волеводз. – М.: ООО Издательство “Юрлитинформ”, 2001.

2. Римский Статут Международного Уголовного Суда 15 июня – 17 июля 1998 г. / Костенко Н.И. Международное уголовное право: современные теоретические проблемы. – М.: Издательство “Юрлитинформ”, 2004. – С. 348-435.

3. Сборник стандартов Организации Объединенных Наций в области предупреждения преступности и уголовного правосудия. – Нью-Йорк: ООН, 1992.

4. Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. – М.: СПАРК, 1988.

5. Сыроед Т.Л. Права жертв преступлений: Международные стандарты и национальное законодательство. – Харьков: Эспада, 2002.

6. Сироїд Т.Л. Міжнародні стандарти діяльності поліції та права людини // Інформаційний бюлетень обміну досвідом МВС. – 2003. – № 148. – С. 36-39.

7. Права детей и молодежи: Сборник международных документов / Составители В.С. Семенов, Т.Л. Сыроед. – Харьков: “Ксилон”, 2001.

8. Сироїд Т.Л. Правовий статус учасників кримінально-процесуальних відносин у міжнародному праві // Право і безпека. – 2004. – № 1. – С.17-23.

Глава 18. Право збройних конфліктів

1. Поняття права збройних конфліктів.

2. Правова регламентація проведення бойових дій. Статус учасників збройних конфліктів.

3. Захист прав особистості під час збройних конфліктів.

1. Поняття права збройних конфліктів

Право збройних конфліктів – це система принципів і норм, які встановлюють взаємні права й обов’язки суб’єктів міжнародного права в разі виникнення конфліктів міжнародного й не міжнародного характеру. Його норми регулюють порядок обмеження, а також заборону застосування засобів і методів ведення війни, підстави відповідальності.

Специфіка норм цієї галузі права полягає в тому, що його основне завдання полягає в гуманізації, наскільки це можливо, збройних конфліктів. Його норми базуються загалом на принципах моралі.

Предметом регулювання права збройних конфліктів є відношення між воюючими сторонами в період збройного конфлікту.

Право збройних конфліктів має низку галузевих принципів: принцип гуманності, недопустимості дискримінації, обмеження воюючих у виборі засобів ведення збройної боротьби, захисту оточуючого середовища, недоторканності осіб, які припинили брати участь у бойових діях, недоторканність некомбатантів, ненапад, обмеження щодо об’єктів тощо.

Джерела права збройних конфліктів можна розділити на дві великі групи. До першої слід віднести “Гаазьке право” або “право війни”, яке регламентує права і обов’язки воюючих сторін при проведенні військових операцій та обмежує вибір засобів спричинення шкоди. Його основу складають Петербурзька декларація про заборону застосування вибухових і запалювальних пуль 1968 р., Гаазькі конвенції 1899 і 1907 рр. про закони й звичаї сухопутної війни, про права і обов’язки нейтральних держав та інше. Всього в Гаазі було прийнято 13 конвенцій. До цієї групи також належать: Гаазька конвенція про захист культурних цінностей в випадку збройного конфлікту 1954 р., Конвенція про заборону розробки, виробництва й накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1972 р., Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р., Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та її знищення 1993 р. тощо.

Другу групу складає “Женевське право”, яке охороняє інтереси осіб, які не беруть безпосередньої участі в бойових діях. Правову основу “Женевського права” складають чотири конвенції про захист жертв війни й два Додаткових протоколи до них 1977 р., які являють собою систему правил, направлених на захист прав людини під час збройних конфліктів.

Розвиток права збройних конфліктів призвів до того, що в Додатковий протокол 1977 р. були включені положення, які раніше традиційно відносились до “Гаазького права” – про поведінку представників армій воюючих сторін (комбатантів), у тому числі й відносно цивільного населення.

Зараз в міжнародному публічному праві практично неможливо розмежувати норми, направлені на обмеження методів ведення війни, та норми, що забезпечують безпеку жертв війни.

Суб’єктами права збройних конфліктів є суб’єкти загального міжнародного права.