4. Міжнародні річки та їх правовий режим

На території багатьох держав тече чимало річок, які не виходять за кордони даної держави. Такі річки є частиною внутрішніх вод держави й називаються національними. Однак, велика кількість річок протікає по території кількох держав або поділяє території двох і більше держав.

Річки, які протікають на території двох або більше держав, правовий режим яких встановлений міжнародною угодою, називаються міжнародними. При цьому кожна прибережна держава здійснює суверенітет над тією ділянкою міжнародної річки, яка протікає по її території. Прибережні держави мають право встановлювати режим судноплавства. До несудноплавного використання міжнародних річок відносяться будівництво плотів для гідроелектростанцій та іригації, викидання промислових вод, риболовства, лісосплав тощо. Всі питання використання міжнародних річок для вказаних цілей повинні вирішуватися на підставі угоди між прибережними державами.

Міжнародні річки мають свої географічні особливості: деякі з них лише поділяють територію суміжних держав – прикордонні річки; інші – течуть по території двох і більше держав, не мають виходу до моря й називаються багатонаціональними (або регіональними); треті ж мають вихід до моря та являють підвищений інтерес для судноплавства. Міжнародні річки повинні відповідати наступним критеріям: політичному – пересічення території двох і більше держав; географічному – наявність виходу до моря; функціональному – можливість здійснення регулярного судноплавства по них.

У зв’язку з тим, що природний комплекс міжнародної річки поділений на певні ділянки, які перебувають під суверенітетом певних держав, існує необхідність багатостороннього співробітництва заінтересованих держав щодо використання міжнародних річок із метою гармонізації індивідуальних та загальних інтересів. У міжнародній практиці існує багато угод, які регулюють порядок користування конкретною міжнародною річкою, озером чи басейном.

До таких угод відносяться Конвенція про режим судноплавства на Дунаї 1948 р., Конвенція щодо співробітництва по охороні та сталому використанню річки Дунай 1994 р., Додатковий протокол до Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1998 р., Акт, що стосується судноплавства та економічного співробітництва між державами басейну річки Нігер 1963 р., Угода про міжнародну комісію з охорони р. Рейн від забруднень, Договір про співробітництво в Амазонії 1978 р. тощо. Після розпаду СРСР річка Дніпро також стала міжнародною, а тому є необхідність розробки угоди з використання цієї річки прибережними державами – Україною, Білорусією та Росією.

Україна є учасницею Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1948 р. Додаткового протоколу до Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1998 р. (Закон про ратифікацію від 14.05.1999), Конвенції щодо співробітництва по охороні та сталому використанню річки Дунай (Закон про ратифікацію від 17.01.2002).

Конвенція про режим судноплавства на Дунаї 1948 р. укладена між придунайськими державами, передбачає вільну й відкриту навігацію для громадян, торговельних суден і товарів усіх держав на підставі рівності щодо портових і навігаційних зборів та умов торговельного судноплавства. Вона покладає на держави-члени вживати всіх зусиль з метою утримання в належному стані своїх часток Дунаю в судноплавному стані для річкових і на відповідних частках морських суден, а також проводити роботи для забезпечення покращення умов судноплавства.

Згідно Конвенції створена Дунайська Комісія завданням якої є: спостереження за виконанням Конвенції 1948 р.; складання загального плану надання допомоги проведення робіт у інтересах судноплавства; встановлення єдиної системи навігаційних шляхових обставин по всій довжині Дунаю; уніфікація правил річкового надзору; координація гідрометеорологічної служби на Дунаї; видання довідників, навігаційних карт тощо.

На підставі положень Конвенції 1948 року була створена спеціальна річкова адміністрація, яка здійснює регулювання судноплавства й проведення гідротехнічних робіт в низинах Дунаю. Також створені й діють інші спеціальні органи.

Конвенція щодо співробітництва по охороні та сталому використанню ріки Дунай 1994 р., укладена між країнами Дунайського басейну з метою сталого та збалансованого управління водними ресурсами, включаючи збереження, покращення та раціональне використання наземних і підземних вод водозбірної площі; з метою контролю можливої небезпеки, що виникає внаслідок аварій, включаючи речовини, небезпечні для води, а також повені й криги річки Дунай; зменшення навантаження забруднення Чорного моря від джерел на водозбірній площі.

Договірні сторони, відповідно до положень цієї Конвенції, співробітничають із основних питань управління водним господарством та вживають всіх відповідних правових, адміністративних і технічних заходів, принаймні для підтримки та покращення умов існуючого навколишнього середовища та якості води річки Дунай й вод її водозбірної площі, для запобігання та зменшення, наскільки можливо, несприятливих існуючих або можливих впливів і змін.

З цією метою Договірні сторони, враховуючи невідкладність вжиття заходів щодо зменшення забруднення води й раціонального, сталого водовикористання, встановлюють відповідні пріоритети, узгоджують та координують заходи, вжиті та заплановані на внутрішньому й міжнародному рівнях по всьому басейну річки Дунай, які націлені на сталий розвиток та охорону навколишнього середовища річки Дунай. Ця мета, зокрема, спрямована на забезпечення сталого використання водних ресурсів для муніципального, промислового й сільськогосподарського напрямків, а також збереження та відновлення екосистем та на задоволення інших існуючих вимог стосовно громадського здоров’я.

Принцип “забруднювач платить” і попереджувальний принцип складають основу для всіх заходів, що мають за мету охорону річки Дунай й вод на всій її водозбірній площі.

Предметом цієї Конвенції, зокрема, є наступна запланована діяльність і діючі заходи в тому обсязі, наскільки вони спричиняють або можуть спричинити транскордонні впливи:

а) скидання стічних вод, надходження відпрацьованих і небезпечних речовин як з організованих, так і дифузних джерел, а також скидання термальних вод;

б) запланована діяльність і заходи в галузі гідроспоруд, зокрема, контроль рівня регулювання стоку та накопичення водотоків, контроль повені й послаблення криги, а також вплив споруд, розташованих в водотоку або осторонь нього, на його гідравлічний режим;

в) інші заплановані заходи й діяльність, які пов’язані з водовикористанням такі, як гідроенергетика, транспортування та забір води;

г) експлуатація існуючих гідротехнічних споруд, наприклад, водосховищ, гідроелектростанцій; заходи для запобігання впливу на навколишнє середовище, включаючи погіршення гідрологічних умов, ерозію, розмив, повені та донні відкладення потоків; заходи для захисту екосистем;

д) поводження з речовинами, небезпечними для води, й попереджувальне запобігання аварій.

Конвенція стосується також питань рибальства та внутрішньої навігації настільки, наскільки вона стосується проблем охорони вод від забруднення, які пов’язані з такою діяльністю.

З метою впровадження цілей й положень Конвенції засновується Міжнародна комісія по захисту річки Дунай, структура, процедури й компетенція якої визначається Статутом Комісії. Договірні сторони співробітничають у рамках Міжнародної комісії.