Література
1. Венская конвенция о праве международных договоров: Комментарий. – М.: Юридическая литература, 1997
2. Денисов В.Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України // Вісник Академії правових наук України. – Харків. – 1997. – № 1. – С. 29-36.
3. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть: Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1997.
4. Талалаев А.Н. Право международных договоров. Общие вопросы. – М.: Междунар. отношения, 1980.
5. Талалаев А.Н. Право международных договоров: действие и применение договоров. – М.: 1985.
6. Ульянова Н.Н. Общие многосторонние договоры в современных международных отношениях. – К.: Наук. Думка, 1981.
7. Шепель А. Застереження до міжнародних договорів // Право України. – 1997. – № 10. – С. 60-64.
Глава 3. Відповідальність в міжнародному праві
1. Поняття, види й форми відповідальності.
2. Суб’єкти відповідальності в міжнародному праві.
3. Юрисдикція міжнародних судових закладів.
1. Поняття, види й форми відповідальності
Відповідальність – це обов’язок суб’єкта міжнародного права ліквідувати шкоду, спричинену ним іншому суб’єкту міжнародного права в результаті порушення міжнародно-правового зобов’язання, або обов’язок відшкодувати шкоду, спричинену в результаті дій, які не порушують норми міжнародного права, якщо таке відшкодування передбачене спеціальним міжнародним договором (абсолютна відповідальність).
Комісія міжнародного права ООН в проекті статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння (Резолюція ГА ООН 56/589 від 12 грудня 2001 р.) визначила зміст міжнародної відповідальності як такі наслідки, які те чи інше міжнародно-правове діяння може мати згідно з нормами міжнародного права.
В доктрині з середини ХХ століття міжнародні правопорушення поділяються на міжнародні делікти і міжнародні злочини. В основі цих правопорушень лежить винувата поведінка, складовою якої можуть бути неправомірні дії, а також неправомірна бездіяльність або упущення.
Неправомірну поведінку в міжнародному праві називають міжнародним деліктом. Міжнародні делікти можуть бути скоєні будь-якими суб’єктами міжнародних правовідносин, що порушують приписи міжнародно-правових норм; їх скоєння не становить суттєвої загрози як для окремих держав, так і світової спільноти у цілому; вони тягнуть за собою відповідальність суб’єктів, яка може виражатися в формі самообмежень, що настають в результаті офіційного визнання протиправності поведінки суб’єкта. До них відносяться: порушення державою своїх односторонніх зобов’язань; невиконання рішень міжнародних судових і арбітражних органів; порушення державою договірних зобов’язань, які не мають основоположного значення та ін.
Міжнародні злочини – це особливо тяжкі правопорушення, під якими розуміють міжнародно-правові діяння, що виникають через недотримання державою міжнародного зобов’язання, яке є настільки важливим для світового співтовариства, що його порушення являє загрозу для міжнародного співтовариства в цілому.
Безумовно, йдеться про злочини, які викликають стурбованість всієї світової спільноти та загрожують міжнародному правопорядку. Такі злочини мають всі ознаки, які відрізняють їх від інших порушень міжнародного права.
По-перше – це велика суспільна небезпека. Така ознака є основною при визначенні міжнародного злочину, адже в сучасному міжнародному праві диференціація режимів відповідальності випливає не з джерела порушеної норми, а із тяжкості правопорушення.
Окрім цього важливість даної ознаки полягає в тому, що будь-який міжнародний злочин являє собою серйозне порушення jus cogens – імперативних норм міжнародного права.
По-друге, в результаті вчинення міжнародного злочину між правопорушником та міжнародною спільнотою виникають певні правовідносини.
Серед ознак міжнародного злочину також слід зазначити його тяжкість. Вона може випливати або з характеру самого діяння, або з масштабів його наслідків.
Тотожним для всіх міжнародних злочинів є і загальний об’єкт – міжнародний правопорядок.
До міжнародних злочинів відносять особливо тяжкі правопорушення, такі, як агресивна війна, порушення миру чи загроза порушення миру, посягання на свободу народів тощо.
Наявність правопорушення визначається з урахуванням його об’єкта, мети, а також конкретних обставин. Наведене формулювання є дуже широким. Воно охоплює й випадки, коли діяння суб’єкта лише частково суперечить зобов’язанню. Однак, у всіх випадках повинно мати місце діяння, яке не просто розхоже з зобов’язанням, а саме суперечить йому.
В міжнародній практиці для визначення порушення міжнародного зобов’язання використовується різна термінологія: діяння, які “не відповідають вказаній нормі”, “недотримання ... договірних зобов’язань” та ін. Якщо в попередньому Проекті статей про зобов’язання держав (1980 р.) у контексті міжнародних протиправних актів проводилося розмежування понять “міжнародний злочин” та “міжнародний делікт”, то в остаточному варіанті Комісія міжнародного права ООН небезпідставно надала перевагу терміну “міжнародне зобов’язання” (ч. 1 ст. 40 Проекту статей 2001 р.). Адже цим терміном визначаються всі міжнародно-правові зобов’язання, незалежно від їх походження, джерела.
Міжнародні зобов’язання можуть виникати із звичаєвої або договірної норми, із рішення міжнародної організації, міжнародного суду або арбітражу, а також із одностороннього акта суб’єкта.
Як зазначалось вище, в міжнародному праві існує єдиний загальний режим відповідальності, незалежно від того, чи порушено зобов’язання, яке витікає з договору або із загальної норми міжнародного права.
Міжнародно-правова відповідальність є необхідним юридичним засобом забезпечення дотримання норм міжнародного права. Слід зазначити, що на відмінну від внутрішньоправових систем, міжнародне право не проводить диференціації відповідальності на адміністративну, дисциплінарну, цивільну, кримінальну.
Відповідальність – найстаріший інститут міжнародного права. Його норми й принципи мають характер міжнародно-правового звичаю, хоча деякі з них підтверджені в договірних нормах.
Деякі норми загального характеру стосовно відповідальності закріплені в міжнародних угодах, а також підтверджені в резолюціях ООН та інших міжнародних організацій.
Так, статті 39, 41 і 42 Статуту ООН встановлюють процедури реалізації відповідальності за скоєння міжнародних злочинів проти міжнародного миру й безпеки.
З 1972 року діє Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, спричинену космічними об’єктами. Учасники Конвенції зобов’язались відшкодовувати шкоду, завдану космічним об’єктом на поверхні Землі, повітряному судну в польоті і космічному об’єкту іншого суб’єкта міжнародного права.
Міжнародна відповідальність передбачена також Міжнародною конвенцією про запобігання злочину апартеїду та покарання за нього 1973 року і Конвенцією про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р.
Особливе місце в міжнародному праві займають питання відповідальності фізичних осіб, що виступають від імені держави та скоюють діяння, які кваліфікуються як воєнні і злочини проти людства.
Визначення поняття агресії, прийняте Генеральною Асамблеєю ООН в 1974 р., встановлює, що агресивна війна є злочином проти міжнародного миру, а агресія тягне за собою міжнародну відповідальність.
Види і форми відповідальності.
У міжнародному праві розрізняють політичну й матеріальну відповідальність. Політична виражається в формі сатисфакції: запевнення потерпілої сторони в недопущені повторного скоєння правопорушення, шляхом вибачення, співчуття, відданості почесті державі, котра постраждала, покарання конкретних винних осіб, прийняття організаційних або законодавчих заходів для запобігання подібним випадкам у майбутньому, уплати компенсації за моральну шкоду постраждалим особам тощо.
До політичної відповідальності слід віднести й репресалії – правомірні примусові дії, які застосовуються до держави-порушника міжнародного права як засіб примусити її відмовитися від своїх незаконних дій (наприклад, затримка риболовецького судна за незаконний вилов риби, накладення арешту на майно або його конфіскація тощо). Репресалії мають бути адекватними тим діям, якими вони спровоковані. Репресалії не передбачають застосування збройного впливу на порушника, але можуть бути пов’язані з демонстрацією збройної сили чи мирною блокадою.
Від репресалій слід відрізняти реторсії – правомірні індивідуальні дії у відповідь на недружній акт іншої держави. Реторсії, як правило, носять характер відповідних адекватних дій й переслідують мету відновити принцип взаємності у взаємовідносинах між державами (наприклад, відзив посла у відповідь на недружню заяву відносно держави, яку представляє посол).
Від індивідуальних репресалій слід відрізняти колективні санкції, які, згідно Статуту ООН, можуть застосовуватися тільки на підставі рішення Ради Безпеки відносно держав, дії яких становлять загрозу миру або порушення миру. Такі санкції можуть виражатися в повному або частковому припиненні економічних відносин, функціонування комунікацій – транспорту й зв’язку, в розриві дипломатичних відносин (ст. 41 Статуту ООН), а також в застосуванні збройної сили (ст. 42 Статуту) – діях повітряних, морських, сухопутних сил, необхідних для підтримки або відновлення міжнародного миру й безпеки (демонстрації, блокади та інші операції збройних сил членів ООН).
Здійснення групою держав колективних санкцій без дозволу Ради Безпеки визнається протиправним. Однак, держави мають право у випадку агресії на індивідуальну й колективну самооборону, яка не відноситься до поняття санкцій.
Політична відповідальність виникає з факту порушення норми міжнародного права, яка охороняє інтереси іншого суб’єкта (наприклад, порушення недоторканності дипломатичного представництва). Вона виникає навіть у тому випадку, коли порушення права не потягнуло спричинення матеріальної шкоди або інших негативних наслідків.
Матеріальна відповідальність полягає в обов’язку відшкодувати матеріальну шкоду, який може здійснюватися в формі реституції (відновлення матеріального становища, яке існувало до скоєння правопорушення, повернення у натурі вилученої правопорушником власності) або репарації (грошової або іншої компенсації збитків потерпілій особі).
Відшкодуванню підлягає дійсна матеріальна шкода (пряма й опосередкована) упущена вигода, як правило, не відшкодовується.
Виключно на підставі договорів виникає такий різновид матеріальної відповідальності, як абсолютна, або об’єктивна відповідальність. У цьому випадку відповідальність виникає незалежно від вини особи, яка заподіяла шкоду, а в процесі правомірної діяльності. Потерпілій стороні необхідно довести лише безпосередній причинний зв’язок між діями (бездіяльністю) й шкодою. Абсолютна відповідальність передбачена ст. 2 Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами 1972 р., згідно якої “держава запуску несе абсолютну відповідальність за виплату компенсації, за шкоду, спричинену її космічним об’єктом на поверхні Землі або повітряному судну в польоті”.
Матеріальна відповідальність виникає при наявності сукупності факторів: порушення норми міжнародного права, виникнення майнової шкоди в результаті правопорушення й наявності безпосереднього зв’язку між правопорушенням і цією шкодою.
Слід зазначити, що міжнародне право не виключає звільнення суб’єкта від відповідальності. За загальноприйнятою позицією, таке звільнення можливе в випадках: а) згоди держави на певну поведінку іншої держави, що не відповідає міжнародному зобов’язанню цієї іншої держави, в рамках отриманої згоди; б) самооборони згідно ст. 51 Статуту ООН; в) здійснення міжнародно-правових санкцій, тобто правомірна реакція держави на міжнародне правопорушення; г) форс-мажор (непереборна сила) і непередбачений випадок; д) стан крайньої необхідності, коли скоєння тих чи інших дій продиктовано загрозою життєвим інтересам суб’єкта-деліквента.