2. Привілеї та імунітети дипломатичного представництва та його персоналу

Перша загальновизнана умова для нормальної діяльності дипломатичних представництв за кордоном – це створення належних умов для функціонування представництва та його співробітників на території держави перебування. Недоторканність території та приміщень даного представництва й дипломатичний імунітет для особистого дипломатичного складу представництва. Віденська конвенція 1961 р. передбачає, що приймаюча держава повинна докласти усіх зусиль для забезпечення ефективної діяльності іноземного дипломатичного представництва, що перебуває на її території, й гарантувати обов’язковий мінімум привілеїв і імунітетів.

Згідно вказаної конвенції до привілеїв дипломатичного представництва в цілому належать: недоторканність приміщень; приміщення представництва, майно, засоби пересування представництва користуються імунітетом від обшуку, реквізиції й виконавчих дій; фіскальні винятки (звільнення від державного, районного, муніципального мита, зборів відносно представництва); недоторканність архівів і документів у будь-який час і незалежно від місця перебування; свобода зносин з органами акредитуючої держави та недоторканність дипломатичного кур’єра.

Серед особистих привілеїв і імунітетів дипломатичних представників слід виділити: особисту недоторканність; недоторканність приватної резиденції представника; імунітет від кримінальної, цивільної й адміністративної юрисдикції, за винятком певних випадків, пов’язаних з позовами, що торкаються права успадкування, приватного нерухомого майна, професійної й комерційної діяльності; право не давати свідчення в якості свідка; звільнення від мита, стягнень; звільнення від військової повинності.

Дипломатичні представники мають право на привілеї й імунітети та користуються ними з моменту вступу на територію держави перебування при слідуванні для заняття своєї посади або, якщо вони вже перебувають на цій території, то з моменту повідомлення міністерству закордонних справ, або іншому державному органу, відносно якого є домовленість. У разі припинення повноважень цих осіб, привілеї й імунітети припиняються з моменту виїзду з держави перебування, або розумного строку для того, щоб особа могла залишити територію цієї держави.

У разі, коли дипломатичний агент є громадянином держави перебування або постійно проживає на її території, він користується лише імунітетом від юрисдикції й недоторканністю відносно офіційних дій, скоєних ним при виконанні своїх функцій.

3. Припинення дипломатичної місії

Припинення діяльності дипломатичних представництв у цілому як органів держави за кордоном може відбуватися в таких випадках: 1) у разі розірвання або припинення дипломатичних відносин між державами; 2) в разі виникнення між цими державами стану війни; 3) коли в акредитуючій державі або країні перебування відбуваються докорінні соціально-економічні або політичні зміни і нове державотворення не висловлює наміру продовжувати дипломатичні відносини; 4) коли одна із двох держав, що підтримують між собою дипломатичні відносини, перестає існувати як суб’єкт міжнародного права.

Слід зазначити, що незалежно від змін та ускладнень, що можуть мати місце в дипломатичних відносинах між двома державами, аж до їх припинення, держава перебування, навіть у випадку збройного конфлікту, зобов’язана створити всі умови для захисту та небезпечного виїзду осіб, що користуються привілеями та імунітетами і не є громадянами держави перебування, та членів їх сімей. В разі розриву дипломатичних відносин, тимчасового або остаточного відзиву представництва, держава перебування повинна поважати й охороняти приміщення представництва разом із майном та архівами; акредитуюча держава може ввірити охорону приміщень свого представництва разом з його майном та архівами третій державі, прийнятній для держави перебування; акредитуюча держава може ввірити захист своїх інтересів та інтересів своїх громадян третій державі, прийнятній для держави перебування.

Щодо питання припинення функцій дипломатичних агентів, то це може бути в таких випадках: після повідомлення акредитуючою державою держави перебування про те, що функції дипломатичного агента припинено; якщо уряд держави перебування оголошує його “persona non grata”, тобто “неприйнятною”. Причинами проголошення “persona non grata” можуть бути: неповага до законів та звичаїв країни перебування, втручання в її внутрішні справи, зловживання дипломатичними привілеями та імунітетами, заяви, які розцінюються як нетактовні або образливі щодо країни перебування тощо. Крім того, повноваження представника припиняються в випадку смерті; при припиненні або розірвані дипломатичних відносин, особливо під час проголошення стану війни.

Закон України “Про дипломатичну службу” 2004 р. передбачає перелік підстав припинення дипломатичної служби, а саме: 1) невиконання працівником дипломатичної служби основних обов’язків та неповага до законів, правил, традицій країни перебування; 2) в разі скоєння дій, які кваліфікуються згідно законодавства України, як корупційні; 3) участі в страйках та вчинення інших дій, що перешкоджають нормальній діяльності органів державної влади або порушують правила безпеки під час перебування у довготерміновому відрядженні; 4) досягнення працівником дипломатичної служби граничного віку перебування на дипломатичній службі (60 років для чоловіків і 55 років для жінок, як виняткові випадки – продовження строку до 65 років) або його відставка; 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню працівника на дипломатичній службі, як державного службовця; 6) відмова працівника дипломатичної служби від складення Присяги державних службовців або її порушення; 7) неподання або подання працівником дипломатичної служби неправдивих відомостей щодо його доходів, майна; 8) невитримання випробування, яке встановлено при прийнятті на дипломатичну службу (цей строк може встановлюватися до шести місяців).