Література

1. Актуальные проблемы деятельности международных организаций / Под ред. Г.И. Морозова. – М.: Междунар. отношения, 1982.

2. Ашавский Б.М. Межправительственные конференции. – М.: Междунар. отношения, 1980.

3. Зайцева О.Г. Международные межправительственные организации. – М.: Наука, 1983.

4. Крылов Н.Б. Принципы участия государств в системе ООН. – М.: Междунар. отношения, 1986.

5. Малинин С.А., Ковалева Т.И. Правосубъектность международных организаций // Правоведение. – 1992. – № 5. – С. 53-62.

6. Морозов Г.И. Международные организации. – 2-е изд. – М.: Мысль, 1974.

7. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-правовом регулировании. – М.: Дело, 1998.

8. Основные сведения об Организации Объединенных Наций / Пер. с англ. – М.: Юрид. лит., 1995.

9. Талалаев А.Н. Право международных договоров. Договоры с участием международных организаций. – М.: Междунар. отношения, 1989.

10. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – Вид. 2-е, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2001.

11. Шибаева Е.А. Право международных организаций. – М.: Междунар. отношения, 1986.

12. Шибаева Е.А., Поточный М. Правовые вопросы структуры и деятельности международных организаций. – 2-е изд. – М.: МГУ, 1988.

Глава 10. Право міжнародної безпеки

1. Поняття права міжнародної безпеки.

2. Характеристика універсальної міжнародної безпеки.

3. Регіональна безпека.

4. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів.

1. Поняття права міжнародної безпеки

Право міжнародної безпеки – сукупність принципів і норм, що регулюють взаємодію держав у галузі забезпечення всеосяжного миру й безпеки, включаючи превентивну діяльність. Під міжнародною безпекою розуміють комплекс заходів зі скорочення озброєння, заборону застосування та видалення з арсеналів збройних сил найбільш небезпечних видів зброї, обмеження виробництва деяких її видів тощо.

Протягом всієї історії людства практика забезпечення безпеки одних держав і народів на шкоду інтересам і безпеці інших породжувала безперервний ланцюг спустошливих війн і збройних конфліктів. Однак, на тлі війн і кровопролиття розвивався й процес пошуку шляхів мирного розвитку цивілізації. Значну роль у цьому процесі відіграло міжнародне право в рамках якого розпочалася розробка й втілення заходів для підтримання миру та наданні засобів для його відновлення, коли він порушений, встановлюючи справедливість у міжнародних відносинах. Особливе значення в вирішенні проблеми війни й миру мала перша Гаазька конференція 1899 року. Її особливість полягає в тому, що це була міжнародна конференція по обмеженню гонки озброєнь. У російському проекті пропонувалося вивчити можливість у майбутньому не заморожування, а скорочення чисельності збройних сил і розмірів військового бюджету. Як відомо, Гаазька конференція 1899 р. не досягла своєї споконвічної мети.

В період між двома світовими війнами розроблялися різні проекти забезпечення безпеки шляхом, як заборони війни, так і обмеження гонки озброєнь. Поява ядерної зброї, а з нею загрози знищення самого життя на Землі зажадало критичного переосмислення всього комплексу питань війни й миру. Ідея всеосяжної міжнародної безпеки стала свого роду відповіддю на цю вимогу.

У сучасних умовах під національною безпекою вже недостатньо розуміти лише фізичну й морально-політичну здатність держави захистити себе від зовнішніх джерел загрози своєму існуванню, оскільки забезпечення національної безпеки виявилося в діалектичному взаємозв’язку з міжнародною безпекою, з підтримкою й зміцненням загального миру. Об’єктивний науковий аналіз характеру й особливостей сучасних засобів і методів ведення воєнних дій свідчить про неможливість забезпечити національну безпеку тільки військово-технічними засобами, створенням могутньої оборони.

ООН закріпила так названий принцип централізованого використання збройних сил. Лише як виняток з нього передбачене право держав на індивідуальну й колективну самооборону.

Сучасна система безпеки уявляється як всеосяжна. Вона охоплює не тільки військові й політичні, а також інші аспекти – економічні, екологічні, гуманітарні, правові. Особливе значення надається демократії в міжнародних відносинах і в державах. На перший план висувається профілактична (превентивна) дипломатія. Попередження конфліктів, усунення загроз миру та безпеці являється найбільш ефективним шляхом до забезпечення миру.

В юридичному плані нова концепція безпеки припускає розвиток такої системи міжнародного правопорядку, яка була б заснована на визнанні взаємозалежності, сучасного світу й слугувала нормативним вираженням пріоритету загальнолюдських цінностей та інтересів над інтересами вузько національними й вузько класовими, гарантувала б волю вибору народами шляхів свого соціально-економічного та політичного розвитку, забезпечувала б, у підсумку, примат права в політиці.

Ефективність міжнародного права як права всеосяжної безпеки й колективної відповідальності держав перед людством припускає конструктивне співробітництво учасників міжнародного спілкування в вирішенні двох основних завдань. Перше з них пов'язане з забезпеченням функціонування того механізму підтримки миру, яким міжнародне співтовариство вже володіє, друге - з виробленням нових правових норм.

Важливим кроком, спрямованим на створення міжнародно-правових гарантій всеосяжної безпеки, стало прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Декларації про посилення ефективності принципу відмови від погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1987 р. і Декларації про запобігання й усунення суперечок і ситуацій, що можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці, і про роль ООН у цій галузі 1988 р.