3. Організація Об’єднаних Націй: компетенція, структура та повноваження органів. Спеціалізовані установи оон

Організація Об’єднаних Націй – універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру, міжнародної безпеки й розвитку співробітництва між державами в усіх сферах.

Статут ООН був прийнятий на конференції в Сан-Франциско 26 червня 1945 року й вступив в силу 24 жовтня 1945 р. Він являється міжнародним документом, обов’язковим до виконання для всіх держав, визначає загальні цілі й принципи ООН, є міжнародно-правовою основою всеосяжної системи безпеки, а також є кодексом поведінки держав у військовій, політичній, економічній, екологічній та гуманітарній сферах.

ООН є відкритою міжнародною організацією й кожна держава, яка приймає на себе обов’язки, закріплені в Статуті, може стати її членом. Членами організації на сьогодні є 192 держави, Україна є членом організації з моменту створення. Керівними органами організації є:

1. Генеральна Асамблея – представлені всі держави, кожна з яких має один голос, незалежно від розмірів території, чисельності населення, рівня економічного розвитку тощо. Генеральна Асамблея може обговорювати будь-які питання або справи в межах Статуту ООН, робити рекомендації членам ООН, Раді Безпеки. Рішення ГА приймаються простою більшістю, за виключенням випадків, коли вимагається 2/3 присутніх і членів організації, які беруть участь в голосуванні. Члени Організації, які мають заборгованість по сплаті членських внесків в ООН, не мають права голосу, якщо борг рівний або перевищує суму внесків, виплачених впродовж попередніх двох років.

Резолюції Генеральної Асамблеї мають рекомендаційний характер, за винятком рішень з адміністративних, організаційних і бюджетних питань, які є обов’язковими. Працює сесійно.

2. Рада Безпеки ООН – це єдиний орган у системі ООН, який діє від імені її членів. Вона наділена правом розслідувати будь-яку ситуацію, яка може загрожувати підтриманню міжнародного миру й безпеки. Вона складається з 15 держав, п’ять з яких мають статус постійних членів (Великобританія, КНР, Російська Федерація, США, Франція) і 10 непостійних. Останні обираються відповідно до встановлених квот.

В Раді Безпеки діє принцип одностайності постійних членів, якщо один із них голосує проти прийняття рішення (окрім процедурних питань), то воно вважається відхиленим. У такому випадку кажуть про накладення вето.

У разі встановлення будь-якої загрози миру або акту агресії Рада Безпеки може визначати, яких заходів слід вживати для підтримання миру та безпеки, включаючи як мирні засоби, так і примусові заходи, не пов’язанні з застосуванням збройної сили (інформаційна блокада, ембарго, політична блокада тощо), або дії збройними силами, котрі надають у її розпорядження держави-члени ООН. На Раді Безпеки лежить також обов’язок розробляти плани роззброєння.

Для прийняття рішення в Раді Безпеки необхідно дев’ять голосів “за”, в тому числі й п’яти постійних членів; виняток складають голосування з процедурних питань організації та призначення дати й місця проведення Конференції по перегляду Статуту ООН, коли вимагається дев’ять голосів будь-яких членів Ради Безпеки. Член Ради Безпеки, втягнутий в конфлікт, повинен утриматися від голосування.

3. Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) – складається з 54 членів, щорічно 18 з яких обираються на трирічний термін для заміни такої ж кількості членів, термін повноважень яких закінчився. Рада уповноважена відігравати центральну координаційну роль в економічній й науково-технічній діяльності ООН, забезпечувати кваліфіковане обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем в ООН, проводити дослідження й готувати доповіді з цих питань, сприяти співробітництву держав в економічних і соціальних областях. У її складі працюють комісії й комітети.

4. Міжнародний Суд ООН (див. Відповідальність у МП).

5. Рада з опіки – на сьогодні є недіючим органом. Вона була створена з метою сприяння просуненню до самоуправління й незалежності 11 підопічних територій, які існували до моменту створення ООН; в 1994 році остання з них (Паулу, яка знаходилась під опікою США) набула незалежності, й функціонування цього органу було припинено.

6. Генеральний секретар і Секретаріат.

Генеральний секретар є головною адміністративною особою. Призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки терміном на 5 років з правом повторного переобрання. Він щорічно подає звіти про роботу ООН Генеральній Асамблеї й несе відповідальність за роботу організації в цілому. Генеральний секретар несе відповідальність за призначення персоналу Організації відповідно положень, встановлених Генеральною Асамблеєю. Генеральний секретар і його підопічні приймають статус міжнародних посадових осіб і не можуть отримувати інструкції від урядів або влад інших держав; зі своєї сторони держави-члени ООН зобов’язуються не впливати на них.

Секретаріат – головний адміністративно-технічний орган ООН, який забезпечує нормальну діяльність ООН, включаючи всі її органи; складає огляди світових економічних і соціальних проблем тощо.

7. Спеціалізовані установи ООН – це міжнародні установи та організації універсального характеру, які здійснюють співробітництво в спеціальних областях: економічній, соціальній, гуманітарній, в сфері освіти тощо. Вони функціонують на постійній основі відповідно установчих документів і угод ООН і являються самостійними організаціями, які добровільно прийняли на себе статус спеціалізованих установ. У рамках свого Статуту ООН виробляє рекомендації по узгодженню їх діяльності. Установи функціонують відповідно принципів і цілей ООН. У теперішній час існує 16 таких спеціалізованих установ, серед яких слід виділити: МОТ (Міжнародна організація праці), ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я), МВФ (Міжнародний валютний фонд), ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації), ММО (Міжнародна морська організація), ЮНІДО (Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку), ВТО (Всесвітня торгова організація) та ін.