4. Правила поводження з жертвами злочинів

Міжнародним співтовариством розроблено основні стандарти в галузі кримінального судочинства стосовно захисту прав потерпілих осіб, яких повинні дотримуватися держави при відправленні правосуддя. Значне місце в цих документах приділяється ролі поліцейських органів. Ознайомлення з стандартами надасть можливість представникам поліцейських структур діяти відповідно до цих вимог. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою 1985 р. (резолюція Генеральної Асамблеї ООН 40/34) (ст.ст. 4-6) передбачає можливість доступу жертв злочинів до правосуддя й справедливе поводження з ними. В зв’язку з цим у документі мова йде про те, що правоохоронні органи повинні надавати жертвам інформацію щодо їх ролі, строках проведення розслідування, та ходу судового розгляду справи; надання належної допомоги на всіх етапах судового розгляду; прийняття необхідних заходів у тому випадку, коли це необхідно, й забезпечення їх безпеки, а також безпеки їх сімей та свідків від залякувань і помсти з боку злочинців і їх родичів. Завдання поліцейських органів разом з іншими державними структурами полягає в тому, щоб не допустити відносно цієї категорії осіб повторної травми, яку дуже часто процес кримінального правосуддя завдає потерпілій особі, що виступає в ролі свідка; створити найкращі умови для скорішої ресоціалізації потерпілих осіб.

Особливий акцент в міжнародно-правових актах зроблено на захист неповнолітніх і жінок, які частіше всього стають жертвами злочинів. У сформованих криміногенних умовах неповнолітні все частіше стають жертвами дорослих злочинців як у тих випадках, коли вони втягуються останніми в злочинну діяльність, так і в ситуаціях, де підлітки виступають як потерпілі від злочинних дій дорослих, які перетворюють дітей у предмет купівлі-продажу. Небезпечною тенденцією стає переростання подібного роду діянь у форми організованого кримінального бізнесу, заснованого на викраденні, вербуванні, купівлі-продажу неповнолітніх, із наступним використанням потерпілих у протиправних цілях. Необхідно захистити цю категорію на всіх стадіях відправлення правосуддя, починаючи зі стадії попереднього слідства й закінчуючи стадією судового розгляду.

Як зазначається в Конвенції про права дитини 1989 р., “дитина, через її фізичну й розумову незрілість, має потребу в спеціальній охороні й турботі, включаючи надійний правовий захист як до, так і після народження”. Конвенція зобов’язує держави вживати всі необхідні заходи, включаючи законодавчі, адміністративні, соціальні, заходи в галузі освіти, для того, щоб захистити дітей від таких протиправних діянь як: уживання наркотичних, психотропних речовин, усіх форм сексуальної експлуатації й сексуального насильства, викрадення, торгівлі дітьми (ст. 33, 34, 35). Перед державами поставлено завдання вжити всіх необхідних заходів для сприяння фізичному й психологічному оздоровленню, соціальній реабілітації дитини, яка стала жертвою.

У зв’язку з викладеною проблематикою заслуговує на увагу діяльність Ради Європи, в межах якої прийнято низку документів, спрямованих на захист дітей і молоді та забезпечення їхньої безпеки. Так, Рекомендація № R (97) 13 “Про залякування свідків та право на захист” містить положення, що стосуються забезпечення безпеки уразливих свідків, особливо у випадках скоєння злочинів в родині. Цей документ передбачає прийняття на національному рівні законодавчих і практичних заходів з тим, щоб свідки могли давати свідчення вільно й без залякування; їм повинні бути забезпечені альтернативні методи надання доказів, які захищали б їх від залякування в результаті безпосередньої зустрічі з обвинуваченим, тобто, дозволяючи свідку давати свідчення в окремій кімнаті. Відносно дітей повинен застосовуватися спеціальний захист разом із заходами, спрямованими проти зловживання владою в родині. Діти повинні бути інформовані про свої права, зокрема, повідомляти про злочин. Особливі інтереси дітей повинні захищатися протягом процесу спеціальними агентами і, якщо можливо, за допомогою спеціально підготовлених юристів.

З огляду на ту обставину, що на сучасному етапі розвитку спостерігається поширення такого виду злочинів, як сексуальна експлуатація дітей й молоді в корисливих цілях у формі порнографії, чи проституції, торгівлі людьми, Радою Європи була прийнята Рекомендація № R (91) 11 відносно сексуальної експлуатації, порнографії, проституції й торгівлі дітьми й молоддю. Цей документ містить перелік заходів, необхідних для законодавчого й практичного застосування з метою захисту й забезпечення безпеки дітей та молоді.

19 травня 2000 р. Комітет Міністрів прийняв Рекомендацію № R (2000) 11 щодо діяльності проти торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації, в якій з метою забезпечення безпеки дітей-жертв злочинів, передбачається: надання дітям і свідкам спеціальних (аудио- та відео-) засобів для повідомлення й реєстрації скарг, спрямованих на захист їхнього приватного життя й гідності; при здійсненні кримінального судочинства вживати заходи захисту жертв, свідків і їхніх родин, з тим, щоб уникнути актів залякування й репресії; встановлювати системи захисту жертв, що пропонують ефективні засоби боротьби з залякуванням, так само як і з реальною загрозою фізичної безпеки жертв і їхніх родин як у країнах, де вони знаходяться, так і в державах їхнього громадянства чи постійного місця проживання.

Багато в чому схожі положення щодо попередження такого негативного явища, як торгівля дітьми й жінками, містить додатковий Протокол про попередження й запобігання торгівлі людьми, особливо жінками й дітьми, та покарання за неї, який доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної й організованої злочинності 2000 р. (резолюція Генеральної Асамблеї 55/25 від 15.11.2000).