3. Правове регулювання інституту видачі

Інститут видачі злочинців (екстрадиція) є одним з найстаріших в міжнародних відносинах. На сучасному етапі він застосовується відносно осіб, які скоїли злочини, а також для виконання винесеного вироку суду відносно винних осіб.

Питання видачі осіб регулюються як внутрішнім правом держав, так й міжнародними угодами. В основному це двосторонній договір про екстрадицію або багатостороння міжнародна угода про правову допомогу, яка регламентує підстави й процедуру видачі. Міжнародні угоди в цій сфері укладаються з дотриманням загальновизнаних норм і принципів міжнародного права. Немаловажну роль при здійсненні цієї процедури відіграють норми національного кримінального й кримінально-процесуального права. Всі вище вказані нормативно-правові акти й створюють правову основу для здійснення процедури видачі.

Серед універсальних багатосторонніх угод в цій сфері слід виділити Типову угоду про видачу (резолюція ГА ООН від 14 грудня 1990 р.), яка визначає підстави видачі, процедуру затримання особи та передачу особи, а також містить імперативні та факультативні підстави для відмови у видачі.

До імперативних підстав віднесено наявність наступних умов:

– злочин, відносно якого є прохання про видачу, розглядається державою, яку запрошують, як політичний;

– якщо є серйозні підстави вважати, що видана особа буде переслідуватися або буде притягнена до відповідальності за ознаками раси, релігії, національності, політичних переконань;

– якщо діяння передбачається військовим правом, але не є таким згідно з загальним кримінальним правом;

– відносно особи, видача якої вимагається, на території сторони, яку запитують, за той же злочин був вже винесений вирок, який набув чинності, або припинено провадження в справі;

– на момент отримання вимоги кримінальна справа не може бути порушена або вирок не може бути приведений до виконання внаслідок закінчення строку давності, амністії або на іншій законній підставі, яка передбачена законодавством сторони, яку запитують;

– якщо видача призведе до порушення публічного порядку або загальних принципів законодавства.

Факультативними підставами відмови в видачі є:

– особа, відносно якої направлене прохання, є громадянином сторони, яку запитують, або особою, якій надано в цій державі притулок;

– якщо на території держави, яка просить видачі, до особи може бути застосовано більш серйозне покарання, ніж на території держави перебування за теж саме діяння, або смертну кару;

– якщо вийшов строк давності притягнення до кримінальної відповідальності; якщо винна особа вже відбула покарання за скоєне діяння на території держави перебування;

– якщо злочин, у зв’язку з яким вимагається видача, скоєний на території сторони, яку запитують;

– якщо держава, яку запитують, враховуючи характер правопорушення й інтереси сторони, яка запитує, прийде висновку, що видача особи буде несумісна з принципом гуманізму, зважаючи на вік, стан здоров’я та інші особисті обставини особи.

Положення вказаного Типового договору є базовими, вони знайшли своє відображення й в багатосторонніх міжнародних угодах, серед яких слід зазначити Європейську конвенцію про видачу правопорушників 1957 р. (укладена державами-членами Ради Європи, ратифікована Україною 16.11.1998), Конвенцію про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. (укладена в рамках СНД, ратифікована Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР). Положення цих конвенцій приблизно однакові. Сторони зобов’язуються видавати одна одній осіб, які перебувають на їх території, для притягнення до відповідальності або приведення до виконання вироку суду. Крім того, ними регламентовано порядок, якого повинні дотримуватись держави при проведенні процедури видачі.

Під видачею розуміють передачу правопорушника між державами на підставі волевиявлення однієї із них, на яке інша сторона дала згоду, за правопорушення, що за своїм характером може тягнути видачу, яке, як правило, закріплено в договорі чи іншому нормативно-правовому акті, який повинен бути укладений між ними заздалегідь для правового регулювання відносин із приводу правової допомоги в кримінальних справа, а саме, в видачі правопорушників. Але слід зазначити, що видача правопорушника це не є обов’язком сторони, яку запитують, а лише її правом, яке кожна держава використовує винятково в своїх інтересах.

Звичайно ініціаторами видачі осіб чи правопорушників являються держави, що представляють свої інтереси через свої компетентні органи, які від їх імені здійснюють діяльність з приводу екстрадиції та різноманітного виду допомоги в кримінальних справах згідно укладених раніше між цими державами договорів щодо допомоги в кримінальних справах чи на підставі міжнародних конвенцій стосовно цих питань.

При наданні правової допомоги в кримінальних справах суди та інші компетентні установи Договірних сторін зносяться між собою через свої центральні установи. З боку України це – Міністерство юстиції України, Верховний Суд України, Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, Державний департамент України з питань виконання покарань.

Сторони зобов’язуються згідно з правилами та за умовами, передбаченими в укладеному між ними договорі, на прохання видавати одна одній осіб, які знаходяться на їхніх територіях, для здійснення кримінального переслідування або для приведення вироку до виконання.

Видача для здійснення кримінального переслідування допускається лише за такі діяння, які згідно з законодавством обох сторін є злочинами, та за скоєння яких передбачається покарання в вигляді позбавлення волі на строк понад один рік або інше більш тяжке покарання.

Видача для приведення вироків, які набули чинності, до виконання допускається в випадку засудження винних осіб за скоєння таких злочинів до позбавлення волі на строк не менш, як 6 місяців, або іншого більш тяжкого покарання, а також у зв’язку з такими порушеннями права, які згідно з законодавством сторони, яка запитує, є злочином. Існують також випадки, коли в видачі може бути відмовлено.

У випадку відмови в видачі сторона, яка запитує, повинна бути проінформованою про підстави відмови в найкоротший строк.

Процедура видачі.

В разі відсутності обставин, що виключають видачу, сторони здійснюють процедуру видачі, передбачену угодою та внутрішніми нормативно-правовими актами, стосовно цієї сфери діяльності.

Прохання про видачу правопорушника іноземною державою Україні як таке має бути обов’язково складене в письмовій формі та повинне містити: дані та найменування установи, яка запитує; прізвище та ім’я по батькові особи, видача якої передбачається; громадянство, його місце проживання чи місцеперебування; данні про склад злочину, який дана особа вчинила, а також про збитки спричиненні цим злочином; по можливості надати опис зовнішності особи, його фотографію та відбитки пальців; опис вчиненого злочину та кваліфікацію діяння.

До прохання про видачу для притягнення до кримінальної відповідальності додається завірена копія постанови про взяття під варту з описом діяння, яке має ознаки злочину, а також текст норми права, яка містить ознаки злочину, скоєного особою, відносно якої направлене клопотання про видачу.

Якщо ж є прохання сторони видати особу для приведення вироку до виконання, то до нього додається завірена копія вироку, який набув законної сили, а також текст кримінального закону, на підставі якого особа засуджена. Якщо засуджений почав відбувати покарання, необхідно повідомити, яку частину покарання він відбув.

Якщо ж виникнуть якісь сумніви з приводу вчиненого злочину, який передбачає видачу, чи якщо прохання не містить всіх необхідних даних, то сторона, до якої звернене прохання, може вимагати додаткові свідчення, для чого встановлюють строк від одного до двох місяців. Цей строк може бути продовжений при наявності серйозних підстав та наявності клопотання сторони, яка домовляється про видачу. Якщо сторона, від якої виникає прохання, не надасть у встановлений строк додаткові свідчення, то сторона до якої звернено прохання, може звільнити особу, взяту під варту.

Екстрадиція, як наслідок, який викликаний правопорушенням, що тягне за собою видачу, починається з порушення слідчим кримінальної справи, в якій місцезнаходження особи злочинця невідоме, тоді слідчий звертається до групи Укрбюро Інтерполу в області із запитом про оголошення даної особи в міжнародний розшук, де має бути зазначено, що у разі отримання інформації з приводу виявлення цієї особі на території держави, до якої надсилається запит, то одразу повинен початися процес екстрадиції.

Якщо все ж таки підтвердився факт виявлення особи на території держави, яку запитують, то кримінальна справа переходить до компетенції Генеральної прокуратури України чи Міністерства юстиції України задля подальшого провадження у справі.

Генеральна прокуратура України після вчинення та перевірки матеріалів, за наявності передбачених законом підстав для звернення, скеровує запит до Міністерства юстиції України.

Якщо кримінальна справа стосовно особи, яка розшукується, знаходиться у провадженні суду або у разі потреби приведення до виконання вироку суду щодо такої особи, запит про видачу надсилається до Міністерства юстиції України через відповідне управління юстиції.

Міністерство юстиції України після вивчення та перевірки матеріалів у разі належного їх оформлення, наявності підстав і відсутності перешкод, передбачених конвенцією, готує й в якомога стислий строк надсилає до відповідного органу іноземної держави запит про видачу особи в Україну для притягнення її до кримінальної відповідальності або для виконання вироку суду.

В разі надходження від відповідного органу іноземної держави згоди на видачу особи, яка розшукується, й повідомлення про її затримання (арешт) Генеральна прокуратура України (в разі знаходження кримінальної справи щодо особи, яка підлягає видачі, на стадії досудового слідства) або, відповідно, Міністерство юстиції України (в разі знаходження кримінальної справи щодо особи, яка підлягає видачі, в провадженні суду або потреби приведення до виконання вироку суду щодо такої особи) направляють до Міністерства внутрішніх справ та Державного департаменту з виконання покарань доручення про організацію приймання цієї особи та взяття її, в разі необхідності, під варту.

Міністерство внутрішніх справ в особі групи Укрбюро Інтерполу в області визначають точну дату, час та місце передачі особи та повідомляють одна одній, хто буде здійснювати прийняття особи. При передачі особи через державний кордон України група Укрбюро Інтерполу в області співпрацює разом із внутрішніми військами, які займаються безпосередньо отриманням особи та її конвоюванням до закладу з виконання покарань.

Міністерство внутрішніх справ України організує приймання цієї особи на кордонах сусідніх держав на пунктах пропуску через Державний кордон України в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок приймання – передавання осіб, які перебувають під вартою, на кордоні України та за її межами, затвердженою спільним наказом Міністра внутрішніх справ України та Державного комітету в справах охорони державного кордону України від 17.11.1998 № 474\845, (зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14.01.1999 за № 16\3309). А саме, при передачі особи через Державний кордон України складається протокол прийняття особи (в 2-х екземплярах) після чого особа конвоюється в орган виконання покарання. Після закінчення провадження у справі щодо виданої особи органом, у впровадженні якого була кримінальна справа, до Міністерства юстиції України та Державного департаменту з питань виконання покарань надсилається належним чином засвідчена копія постанови або вироку для подальшого інформування відповідного органу іноземної держави.

За наявності перешкод для видачі особи, відповідний орган іноземної держави інформує про це вмотивованим викладенням відповідних причин.