3. Міжнародні економічні організації

Міжнародне економічне співробітництво на універсальному рівні зосереджене в межах системи ООН, включаючи її органи та спеціалізовані установи. Генеральна Асамблея має в своїй структурі два основних сесійні комітети пленарного складу: політичний та економічний, на обговорення яких виносяться питання, що стосуються розвитку економічних відносин. Велика кількість резолюцій в цій сфері прийнята ГА ООН.

Рада Безпеки ООН уповноважена вести боротьбу з економічними явищами, направленими на підрив миру та безпеки, наприклад, з протизаконною торгівлею наркотичними речовинами, зброєю, відмиванням “брудних грошей” тощо. Вона має право застосовувати силові дії економічного характеру: вводити торгову блокаду, ембарго та ін.

Універсальною компетенцією в економічні сфері наділена Економічна й Соціальна Рада (ЕКОСОР), яка координує діяльність спеціалізованих установ з проблем економічного розвитку, світової торгівлі, індустріалізації, освоєння природних ресурсів.

Виникнення нових галузей економічної співпраці зумовило появу, крім ЕКОСОР, багаточисельних галузевих міжнародних установ як в системі ООН, так і за її межами.

На регіональному рівні економічна співпраця здійснюється в п’яти регіональних комісіях ООН під егідою ЕКОСОР: Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК); Економічна й Соціальна комісія ООН для Азії та Тихого океану (ЄСКАТО); Економічна комісія ООН для Африки (ЄКА); Економічна комісія ООН для Західної Азії (ЕКЗА); Економічна комісія ООН для Латинської Америки й Карибського басейну (ЄКЛАК).

У вказаних комісіях в якості асоційованих членів можуть брати участь інші держави та міжнародні організації. Цілі діяльності й функції цих комісій аналогічні – сприяння економічному розвитку держав регіону, підвищення рівня життя їх населення, сприяння розвитку відносин між державами-членами та іншими державами.

Галузевим органом ООН в галузі економічного співробітництва є Конференція ООН по торгівлі й розвитку (ЮНКДАТ). До її основних функцій належить: сприяння розвитку міжнародної торгівлі, проведення переговорів і затвердження багатосторонніх правових актів у цій сфері; встановлення принципів і політики, стосовно міжнародної торгівлі й відповідних проблем розвитку; узгодження політики урядів і регіональних економічних угруповань в галузі торгівлі й розвитку.

Крім вищезазначених установ ООН, до компетенції яких відносяться питання економічного співробітництва, слід зазначити й функціонування спеціально створених органів, а саме: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна морська організація (ІМО), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Організація з промислового розвитку (ЮНІДО).

Співробітництво в цій галузі здійснюється й на регіональному рівні. Так однією із цілей співробітництва держав-членів Співдружності Незалежних Держав (СНД) є економічне співробітництво. Статут організації 1993 р. (Розділ V) містить широкий спектр напрямків економічного й соціального співробітництва, включаючи “формування загального економічного простору на основі ринкових відносин і вільного пересування товарів та послуг, капіталів і робочої сили”. В рамках організації впродовж 1992-1993 рр. неодноразово докладались зусилля для правового закріплення економічного співробітництва окремих держав СНД. Була укладена низка договорів про порядок транзиту, про координацію роботи залізничного транспорту, про загальні умови поставок товарів, про політику в сфері метрології й сертифікації, з питань агропромислового комплексу тощо.

Продовжували докладатись зусилля в організації багатостороннього економічного співробітництва. З цією метою укладено Договір 1993 р. про створення економічного союзу (Україна не є учасницею). 15 квітня 1994 р. була підписана Угода про створення зони вільної торгівлі. В тому ж 1994 р. з метою закріплення інституційної бази Економічного союзу, створено Міждержавний економічний комітет.

Неефективність багатосторонніх угод призвела до здійснення економічного співробітництва на субрегіональному рівні. Вже 6 січня 1995 р. укладена угода між Росію й Білорусією про митний союз, до якого 20 січня приєднався Казахстан.

Не можна обійти увагою й ще одне політико-економічне субрегіональне утворення в складі п’яти держав СНД – союз ГУУАМ (Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова) (Договір від 10 жовтня 1997 р.). На початковому етапі ставились цілі експлуатації нафтових багатств Каспію й створення сітки трубопроводів для транспортування енергоносіїв на світові ринки. Пізніше з’явилась і військово-політична складова.

25 червня 1992 р. у Стамбулі глави 11 держав і урядів (Азербайджану, Албанії, Вірменії, Болгарії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України) підписали Декларацію про Чорноморське економічне співробітництво – ЧЕС, а 5 червня 1998 р. під час Ялтинського саміту глав держав/урядів країн-учасниць ЧЕС було підписано Статут Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), який набув чинності 1 травня 1999 р. (Закон про ратифікацію Україною від 19.03.1999 № 526 –XIV).

Статут передбачає співробітництво держав-членів у сферах: торгівлі та економічного розвитку; банківської справи і фінансів; зв’язку; енергетиці; транспорту; сільського господарства й агропромисловості; охорони здоров’я й фармацевтики; охорони навколишнього середовища; туризму; науки й техніки; обміну статистичними даними та економічною інформацією; співробітництва між митними та іншими прикордонними органами тощо.

На Ялтинському саміті були визначені подальші напрями діяльності ЧЕС, які, перш за все, передбачають розвиток співробітництва з ООН, ЮНІДО, ЄС, ВОТ, ОБСЄ; створення зони вільної торгівлі в рамках ОЧЕС; приєднання всіх членів ОЧЕС до ВОТ.

Економічне співробітництво в ОЧЕС орієнтоване передусім на розвиток підприємництва й ділових зв’язків на державному рівні, забезпечення умов для вільного пересування товарів та послуг, здійснення інвестицій.

Структура організації: Рада міністрів закордонних справ держав-членів; Постійний міжнародний секретаріат, який очолює Генеральний секретар, постійні та тимчасові робочі групи; Парламентська асамблея (ПАЧЕС); Ділова рада; Чорноморський банк торгівлі й розвитку.

Штаб-квартира організації знаходиться в Стамбулі (Туреччина).

В 2003 році Росією, Білорусією, Казахстаном і Україною укладено Угоду про створення єдиного економічного простору (ЄЕП). З метою створення умов для стабільного й ефективного розвитку економік Сторін, а також підвищення рівня життя населення Сторони зобов’язуються: сприяти розвитку економічних потенціалів, а також конкурентоспроможності їх економік на зовнішніх ринках; формувати зони вільної торгівлі без винятків і без обмежень, які передбачають незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних захисних заходів на базі проведення єдиної політики в сфері тарифного й нетарифного регулювання, єдиних правил конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної підтримки; уніфікувати принципи розробки й застосування технічних регламентів і стандартів, санітарних і фітосанітарних норм; створювати умови для вільного пересування товарів, послуг, капіталу, робочої сили; гармонізувати законодавства Сторін у сфері сприяння функціонування ЄЕП тощо.

Заслуговує на увагу співробітництво держав в межах Європейського союзу (Маастрихтський договір 1992 р.). Згідно договору, Євросоюз засновано на трьох “опорах”: Європейське Співтовариство – ЄС у якості основної економічної бази; здійснення загальної зовнішньої політики й політики безпеки; співробітництво в галузі внутрішніх справ і юстиції. Початком Євросоюзу було укладення Договору 1951 р. про створення Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС), в межах якого було досягнуто значних успіхів у реконструкції вугільної й металургійної промисловості держав-членів (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург).

Позитивний досвід ЄОВС було поширено на більш широку сферу економіки шести держав і в 1957 р. були підписані Договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Договір про створення Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом). Договорами передбачалось створення загального ринку товарів, послуг, капіталів, робочої сили й зближення економічної політики держав-членів. Поставлені цілі були успішно виконані до початку 90-х років.

Основним завданням ЄС є поступовий розвиток інтеграційних процесів для створення митного, економічного, а також політичного союзу. В цих напрямках країнам-членам вдалося досягти повного скасування мита у взаємній торгівлі, встановлення єдиного зовнішнього митного тарифу, скасування кількісних обмежень у торгівлі один з одним і з переважною більшістю розвинених країн (крім торгівлі деякими видами сільськогосподарської продукції), вільного пересування людей, товарів і капіталів через кордони, здійснення єдиної торгової політики, єдиної політики субсидованого й протекційного сільського господарства, врегульованої валютно-фінансової системи зі створенням загальної розрахункової одиниці (ЕКЮ) й планованим переходом до єдиної грошової одиниці (ЄВРО), уніфікації соціальних прав і гарантій для населення, єдиної патентної системи тощо.

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) створена в 1960 р. з метою забезпечення вільної торгівлі між країнами-членами. Вже в 1966 р. між країнами-членами ЄАВТ була створена зона вільної торгівлі промисловими товарами, без мита й кількісних обмежень. Що стосується сільськогосподарських товарів і продуктів морського промислу, то взаємна торгівля регулюється на основі особливих угод. Зберігаються національні митні тарифи для торгівлі з третіми країнами.

Європейський економічний простір (ЕЭП) було засновано на підставі укладеної в 1992 р. в м. Порту угоди між 12 державами ЄС і 6 країнами ЄАВТ (крім Швейцарії) про створення європейського економічного простору, що передбачає вільне переміщення людей, товарів і капіталів.

Північноамериканська зона вільної торгівлі. Створена на підставі підписаного в 1992 р. договору між США, Канадою й Мексикою. Договір передбачає поступову ліквідацію існуючих бар’єрів для торгівлі між трьома країнами континенту.

Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АПЕК) було створене в 1989 р. в межах величезного регіону за участю США, Японії, Австралії, Індонезії, Канади, Китаю та інших країн, що прилягають до Тихого океану, включаючи з 1997 р. Росію.

Метою АПЕК є, зокрема, поступова побудова загального економічного простору з послідовною, до 2020 року, лібералізацією умов торговельного обміну.