2. Класифікація морських просторів

Внутрішні морські води – складають частину території держави й включають: водойми повністю оточені берегами однієї держави, акваторії портів, морські бухти, затоки, лимани, береги яких належать одній державі з шириною заходу, яка не перевищує 24 милі. До внутрішніх вод також відносяться історичні води, до яких належать і води деяких заток незалежно від ширини входу. Їх перелік встановлюється державою.

Прибережна держава здійснює там такі ж повноваження, що й на своїй сухопутній території. Доступ у порти іноземних торговельних суден в принципі вільний, але прибережна держава проте може регламентувати або навіть заборонити його з причин безпеки, або, наприклад, санітарного порядку. Іноземні судна не можуть там практикувати “мирний прохід”, дозволений в територіальному морі.

Територіальне море – морський пояс, розташований вздовж берега або за внутрішніми морськими водами прибережної держави. Ширина територіального моря – 12 морських миль. У цій зоні прибережна держава поширює свій суверенітет в усіх напрямках (безпека, судноплавство, митниця, охорона здоров’я, рибальство, використання мінеральних ресурсів, боротьба з забрудненням тощо).

Закон України “Про державний кордон України” (із змінами й доповненнями, внесеними Законами України від 18.06.1996 № 245/96 ВР, від 03.04.2003 № 662- IV) визначає, що до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, які відлічуються від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а при відсутності договорів – відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 5 Закону України).

Іноземні невійськові судна та військові кораблі користуються правом мирного проходу через територіальне море України.

Мирний прохід через територіальне море України здійснюється з метою його перетинання без заходження у внутрішні води України або з метою проходу у внутрішні води й порти України чи виходу з них у відкрите море. Прохід вважається мирним, якщо при цьому не порушується мир, а також правопорядок або безпека України.

Іноземні невійськові судна, здійснюючи мирний прохід, повинні прямувати звичайним навігаційним курсом або курсом, рекомендованим компетентними органами України, а також морськими коридорами або відповідно до схем поділу руху. Морські коридори й схеми поділу руху вказуються на морських картах, що публікуються у встановленому порядку. Капітан іноземного невійськового судна, яке порушило правила мирного проходу, несе відповідальність згідно з законодавством України.

Іноземні військові кораблі, а також підводні транспортні засоби здійснюють мирний прохід через територіальне море України в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. При цьому підводні човни, інші підводні транспортні засоби повинні йти на поверхні й під своїм прапором. У разі недодержання законодавства України, що стосується проходу іноземного невійськового судна або військового корабля (підводного човна, іншого підводного транспортного засобу) через територіальне море України, та нехтування звернутою до них вимогою про необхідність додержання законодавства, компетентні органи України мають право зажадати від судна (корабля) негайно залишити територіальне море України (ст. 13 Закону про державний кордон України).

До внутрішніх вод України належать:

1) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України; 2) води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря; 3) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней й рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морських миль; 4) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні; 5) обмежена лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні (ст. 6 Закону України).

Закон про державний кордон України також встановлює, що іноземні невійськові судна та військові кораблі можуть заходити у внутрішні води й порти держави, відкриті для заходження таких суден. Перелік відкритих для заходження іноземних невійськових суден рейдів і портів, порядок заходження й перебування в них, провадження вантажних і пасажирських операцій, сполучення суден з берегом, сходу на берег членів екіпажу судна, відвідання суден особами, які не є членами екіпажу судна, та інші правила, пов’язані з заходженням іноземних невійськових суден у внутрішні води й порти України, й частину вод прикордонних річок, озер та інших водойм, що належать Україні, й перебуванням у цих водах, встановлюються законодавством України й правилами, що публікуються у встановленому порядку. Іноземні підводні човни та інші підводні транспортні засоби в разі заходження у внутрішні води, на рейди й в порти України повинні переміщуватися на поверхні й під своїм прапором (ст. 14).

Згідно положень Закону іноземні невійськові судна й військові кораблі під час плавання й перебування в територіальному морі і внутрішніх водах України зобов’язані додержуватись правил радіозв’язку, навігаційних, портових, митних, санітарних та інших правил. Іноземні невійськові судна й військові кораблі в разі вимушеного заходження в територіальне море, внутрішні води України або в разі вимушеного недодержання правил плавання й перебування в цих водах зобов’язані негайно повідомити про це адміністрацію найближчого порту України.

В територіальному морі й внутрішніх водах України забороняється будь-яка промислова, дослідна й пошукова діяльність іноземних невійськових суден та військових кораблів, за винятком випадків, коли така діяльність здійснюється з дозволу компетентних органів України або на підставі міжнародних договорів України.

Рішенням компетентних органів України в територіальному морі України, внутрішніх водах України можуть бути встановлені райони, в яких тимчасово забороняється плавання й перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів.

Судноплавство, користування водними об’єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення різних гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань та інша господарська діяльність на державному кордоні України провадяться й здійснюються таким чином, щоб забезпечувався належний порядок на державному кордоні України. Компетентними органами України за погодженням з органами Державної прикордонної служби України з урахуванням місцевих умов установлюється порядок здійснення всіх видів господарської діяльності на державному кордоні України.

У разі загрози поширення особливо небезпечних інфекційних хвороб на території України або іноземної держави сполучення через державний кордон України на небезпечних ділянках за рішенням Кабінету Міністрів України може бути тимчасово обмежено чи припинено, або встановлено карантин для людей, тварин, вантажів, насінного, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного й рослинного походження, що перетинають державний кордон України (ст.ст. 15-19 Закону України).

Протока – це природний морський звужений простір. Який сполучає дві частини відкритого моря (або відкритого моря й територіального моря) та який використовується для міжнародної навігації (напр., прот. Дарданелли, Гібралтар). Морські судна держав у міжнародних протоках мають право “транзитного проходу”. На відміну від мирного проходу в територіальному морі, цей прохід не може бути залежним або ускладненим прибережними державами; його можуть використовувати військові судна, підводні човни можуть здійснювати там занурювання, а також встановлюватися міжнародні норми, щоб керувати навігацією.

Прилегла зона – це зона відкритого моря, яка примикає до територіального моря прибережної держави, шириною 24 милі, починаючи від базової лінії територіального моря. Встановлення прилеглої зони – це право держави з метою попередження порушення своїх митних, податкових, санітарних та імміграційних законів та постанов на своїй території й в територіальному морі.

Виняткова економічна зона (ВЕЗ) – це район за межами територіального моря й прилеглий до нього район шириною до 200 морських миль від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря.

Основною метою встановлення ВЕЗ, яка є однією із новел Конвенції ООН 1982 року, є захист економічних інтересів прибережних держав, для чого їм надано певні права й передусім – суверенні права на розвідку, розробку, збереження живих і неживих природних ресурсів у водах, на морському дні, в його надрах, а також на управління ними; право споруджувати, а також дозволяти і регулювати створення й експлуатацію штучних островів та устаткування, встановлювати навкруги них зони безпеки, регулювати вилов живих ресурсів, дозволяти наукові дослідження.

Усі держави користуються в винятковій економічній зоні свободою судноплавства, польотів над нею, прокладання кабелів та підводних трубопроводів за умови дотримання Конвенції з морського права 1982 р.

Континентальний шельф – це прилеглий до територіальних вод район морського дна, включаючи його надра, визначеної ширини, в якому прибережна держава здійснює визначені суверенні права. Зовнішній кордон континентального шельфу згідно Конвенції 1982 р., проходить по зовнішньому кордону підводної окраїни континентального материка на відстані 200 морських миль від берега, коли зовнішній кордон підводної окраїни материка не простягається на таку відстань. Зовнішній кордон континентального шельфу не повинен перевищувати 350 морських миль від берега в усіх випадках або не далі ніж 100 морських миль від 2500-метрової ізобати.

Прибережна держава має право здійснювати суверенні права обмежені цілями досліджень континентального плато та використанням його природних ресурсів на його поверхні та його надр. Ці права є винятковими, вони можуть здійснюватися лише прибережною державою або за її згодою.

Відкрите море – морський простір, розташований за межами територіального моря, відкритий для загального й рівноправного використання усіма державами, берегових, чи тих, що не мають морського побережжя, без права розповсюдження на нього суверенітету будь-якої з них.

Принцип свободи відкритого моря лежить у основі його правового режиму. Він полягає в тому, що всі держави мають право на свободу судноплавства, риболовства, польотів, наукових досліджень, будову штучних островів тощо.

У відкритому морі судна підпорядковані прапору держави, під яким здійснюють судноплавство. Арешт і затримання суден можуть бути здійснені військовими кораблями держави прапора судна. Виключення з цього правила передбачається тільки для затримання піратських суден, суден, які перевозять рабів, займаються незаконним перевезенням наркотичних або психотропних речовин.

Прибережна держава має право переслідування або затримання в відкритому морі судна, які порушили закони й правила під час перебування в територіальних водах, внутрішніх водах, прилеглій зоні. Це право припиняється з моменту заходження судна, яке переслідується, в територіальне море своєї або третьої держави.

Морське дно – це дно морів і океанів та його надра, що знаходяться за межами національної юрисдикції. Згідно Конвенції ООН з морського права 1982 р., зона морського дна проголошена “загальнолюдським надбанням”, що не підлягає суверенітету жодної держави та призначена для винятково мирного використання. Розробка природних ресурсів цієї зони повинна здійснюватися в інтересах людства, з цією метою створено Міжнародний орган управління морським дном, який повинен забезпечувати справедливий розподіл фінансової й економічної вигоди, отриманої від діяльності в цьому районі.

Міжнародні морські канали та міжнародні річки.

Міжнародні морські канали – це штучно створені морські шляхи, які пов’язують між собою окремі моря й океани, використовуються для міжнародного судноплавства. Режим міжнародних каналів визначається договорами, держава, на території якої знаходиться канал, будівники каналу, та треті держави ділять між собою в різній пропорції право контролю його використання та відповідальність за управлінням ним. Найбільшого значення для міжнародного судноплавства мають Суецький, Панамський й Кільський канали.

Суецький канал поєднує Середземне й Червоне море. Канал був відкритий для судноплавства у 1869 р. У 1988 році була прийнята Константинопольська конвенція про забезпечення вільного користування каналом. Згідно з положеннями конвенції, Суецький канал, як у військовий час так і в мирний час буде завжди відкритим і вільним для всіх торгових і військових суден, незалежно від прапору; забороняються будь-які військові дії в каналі.

У 1956 році канал був націоналізований Єгиптом, але при цьому Єгипет зобов’язався дотримуватися Конвенції 1888 р. При користуванні каналом всі судна повинні дотримуватися правил, прийнятих Адміністрацією Суецького каналу.

Панамський канал, який має стратегічне значення для Сполучених Штатів, оскільки дозволяє з’єднати Тихий та Атлантичний океани, регулюється договорами, укладеними між Сполученими Штатами й Панамою у 1974 і 1977 році.

Договір про постійний нейтралітет і режим Панамського каналу надає право користуватися каналом судам і військовим кораблям усіх держав у мирний й військовий час на рівній недискримінаційній основі. Нейтралізація каналу гарантується Панамою та США.

Кільський канал – розташований на території Німеччини й з’єднує Балтійське й Північне моря. В 1939 р. Німеччина встановила Правила плавання Кільським каналом, які з деякими змінами діють і до теперішнього часу. Згідно з цими правилами плавання по каналу дозволяється судам всіх держав і в будь-який час після сплати встановленого мита. Прохід військових суден допускається на підставі дозволу, який запрошується по дипломатичних каналах.

Міжнародні річки – це річки, які протікають по територіях декількох держав, використання яких є предметом міжнародно-правових відносин між прибережними державами. Численні річки мають міжнародний режим, наприклад: Рейн, Дунай, Ніл, Конго, Меконг, Сенегал, Нігер та ін. З приводу використання міжнародних річок, держави укладають між собою угоди, в яких закріплюється порядок здійснення судноплавства, забезпечення екологічної безпеки тощо.