3. Джерела міжнародного права

Термін “джерела права” використовується в двох значеннях – матеріальному й формальному. Під матеріальними джерелами розуміють матеріальні умови життя суспільства. Формальні джерела права – це ті форми, в яких знаходять свій прояв норми права. Тільки формальні джерела права являються юридичною категорією й складають предмет вивчення юридичних наук, у тому числі міжнародного права. Під джерелами міжнародного права можна також розуміти й результати процесу нормоутворення.

В силу специфіки міжнародного права й процесу створення його норм, не існує визнаного всіма суб’єктами міжнародного права якого-небудь правового акту, яким установлювався б перелік джерел міжнародного права та їх визначення. Як уже вказувалось, нормами міжнародного права є договірні та звичаєві норми. Вони знаходять своє відображення в договорах, звичаях – джерелах міжнародного права.

Статут Міжнародного суду ООН в ст. 38 закріплює положення: ”Суд, який зобов’язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує:

1) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, визнанні спірними державами;

2) міжнародний звичай, як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;

3) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

4) з оговоркою, вказаною в статті 59, судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй в якості допоміжного засобу для визначення правових норм”.

Оскільки норми міжнародного права є договірними та звичаєвими, то в цьому переліку до джерел міжнародного права відносяться тільки конвенції, міжнародні договори й міжнародні звичаї.

Під загальними міжнародними конвенціями слід розуміти договори, в яких беруть участь або можуть брати участь усі держави. До спеціальних конвенцій відносяться договори з обмеженим числом учасників, для яких обов’язкові положення цих договорів.

Міжнародний звичай створюється саме в результаті практики держав, яка шляхом визнання в якості правової норми набуває характеру міжнародно-правової звичаєвої норми. Така норма й знаходить своє зовнішнє вираження у формі міжнародного звичаю.

До судових рішень, які є допоміжними засобами, відносяться рішення Міжнародного Суду ООН, інших міжнародних судових і арбітражних органів.

У ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН (п. 1 “с”) згадуються загальні принципи права, визнані цивілізованими націями. Загальні принципи права застосовуються, як правило, при тлумаченні й роз’ясненні змісту міжнародно-правових норм.

4. Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права

Під кодифікацією міжнародного права розуміють систематизацію міжнародно-правових норм, яка здійснюється суб’єктами міжнародного права. Кодифікація передбачає не тільки приведення в єдину систему чинних міжнародно-правових норм, але й більш точне їх формулювання, відображення в договірній формі міжнародних звичаїв. Кодифікація також пов’язана з необхідністю зміни або оновлення чинних норм, а також для виробки нових норм.

Таким чином, кодифікація міжнародного права здійснюється шляхом: а) встановлення точного змісту й чіткого формулювання вже існуючих і чинних (звичаєвих або договірних) принципів і норм міжнародного права в визначеній сфері відносин між державами (галузі міжнародного права); б) перегляду та зміни застарілих норм; в) розробки нових принципів і норм із урахуванням науково-технічного прогресу, нагальних потреб міжнародних відносин; г) закріплення в узгоджувальному вигляді всіх цих принципів і норм у міжнародно-правових актах.

Практичною діяльністю щодо кодифікації міжнародного права в рамках ООН займається Комісія по прогресивному розвитку та кодифікації міжнародного права. Комісія була створена Генеральною Асамблеєю ООН у 1947 році в якості допоміжного органу для заохочення прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації. Комісія складається із 34 членів – визнаних авторитетів у галузі міжнародного права. Члени Комісії обираються Генеральною Асамблеєю ООН строком на 5 років і діють в особистій якості, незважаючи на належність до тієї чи іншої держави.

Комісія займається підготовкою проектів міжнародних угод, які після попередньої підготовки й глибокого аналізу зазначених у них питань, розглядаються на представницьких міжнародних конференціях із метою прийняття договорів, які являють інтерес для міжнародної спільноти. За свою діяльність Комісія підготувала велику кількість проектів статей, на підставі яких скликані під егідою ООН міжнародні конференції прийняли відповідні конвенції, серед них: Віденські конвенції 1961 і 1963 років про дипломатичні та консульські зносини, Конвенція 1969 р. про право міжнародних договорів та ін.

Функції по кодифікації й прогресивному розвитку міжнародного права виконують і інші допоміжні органи ООН: Комісія з прав людини, Комітет по використанню космічного простору в мирних цілях, Комісія з наркотичних речовин тощо. Значну роль у процесі кодифікації й прогресивного розвитку міжнародного права відіграють також інші міжнародні організації, зокрема спеціалізовані установи ООН (наприклад, МОП, ЮНЕСКО).

У рамках своїх статутних повноважень, питаннями кодифікації й прогресивного розвитку міжнародного права, займаються також регіональні міжнародні організації (Рада Європи, Організація африканської єдності та ін.).