Література
1. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1998.
2. Демин Ю.Г. Статус дипломатических представительств и их персонала. – М.: Международные отношения, 1995.
3. Джон Вуд и Жан Серре. Дипломатический церемониал и протокол. – М.: Издательство “Прогресс”, 1974.
4. Жан-Батіст Дюрозель. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Пер. з фр. Є. Марічева, Л. Погорєлової, В. Чайковського. – К.: Основи, 1999.
5. Киссинджер Г. Дипломатия. – М.: 1997.
6. Ковалев А.Г. Привилегии и иммунитеты в современном международном праве. – М.: 1986.
7. Левин Д.Б. Дипломатический иммунитет. – М.-Л.: 1949.
8. Нариси з історії дипломатії України. – К.: 2001.
9. Попов В.И. Современная дипломатия. Теория и практика. – М.: “Международные отношения”, 2003.
10. Сандровский К.К. Право внешних сношений. – К.: 1986.
11. Сатоу Э. Руководство по дипломатической практике. – М.: 1961.
12. Фельтхэм Р.Д. Настольная книга дипломата. – Минск: ООН “Нової знаний”, 2000.
Глава 5. Консульське право
1. Поняття консульського права. Функції консульських установ.
2. Структура консульських установ, порядок призначення посадових осіб.
3. Привілеї та імунітет консульських установ і їх персоналу.
1. Поняття консульського права. Функції консульських установ
Консульські відносини між державами почали складатися набагато раніше, ніж дипломатичні. Їх становлення й розвиток були пов’язані, перш за все з міжнародною торгівлею й торговим мореплавством. Призначені державами консули, повинні були надавати допомогу й сприяти вітчизняним купцям на території іноземної держави.
З плином часу коло питань, що входили в компетенцію консулів, їх функції набували більш багатогранного характеру. У теперішній час консульські установи покликані сприяти розвитку широкого кола питань. Підтвердженням цього є положення, що містяться у Консульському статуті України від 2 квітня 1994 р. де зазначається, що “консульські установи України захищають за кордоном права й інтереси України, юридичних осіб та громадян України. Консульські установи сприяють розвиткові дружніх відносин України з іншими державами, розширенню економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв’язків і туризму. Консульські установи сприяють вихідцям з України та їхнім нащадкам у підтримці контактів з Україною” (ст. 1).
Діяльність консульських установ і консульські відносини між державами регулюються консульським правом. Консульське право – сукупність міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють діяльність консульських установ, визначають їх статус і функції та закріплюють права й обов’язки членів їх персоналу.
Джерелами консульського права є міжнародний договір і міжнародний звичай.
Хронологічно в цьому ряду першим стоїть міжнародний звичай, оскільки з давніх часів і до початку XX століття консульські відносини регулювалися головним чином на основі звичаю. В наш час міжнародні звичаї залишаються основою правового регулювання консульських зв’язків між державами при відсутності їх договірно-правового оформлення.
Міжнародні договори з консульських питань укладаються на багатосторонній і двосторонній основі. Універсальною конвенцією, що регулює правовідносини держав у цій сфері є Віденська конвенція про консульські зносини 1963 року, яка має фундаментальне значення для консульських відносин.
Важливе значення мають і положення національного законодавства, що визначають статус, функції й структуру консульських органів, а також регулюють деякі аспекти діяльності іноземних консульських установ. В Україні такими нормативно-правовими актами є Консульський статут України від 02.04.1994, Закон України “Про дипломатичну службу” від 20.09.2001 (із змінами, внесеними згідно із Законами № 253-IV (253-15) від 28.11.2002, № 2105-IV (2105-15) від 21.10.2004).
Держави встановлюють консульські зносини на підставі взаємної згоди. Встановлення дипломатичних відносин означає й згоду на встановлення консульських відносин, якщо не вказано (зазначено) інше. Консульські відносини можуть встановлюватися та підтримуватися й при відсутності дипломатичних відносин. Розірвання дипломатичних відносин не тягне за собою автоматично розірвання консульських відносин.
Між встановленням консульських відносин і фактичним відкриттям окремої консульської установи може бути розрив у часі, оскільки згідно згоди між сторонами вирішуються не тільки питання про встановлення консульських відносин, але й для кожного конкретного випадку – про відкриття консульської установи, її місцеперебування, її клас, територіальні межі її діяльності в державі перебування.
Консульську установу зазвичай визначають як постійний державний орган зовнішніх зносин, який перебуває на території іноземної держави в силу відповідної міжнародної угоди, на який покладено виконання функцій захисту інтересів своєї держави, її громадян і організацій.
Консульські установи поділяються на два види: 1) консульські відділи, які разом з їх керівниками входять до складу членів персоналу дипломатичного представництва, що тягне за собою пов’язані з цим наслідки, особливо в сфері імунітетів та привілеїв; 2) самостійні консульські установи.
Самостійні консульські установи поділяються на класи: 1) генеральні консульства; 2) консульства; 3) віце-консульства; 4) консульські агентства. Класи встановлюються згідно з законодавством держав.
На території держави перебування на консульство покладаються певні функції:
1) захист інтересів держави представника, її громадян, фізичних та юридичних осіб;
2) сприяння розвитку торговельних, економічних, культурних, наукових зв’язків між державою перебування та державою представником, з’ясування законними засобами умов та подій у торговому, культурному, науковому житті держави перебування;
3) видача паспортів і проїзних документів громадянам акредитуючої держави й видача відповідних документів особам, які бажають поїхати до акредитуючої держави;
4) виконання нотаріальних дій й функцій органів реєстрації актів цивільного стану;
5) охорона інтересів неповнолітніх і недієздатних громадян держави-представника;
6) захист громадян своєї держави в судах держави перебування та інших органах;
7) передача судових документів, виконання окремих судових доручень, відповідно до міжнародних угод;
8) надання допомоги судам, які мають національність і літакам, зареєстрованим у акредитуючій державі, а також їх екіпажам. Розслідування будь-яких подій, які мали місце на шляху слідування суден, огляд і оформлення судових документів. Розгляд будь-яких суперечок, що виникають між капітаном, командним складом, матросами – оскільки це передбачається законами й правилами акредитуючої держави.
На консульську установу може бути покладено виконання інших функцій, які не заборонені й не суперечать законам держави-перебування або які передбачені міжнародними угодами держав.
Виконання консульських функцій загалом здійснюється консульськими посадовим особами, які за загальним правилом виконують свої функції в межах свого консульського округу – це територія держави-перебування, на яку розповсюджується повноваження консульства. Межі цієї території й місцезнаходження консульської установи встановлюються за згодою держав. Віденська конвенція 1963 р. передбачає поширення юрисдикції консульських посадових осіб за межі свого консульського округу, якщо держава перебування дасть на це згоду. Держава-представник також може доручити консульській установі, яка відкрита нею в одній державі, виконувати консульські функції на території іншої держави. І жодна з держав не повинна заперечувати проти виконання таких функцій. Консульська установа держави-представника може здійснювати в державі перебування, якщо остання не заперечує, консульські функції від імені третьої держави.