3. Міжнародні авіаційні організації

Чиказька конвенція 1944 р. поклала початок Міжнародній організації цивільної авіації ІКАО – спеціалізованій інституції ООН, якій доручено технічні завдання (безпека повітряної навігації, характеристики матеріалів тощо). Під егідою цієї організації були укладені важливі конвенції стосовно, наприклад, фінансування послуг допомоги під час повітряних польотів або боротьби проти повітряного піратства (Конвенції укладені в Токіо 1963 р. та в Монреалі 1971 р.).

Інтереси міжнародних повітряних сполучень, в першу чергу їх безпека та ефективність, вимагають уніфікації й стандартизації національних норм і правил. Таким видом нормотворчості ІКАО займається з самого початку своєї діяльності. Розро­блені Радою уніфіковані правила, що мають назву міжнародних стандартів та рекоменда­цій, складають додатки до Чиказької конвен­ції. Тексти міжнародних стандартів розсилаються державам-членам ІКАО. Якщо держава-член протягом трьох місяців (ст. 90 Чиказької конвенції) не заявить про своє неприй­няття цих правил, вони стають обов’язковими для даної держави.

Один з напрямків діяльності ІКАО – надання допомоги країнам, які розвиваються. Допомога здійснюється в трьох основних формах: ко­мандирування експертів, надання стипендій для підготовки спеціалістів в галузі цивільної авіації, постачання обладнання для аеропортів.

Структура Організації традиційна для спеціа­лізованих установ, вона складається з Асамблеї, Ради (очолюється Президентом), Секретаріату, Генерального секретаря. Поряд с цими основними органами в рамках ІКАО функціонує ще низка комітетів із спеціальних питань, наприклад, Комітет із незаконного втручання у справи цивільної авіації тощо.

Окрім ІКАО, яка є універсальною орга­нізацією, існує низка регіональних міжнародних організацій та органів, що діють у сфері цивільної авіації, з якими ІКАО здійснює співробітництво.

В 1954 році західноєвропейські держави створили Європейську конференцію цивільної авіації (ЄКАК). Цілі: вивчення проблем європейського повітряного транспорту, координація його роботи, підвищення ефективності його використання, сприяння його розвитку, співробітництво з ІКАО. В рамках ЄКАК була розроблена низка угод у галузі розвитку міжнародного повітряного права.

В 1960 р. була заснована Європейська організація по забезпеченню безпеки аеронавігації (Євроконтроль). Головна мета організації – забезпечення безпеки польотів цивільних і військових суден.

В 1991 р. дванадцять держав СРСР створили на підставі Угоди про цивільну авіацію й про використання повітряного простору Міждержавну раду з авіації й використанню повітряного простору.

Відповідно до Угоди повітряний простір, над яким держави-учасниці володіють повним і винятковим суверенітетом, а також райони відкритого повітряного простору, в межах якого відповідно міжнародних угод обслуговування повітряного руху покладалося на СРСР, розглядається як єдиний повітряний простір у цілях організації здійснення польотів і управління рухом повітряних суден.

До компетенції загального введення й регулювання держав-членів Міждержавної ради входять: розробка міждержавних нормативних актів і стандартів із урахуванням вимог ІКАО; сертифікації міжнародних експлуатантів повітряних суден, міжнародних повітряних трас, аеродромів, повітряних суден, систем управління повітряним рухом, навігації й зв’язку, льотного й диспетчерського складу; розслідування авіапригод; організація розробки й здійснення міждержавних наукових програм; розробка й координація узгодженої політики в галузі міжнародних повітряних сполучень, участь у роботі ІКАО; розвиток єдиних систем аеронавігації, зв’язку, аеронавігаційної інформації, регулювання потоків повітряного руху; координація міждержавного розкладу повітряного руху; координація загальної політики в галузі авіаційних тарифів і зборів.

Виконавчим органом міждержавної ради є Міждержавний авіаційний комітет (МАК).