3. Привілеї та імунітети консульських установ і їх персоналу

Віденська конвенція 1963 р. містить положення, згідно з яким держава перебування повинна створювати всі можливі умови для виконання функцій консульської установи (ст. 28). З метою забезпечення належного виконання функцій, консульським установам та їх співробітникам надаються привілеї й імунітети, під якими слід розуміти сукупність пільг, переваг та преференцій, які надаються їм відповідно норм міжнародного права та законодавства країни перебування.

В консульському праві, як і в дипломатичному, розрізняють дві категорії привілеїв і імунітетів: привілеї та імунітети консульської установи та привілеї й імунітети штатних консульських посадових осіб та інших працівників консульських установ.

До першої категорії відносяться: недоторканність консульських приміщень; звільнення консульських приміщень від усіх державних, муніципальних, районних податків, мита; недоторканність консульських архівів. Акредитуюча держава має право вивисіти свій державний прапор і прикріпити державний герб на приміщенні, в якому розташована консульська установа. Держава перебування повинна всіляко сприяти акредитуючій державі в придбанні на своїй території приміщень, необхідних для діяльності консульської установи.

Консульські установи згідно з міжнародними нормами мають право свободи зносин з урядом, дипломатичним представництвом, консульськими установами акредитуючої держави. Офіційна кореспонденція консульської установи недоторканна. Під офіційною кореспонденцією розуміється вся кореспонденція, яка відноситься до консульської установи та виконання її функцій.

Консульська валіза не підлягає ні розпечатуванню, ні затриманню, однак, у тих випадках, коли у компетентної влади держави перебування є всі підстави вважати, що в валізі міститься будь-що інше, крім кореспонденції або документів для офіційного користування, її офіційні представники мають право вимагати, щоб валіза була відкрита в їх присутності. Якщо уповноважені представники акредитуючої держави відмовляють у виконанні даної вимоги, то валіза повертається до місця відправлення.

Консульські посадові особи можуть вільно мати зносини з громадянами акредитуючої держави та мати доступ до них. Компетентні органи держави перебування зобов’язані повідомляти консульській установі акредитуючої держави про те, що на території її консульського округу було заарештовано, ув’язнено, взято під варту її громадянина.

Консульські посадові особи мають право відвідувати громадянина акредитуючої держави, який знаходиться у в’язниці, під вартою або якого затримано для бесіди з ним, а також мають право листуватися з ним та приймати заходи для забезпечення йому юридичного представництва.

Консульські посадові особи, виконуючи свої функцій, могуть звертатись до компетентних міських органів свого консульського округу, а також до компетентних центральних органів держави перебування.

Другу категорію консульських привілеїв та імунітетів становлять особиста недоторканість консульських посадових осіб. Посадова особа не може бути заарештована, взята під варту, ув’язнена, інакше як на підставі постанов уповноважених судових властей в випадку скоєння тяжких злочинів. Останній пункт вищеназваної статті встановлює повинність консульської посадової особи з’явитись до компетентних органів, якщо проти неї порушено кримінальну справу.

Консульські посадові особи й консульські службовці не підпадають під судову або адміністративну відповідальність органів держави перебування. Однак, це положення не застосовується у відношенні до цивільного позову, який витікає з договору, укладеного консульською посадовою особою або консульським службовцем, за яким вони прямо або не прямо не прийняли на себе зобов’язань в якості агента акредитуючої держави; третьої сторони за шкоду, заподіяну нещасним випадком у державі перебування, спричинену дорожнім транспортним засобом, судном або літаком.

На практиці при здійсненні консульською посадовою особою або консульським службовцем будь-якого правопорушення, Міністерство закордонних справ держави звертається до відповідної консульської установи або дипломатичне представництво із запитом про те, чи перебувала особа, яка скоїла правопорушення, при здійсненні своїх службових обов’язків. Як правило, відповідь завжди позитивна. Тому відсутність універсальних критеріїв, які дозволяють однозначно судити про те, чи перебувала консульська посадова особа при здійсненні своїх обов’язків на момент скоєння правопорушення, призводить до зіткнення інтересів, з одного боку, акредитуючої держави, яка зацікавлена в захисті своїх представників, а, з іншого – держави перебування, яка несе збиток від скоєного правопорушення.

Консульські посадові особи, консульські службовці, а також члени їх родин звільняються від реєстрації як іноземці та від отримання дозволу на проживання. Консульські посадови особи звільняються від митного збору та огляду; від особистих повинностей і стягнень.

Почесні консульські посадові особи звільняються від реєстрації в якості іноземців і отримання дозволу на проживання; усіх видів митного збору. В разі порушення кримінальної справи відносно почесної консульської посадової особи, вона зобов’язана з’явитися до компетентних органів.

Наведений перелік привілеїв і імунітетів є загальним, детальніше їх обсяг регламентується відповідними двосторонніми консульськими угодами, які враховують особливості національного законодавства, практику держав, а також побажання сторін, які укладають договір.