- •Т.Л. Сироїд Міжнародне публічне право Навчальний посібник
- •Isbn 966-8649-16-8
- •Isbn 966-8649-16-8
- •Глава 1. Поняття й сутність міжнародного публічного права
- •1. Становлення та розвиток міжнародного права. Нормоутворення в міжнародному праві
- •2. Принципи міжнародного права
- •3. Джерела міжнародного права
- •4. Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права
- •5. Суб’єкти міжнародного права
- •6. Визнання й міжнародна правосуб’єктність
- •7. Міжнародно-правове регулювання правонаступництва
- •8. Співвідношення міжнародного й внутрішньодержавного права
- •Література
- •Глава 2. Право міжнародних договорів
- •1. Поняття права міжнародних договорів. Джерела. Суб’єкти
- •2. Порядок укладання міжнародних договорів
- •3. Дія договорів, їх застосування й тлумачення
- •4. Недійсність, призупинення й зупинення дії міжнародних договорів
- •Література
- •Глава 3. Відповідальність в міжнародному праві
- •1. Поняття, види й форми відповідальності
- •2. Суб’єкт відповідальності в міжнародному праві
- •3. Юрисдикція міжнародних судових закладів
- •Література
- •Глава 4. Дипломатичне право
- •1. Поняття, джерела дипломатичного права. Структура дипломатичного представництва, порядок функціонування
- •2. Привілеї та імунітети дипломатичного представництва та його персоналу
- •3. Припинення дипломатичної місії
- •Література
- •Глава 5. Консульське право
- •1. Поняття консульського права. Функції консульських установ
- •2. Структура консульських установ, порядок призначення посадових осіб
- •3. Привілеї та імунітети консульських установ і їх персоналу
- •Література
- •Глава 6. Територія в міжнародному праві
- •1. Міжнародно-правова класифікація територій
- •2. Склад і юридична природа державної території
- •3. Державні кордони
- •4. Міжнародні річки та їх правовий режим
- •Література
- •Глава 7. Міжнародно-правова регламентація населення в міжнародному праві
- •1. Правовий режим громадян в міжнародному праві
- •2. Міжнародно-правове регулювання статусу біженців
- •3. Статус іноземців
- •4. Право притулку
- •Література
- •Глава 8. Права людини в міжнародному праві
- •1. Правове регулювання прав людини на універсальному рівні та діяльність органів, які здійснюють контроль за їх дотриманням
- •2. Регіональний рівень співробітництва держав у сфері прав людини
- •Література
- •Глава 9. Міжнародні конференції та міжнародні організації
- •1. Міжнародні конференції
- •2. Поняття та сутність міжнародних організації
- •3. Організація Об’єднаних Націй: компетенція, структура та повноваження органів. Спеціалізовані установи оон
- •4. Регіональні міжнародні організації
- •Література
- •Глава 10. Право міжнародної безпеки
- •1. Поняття права міжнародної безпеки
- •2. Характеристика універсальної міжнародної безпеки
- •3. Регіональна безпека
- •4. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів
- •Література
- •Глава 11. Міжнародне морське право
- •1. Поняття міжнародного морського права. Джерела
- •2. Класифікація морських просторів
- •3. Міжнародні морські організації з освоєння Світового океану
- •Література
- •Глава 12. Міжнародне повітряне право
- •1. Поняття, принципи міжнародного повітряного права. Джерела
- •2. Режим повітряного простору. Міжнародні польоти
- •3. Міжнародні авіаційні організації
- •Література
- •Глава 13. Міжнародне космічне право
- •1. Поняття, сутність міжнародного космічного права. Джерела. Суб’єкти
- •2. Правовий режим космічного простору та небесних тіл
- •3. Правовий статус космічних об’єктів і космонавтів
- •4. Відповідальність в міжнародному космічному праві
- •Література
- •Глава 14. Міжнародне економічне право
- •1. Поняття міжнародного економічного права. Джерела. Суб’єкти
- •2. Міжнародно-правове регулювання торговельного співробітництва між державами
- •3. Міжнародні економічні організації
- •Література
- •Глава 15. Міжнародне екологічне право
- •1. Поняття, предмет міжнародного екологічного права
- •2. Міжнародно-правове регулювання охорони об’єктів міжнародного екологічного права
- •Література
- •Глава 16. Міжнародне кримінальне право
- •1. Поняття міжнародного кримінального права
- •2. Міжнародні організації по боротьбі з міжнародною злочинністю
- •3. Правове регулювання інституту видачі
- •Література
- •Глава 17. Міжнародні стандарти діяльності поліції та права людини
- •1. Загальні положення стосовно діяльності поліцейських органів
- •2. Стандарти стосовно правопорушників
- •3. Статус неповнолітніх осіб, які скоїли злочин
- •4. Правила поводження з жертвами злочинів
- •Література
- •Глава 18. Право збройних конфліктів
- •1. Поняття права збройних конфліктів
- •2. Правова регламентація проведення бойових дій. Статус учасника збройних конфліктів
- •3. Захист прав особистості під час збройних конфліктів
- •Література
- •Т.Л. Сироїд Міжнародне публічне право
- •61080, М. Харків, пр-т Гагаріна, 187
3. Державні кордони
Державні кордони – це узгоджена договором, позначена на картах та закріплена шляхом встановлення на місцевості лінія й вертикальна площина, що проходить по цій лінії. Основне призначення державних кордонів – визначення меж державної території.
Розрізняють сухопутні, водні й повітряні кордони державної території.
Сухопутні кордони встановлюються на підставі договорів між суміжними державами, згідно з якими позначаються на місцевості. Як правило, вони встановлюються з урахуванням особливостей місцевості (гори, річки тощо).
Водні кордони поділяються на річні кордони, озерні кордони, кордони інших водойм, морські кордони. Кордони на річках встановлюються згідно з договором між прибережними державами: на судноплавних річках – по тальвегу (лінії найбільших глибин) або головному фарватеру, на несудноплавних – по середині річки.
Морські кордони держави проходять по зовнішніх лініях її територіальних вод, які згідно з Конвенцією ООН по морському праву 1982 року становлять ширину не більше 12 морських миль. Між протилежними та суміжними державами такі кордони на морі вважаються встановленими по середній лінії, якщо тільки між такими державами немає договору про інше або діють історичні чи інші спеціальні норми.
Повітряні кордони – це бокові й висотні межі державної території. Боковим кордоном повітряного простору вважається вертикальна плоскість, що проходить по сухопутній й водній лініях державного кордону. Територіальне розмежування в цьому випадку має звичайно-правову природу.
Кордони між державами встановлюються на підставі двохсторонніх угод, укладених між суміжними державами. Процес визначення лінії проходження кордону між суміжними державами складається з двох етапів: делімітації та демаркації.
Делімітація – це договірне визначення лінії проходження державного кордону між державами. До цього договору обов’язково додається карта, де в подробицях зображені населені пункти, рельєф, гідрографія та інші особливості місцевості. В договорах про делімітацію обов’язково закріплюється обов’язок сторін про демаркацію кордону.
Демаркація – це позначення лінії державного кордону на місцевості згідно з договором про делімітацію кордону та картами й описами. Практичні питання демаркації кордону вирішує урядова комісія суміжних держав, яка створюється спеціально для цього. Комісія визначає лінію проходження кордону на конкретних ділянках місцевості, складає протокол-опис демаркованого кордону, карту з позначеннями та протокол на кожний прикордонний знак.
У разі необхідності уточнення територіальних кордонів суміжних держав проводиться редемаркація, сутність якої полягає в перевірці раніше демаркованих кордонів, включаючи відновлення, ремонт (заміна) попередньо встановлених кордонних знаків.
З метою забезпечення недоторканості кордонів суміжні держави встановлюють, завдяки нормам внутрішньодержавного та міжнародного права, певний режим, що включає в себе порядок пропуску та пересування через кордон, проведення робіт, урегулювання інцидентів тощо. Питання, які пов’язані з режимом українського кордону, регулюються Законом України “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 року (із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 18.06.1996 № 245/96ВР, 03.04.2003 № 662-IV) та відповідними міжнародними угодами. Згідно з Законом державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється:
1) на суші – по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах;
2) на морі – по зовнішній межі територіального моря України;
3) на судноплавних річках – по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) – по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах – по прямій лінії, що з’єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік;
4) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах – відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;
5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), – по середині цих споруд, або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді.
На місцевості державний кордон позначається ясно видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок встановлення яких визначаються законодавством України і міжнародними договорами України.
До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, які відлічуються від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а при відсутності договорів – відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.
До внутрішніх вод України належать:
1) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України;
2) води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря;
3) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней й рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морські милі;
4) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні;
5) обмежена лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні.
З метою забезпечення безпеки держави та її кордонів встановлюється режим державного кордону України – це порядок перетинання державного кордону України, плавання й перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води й порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України (Розділ II Закону “Про державний кордон України”).
З метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.
Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей та умов місцевості. До прикордонної смуги не включаються населені пункти й місця масового відпочинку населення (ст. 22 Закону).
У прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі встановлюється прикордонний режим, який регламентує правила в’їзду, тимчасового перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України (ст. 23 Закону).
Перетинання державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон – це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю й пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Порушниками держаного кордону визнаються:
– іноземні невійськові судна і військові кораблі, які зайшли в територіальне море або внутрішні води України з порушенням встановлених правил заходження в ці води, а також іноземні підводні човни та інші підводні транспортні засоби в тих випадках, коли вони перетинають державний кордон України в підводному положенні або перебувають у цьому положенні під час плавання та перебування в територіальному морі та внутрішніх водах України;
– повітряні судна та інші літальні апарати, що перетнули державний кордон України без відповідного дозволу компетентних органів України або вчинили інші порушення правил перельоту через державний кордон України;
– порушенням державного кордону України є також перетинання його будь-якими технічними або іншими засобами без відповідного на те дозволу чи з порушенням встановленого порядку.
Не визнаються порушеннями правил перетинання державного кордону України вимушене перетинання державного кордону особами, транспортними засобами на суші, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальне море та внутрішні води України, вимушений вліт повітряних суден та інших літальних апаратів, вчинені в стані крайньої необхідності, а також за інших вимушених обставин (ст. 9 Закону).
Для вирішення питань, пов’язаних з підтриманням режиму державного кордону України, виконання міжнародних договорів із цього питання, створення умов для мирного розв’язання прикордонних конфліктів та інцидентів на певній ділянці державного кордону України з особового складу Державної прикордонної служби України призначаються прикордонні представники України, а також їх заступники. Для виконання своїх обов’язків зазначені особи можуть перетинати державний кордон України в будь-якому місці на встановленій ділянці й в будь-який час на підставі спеціальних повноважень, що надаються Головою Державної прикордонної служби України на певний період часу (ст. 21 Закону).
Особи, які винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.
Україна уклала низку угод із суміжними країнами стосовно державних кордонів. Договори про спільний державний кордон, режим державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань стосовно кордонів укладено із Словацькою Республікою (14 жовтня 1993 р.), Угорською республікою (19 травня 1995 р.), Румунією (17 червня 2003 р.), із Російською Федерацією про українсько-російський кордон (28 листопада 2003 р.).
Слід зазначити, що сучасне міжнародне право забороняє насильницьку зміну державних кордонів. Правовими підставами для зміни кордонів визнаються: здійснення народами та націями права на самовизначення; обмін ділянками територій між державами на підставі міжнародного договору, що підлягає ратифікації; редемаркація кордону на підставі двостороннього договору.