2. Порядок укладання міжнародних договорів

Процес укладання договору складається з послідовних стадій, до яких відносяться: стадія висловлення ініціативи на укладення договору, стадія складання тексту й його прийняття, стадія висловлення згоди держави на обов’язковість для неї договору.

Кожний договір укладають представники держав або міжнародної організації. Відповідно до ст. 7 Віденської конвенції 1969 р. до осіб, які можуть представляти державу без необхідності пред’являти повноваження, належать:

а) глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ – з метою учинення всіх дій, що стосуються укладання договору; глави дипломатичних представництв – з метою прийняття тексту договору між державою, яка акредитує, й державою, при якій вони акредитовані;

б) представники, уповноважені державами представляти їх на міжнародній конференції, в міжнародній організації або в одному з її органів – з метою прийняття тексту договору на такій конференції, в такій організації або в такому органі.

Повноваження видають компетентні органи держави відповідно до національного законодавства кожної країни.

Згода держави на обов’язковість для неї договору, може бути виражена:

– підписанням договору;

– обміном документами, що утворюють договір;

– ратифікацією договору, прийняттям договору;

– затвердженням договору, приєднанням до договору;

– будь-яким іншим способом, про який домовилися.

Підписання договору є водночас формою прийняття тексту договору на стадії його підготовки й однією з форм згоди держави на його обов’язковість.

Обмін документами, що складають договір, являє собою спрощену процедуру його укладання. При цьому посадові особи (або уповноважені) надсилають одне одному листи (ноти), в яких викладаються попередньо погоджені положення по суті питання. Така процедура означає згоду на обов’язковість цих положень для держави, яка надсилає ноту.

Ратифікація – це затвердження договору одним із вищих органів влади держави відповідно до процедури, передбаченої національним законодавством. Умова ратифікації договору зазначається в самому тексті.

Прийняття договору – це особлива форма, за допомогою якої держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов’язковість для неї договору (прийняття міжнародного договору слід відрізняти від прийняття тексту договору при його розгляді).

Затвердження договору (іноді вживається термін “конфірмація договору”) означає остаточне схвалення міжнародного договору урядом або іншим компетентним органом, якщо укладання договору належить до його компетенції.

Приєднання до договору здійснюється в разі, якщо держава з самого початку не брала участі в договорі, але має намір приєднатися до нього на умовах, передбачених у самому тексті. Договори, як уже зазначалося, що допускають приєднання до них інших держав, називаються відкритими.

Чинне законодавство України передбачає всі вищезазначені шляхи надання згоди на обов’язковість договору для держави, крім того, Закон “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 р. передбачає перелік міжнародних угод за участю держави, які обов’язково підлягають ратифікації Верховною Радою України, серед них: 1) політичні (про дружбу, взаємну допомогу й співробітництво, нейтралітет), територіальні й такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони й континентального шельфу України, мирні; 2) що стосуються прав, свобод та обов’язків людини; 3) загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво), з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України; 4) про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; 5) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови тимчасового перебування в Україні іноземних військових формувань; 6) що стосуються питань передачі історичних та культурних цінностей Українського народу, а також об’єктів державної власності України; 7) договори, виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України.

Ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного договору, його прийняття, встановлення його автентичності або підписання міжнародного договору України здійснюються лише уповноваженими на те особами. Так, Президент України, Прем’єр-міністр України й Міністр закордонних справ України мають право вести переговори й підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень. Глава дипломатичного представництва України в іноземній державі або глава представництва України при міжнародній організації має право вести переговори без спеціальних повноважень про укладення міжнародного договору, підготовку тексту міжнародного договору та його прийняття з державою акредитації або в межах відповідної міжнародної організації.

Крім зазначених посадових осіб делегація чи представник України можуть наділятися повноваженнями для ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного договору, його прийняття, встановлення автентичності, а також його підписання. Особи, яким доручено підписання міжнародного договору зобов’язані вести переговори та здійснювати інші дії згідно з наданими їм повноваженнями та директивами. Делегація чи представник України подають відповідно Президентові України або Кабінету Міністрів України звіт про виконання директив. Звіт повинен містити погоджені з Міністерством закордонних справ України висновки та пропозиції щодо наступних дій з укладення міжнародного договору.

Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України надаються: а) щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені України – Президентом України; б) щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України – Кабінетом Міністрів України; в) щодо міжвідомчих договорів – у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.