Концепція д. Фельдштейна

Концепція Д.Б. Ельконіна отримала подальший розвиток в роботах Д.І. Фельдштейна. Його періодизація є більш детальною. Акцент робиться на розвитку особистості, а не пізнавальних процесах. Становлення особистості і її розвиток уявляється у вигляді поступового піднесення зі сходинки на сходинку. Протягом всього дитинства виділяються дві фази: від народження до 10 років і від 10 років до 17 років. Вони відповідно поділяються на три етапи від народження до 3 років, від 3-х до 10 років, від 10 років до 17 років. В свою чергу, перша фаза розподіляється на 4 періоди: 0-1 рік; 1-3 роки; 3-6 років; 6-10 років, а друга  на два періоди: 10-15 років; 15-17 років.

В середині кожного з шести виділених періодів є три стадії, які характеризуються зміною провідної діяльності та внутрішніми перетвореннями, які за цей час відбуваються в особистості.

Як вважає Д.І.Фельдштейн, в процесі соціального розвитку дитини як особистості виявляються певні закономірності. Однією з них є зміна соціальної позиції особистості. Переходи з одного рівня на інший можуть відбуватися плавно і швидко, зі значними якісними змінами у особистості. Під час плавних перехідних періодів дитина не дуже задумується над питанням про те, яка його позиція серед інших людей. У випадку різних змін соціальної позиції особистості на перший план в самосвідомості дитини виходять саме ці питання.

В середині кожного періоду процес розвитку проходить через наступні три стадії, які чередуються: розвиток певної сторони діяльності; максимальна реалізація, кульмінація розвитку даного типу діяльності; насичення цієї діяльності і актуалізація інших її сторін (предметний і комунікативний аспекти).

Загалом, у розвитку дитини, незалежно від того, в рамках якої періодизації ми його уявляємо, існує два різко виявлених різких переходи. Перший характеризує перехід від раннього дитинства до дошкільного, відомий як “криза трьох років”, а другий  перехід від молодшого шкільного віку до підліткового, відомий як “криза підліткового віку” або “криза статевого визрівання”. Вони завжди знаменують собою перехід дитини від одного рівня розвитку на другий, успішність якого залежить від того, наскільки вдало буде подолана криза. Таким чином забезпечується розвиток, перехід індивіда на нову позицію. Саме визначення цієї нової позиції, свого місця в світі, дає імпульс до розвитку потенцій індивіда, реалізації його можливостей.

Концепція критичних періодів і криз в розвитку особистості

Дослідження онтогенезу людини з точки зору особливостей психічного розвитку в певні вікові періоди, що було здійснено видатними зарубіжними та вітчизняними психологами, стали основою розуміння соціалізації особистості як стадійного процесу.

Розглядання процесу соціалізації з точки зору стадій життєдіяльності людини дозволяє краще зрозуміти закономірності формування особистості, складність цього процесу.

Стадійність процесу соціалізації означає наступне.

1. Особистість  це цілісна система взаємодіючих елементів, до того ж швидкість розвитку кожного елемента своєрідна. Тому кожен віковий етап характеризується своєрідністю автокорелятивних зв’язків елементів особистісної системи. У кожного індивіда і на кожному його віковому етапі детермінація процесу соціалізації виявляється своєрідною взаємодією чинників. Специфіка окремих вікових етапів обумовлюється зростанням зовнішніх детермінант розвитку, які дедалі більш опосередковуються специфікою внутрішньої структури особистості.

2. Своєрідність автокорелятивних зв’язків елементів особистісної системи, що є характерною для кожної стадії її розвитку, впливає на утворення, розвиток і розв’язання тих протиріч, що лежать в основі новоутворень певного вікового етапу. Кількісні зміни, що відбуваються в особистісній системі, у співвідношенні її детермінант ведуть до утворення протиріч. Незначні, кількісні зміни в структурі особистості на кінцевому етапі дають якісний стрибок у розвитку. Нові, зріліші структури позбавляються зайвих елементів. З’являються вікові новоутворення, усувається протиріччя. Якби розвиток особистості був лише накопиченням кількісних змін, то ніяких новоутворень не відбувалося б. Весь життєвий шлях людини формується і розвивається в процесі виникнення і усунення протиріч, які лежать в основі внутрішніх конфліктів особистості на тому чи іншому етапі життя, або в конкретній ситуації. Внутрішній конфлікт з’являється поступово. В якийсь момент порушується внутрішня рівновага. Протиріччя загострюється до конфлікту, який потребує розв’язання через революційні, швидкі глибокі зміни якісного стану.

3. Стадійність процесу соціалізації виявляється в такій закономірності розвитку особистості як нерівномірність, хвилеподібність цього процесу. Відносно стабільні періоди змінюються швидкими, революційними.

Нерівномірність розвитку особистісних властивостей та психічних функцій доводиться багатьма дослідженнями. Психологи відмічають, наприклад, що в період 18-25 років відбуваються найбільші зміни в інтелектуальних функціях, рухливість і гнучкість зв’язків між сприйняттям і увагою людини. В 26-29 років увага у своєму розвитку випереджає пам’ять і мислення. В 30-33 роки знову відмічається високий розвиток таких інтелектуальних функцій як пам’ять, увага, які знижуються у 40 років. Виявлено, що у 41-46 років найбільш високий рівень має увага, а самий низький  пам’ять. Середній пік творчої активності для багатьох спеціальностей  35-39 років. Пік творчих здібностей для різних наук не є однаковим: для математики і фізики  30-34 років, геології, медицини  35-39 років, філософії і політики  40-55 років.

Інтенсивність старіння інтелектуальних функцій залежить від двох факторів: обдарованості і освіти. Освіта гальмує старіння, саме тому безперервна освіта є важливою умовою інтелектуального і професійного розвитку людини.

4. Стадійність процесу соціалізації означає те, що кожний віковий етап розвитку людини характеризується появою специфічних новоутворень, які знаменують перехід до іншої системи цінностей. Це може відбуватися у будь-якому віці. Переоцінка цінностей переживається людиною дуже болісно. На поверхні це виявляється в різних відхиленнях поведінки, в її непередбачуваності, що свідчить про критичний стан особистості. Людині, яка переживає такий стан, доводиться себе перебудовувати, відмовляючись від звичних цінностей. Звичні ціннісні орієнтації вже не спрацьовують. Цей критичний стан часто супроводжується такими емоційними корелятами як напруженість, тривога, інколи  депресивними симптомами. Вихід з цього стану відбувається в результаті зміни особистістю соціальної позиції, в основі якої була провідна діяльність, що вже вичерпала себе в межах попереднього вікового етапу. Критичні періоди виникають на рубежі вікових періодів і пов’язані з перебудовою психіки, зі зміною соціальної ситуації. Критичний період потребує розв’язання внутрішнього конфлікту, адекватної переоцінки цінностей, тобто ресоціалізації. Отже, утворення критичних періодів в розвитку особистості є закономірністю соціалізації.

5. Критичні періоди пов’язано з розв’язанням криз в розвитку особистості. У різних людей і в різних обставинах кризи розв’язуються по-різному. В психології виділяють нормальні кризи і анормальні кризи.

Нормальна криза  це той критичний період в розвитку особистості, який пов’язано з переходом від одного вікового етапу до іншого. Розв’язання кризи потребує переходу до іншої системи цінностей, в результаті чого відбувається корекція стану. Все це нормально. Адекватна переоцінка цінностей створює сприятливі можливості і передумови у входження в наступну стадію розвитку. Такі кризи є нормальними, або нормативними (існування у межах норми) тому, що немає людини, яка б не переживала такої кризи протягом життя. Критичний період розвитку особистості може ускладнюватись анормальною кризою. Анормальна криза може бути й не пов’язаною із завершенням певної вікової стадії. Головною ознакою анормальної кризи є неможливість прогнозувати власне майбутнє. Як відомо, потреба вийти за межі сьогодення є однією з найважливіших біологічних потреб людини, яка пов’язана з особливостями свідомості як можливості вийти за межі самої себе. Анормальна криза руйнує адаптивні можливості людини. Самій людині важко вийти з процесу руйнації анормальної кризи. Подолання такого кризового стану потребує допомоги з боку психолога-консультанта.

6. Як у випадку нормальної кризи, так і анормальної, розв’язання кризи значною мірою залежить від особливостей самої особистості, зокрема її вікових етапів, які визначаються не тільки за біологічною ознакою, але й психологічною. У різних людей навіть одного й того ж віку критичні періоди проходять по-різному.

Віковий період кожної людини має свої неповторні за змістом особливості розвитку психічних функцій (пам’ять, мислення, сприйняття), особистісних властивостей (інтереси, погляди, судження, мотиви поведінки), а також особливості взаємостосунків з оточуючими. Ці психологічні, поведінкові властивості, які характеризують психологічний вік людини, суттєво впливають на можливості особистості у подоланні критичного стану. Подолання цього стану тісно пов’язано зі ступенем його усвідомлення, який збільшується із зростанням особистісної зрілості, із здатністю до рефлексування. Оскільки останнє має зв’язок з психологічним віком, то той чи інший психологічний вік суттєво впливає на особливості подолання людиною критичного стану. Саме тому проблема розв’язання людиною критичного стану тісно пов’язана з питанням психологічного віку людини. Як відомо, окрім біологічного (стан організму) і хронологічного (паспортного) існує психологічний вік з його унікальним, характерним тільки для неї поєднанням психологічних, поведінкових властивостей, які за межами цього віку більш ніколи не повторюються.