Етапи формування уявлень про гроші

Вік, роки	Уявлення і поняття
4–6	Елементарні поняття про гроші і покупки.
6–8	Розвиток понять про грошову систему і усвідомлення взаємозв’язків між грошима і роботою.
8–9	Розуміння цінності грошей, поняття багатства і бідності.
10–12	Більш диференційоване економічне розуміння, вміння побудувати економічні відносини.
12–15	Наближається до знань дорослих про функцію грошей.

Як проілюстровано таблицею, в процесі соціалізації індивід поглиблює знання про гроші. Поступово у дітей змінюється уявлення про функціональне призначення грошей. Якщо в дитинстві визначальним у розумінні функції грошей є їх необхідність для численних споживацьких функцій, то підліток розуміє функції грошей вже по-іншому. Для підлітка гроші – це перш за все міра його праці. Такі зміни у розумінні грошей підлітками визначаються перш за все зміною його місця в економічній реальності. У вітчизняних психологічних дослідженнях звертається увага на те, що основним психологічним новоутворенням підліткового періоду є поява такої специфічної для підлітків форм самосвідомості, як усвідомлення своєї дорослості. «Еталон дорослості» стає для підлітка мірилом всього його життя (Д.Б. Ельконін). Фахівці вказують на різноманітний прояв дорослості у підлітків. Потреба підлітка у задоволенні своєї «дорослості» виявляється перш за все у його прагненні зайняти більш дорослу позицію у суспільстві. Як відмічає О.М. Леонтьєв, більш спонукальну силу у підлітка отримують соціальні мотиви діяльності у порівнянні з особистими, а провідним типом діяльності стає суспільно корисна. Це не може не позначитись на змінах простору, в якому відбувається включення індивіда в економічну реальність, в якій взаємодії між людьми здійснюються через посередництво грошей, бо гроші залишаються головним мірилом економічних відносин людини на всіх її вікових етапах. Проте зміна соціальної позиції обумовлює переорієнтацію підлітків на нові форми його дії з грішми, переходом його з соціально-економічного простору купівлі-продажу в простір виробничо-діяльнісний, підприємницький.

2.3. Підприємливість як соціалізованість особистості ринкової економіки

Людина і соціум становлять єдину суспільну систему. Якщо розглядати людину з точки зору відображення в ній особливостей конкретної суспільної системи, то можна говорити про конкретно-історичний тип особистості, що визначається мірою соціалізованості, якої потребує це конкретне суспільство. Сучасні соціально-економічні зміни вимагають такої моделі особистості, яка б відповідала викликові часу. Такою моделлю в ринковому суспільстві є особистість підприємця.

Вперше термін «підприємець» знаходимо у французькій економіці на початку 18 ст. В ній підприємцем вважається людина, яка діє в умовах ризику. Відомий економіст ХІV ст. Ж.Б. Сей [68] трактує підприємницьку діяльність як поєднання факторів виробництва.

В 1912 р. вийшла книга Йозефа А.Шумпетера «Теорія економічного розвитку» [83], в якій вперше було запропоновано сучасне розуміння підприємця як новатора. На думку автора праці, сутність підприємництва визначається його особливою роллю – створенням нових комбінацій факторів виробництва. Функція підприємництва полягає в реалізації нововведень, тобто запровадженні і виробництві нових комбінацій, що відіграє головну роль в забезпеченні економічного росту [59, 170, 181]. Ідеї А.Шумпетера знайшли своє відображення у працях Ф.А. фон-Хайєка, погляди якого багато в чому співпадають з поглядами Шумпетера. Сутність підприємництва він вбачає у пошуку і вивченні нових економічних можливостей, характеристиці поведінки, а не виді діяльності.

Аналіз сучасної зарубіжної літератури з даної проблематики свідчить про розмаїття значень поняття «підприємництво». Зокрема, один із визначних авторитетів у сфері управління П.Дракер визначає підприємця як людину, яка використовує будь-яку можливість з максимальною вигодою.

Інший відомий автор А.Шатро, зазначав, що практично у всіх визначеннях підприємця і підприємництва мова йде про таку поведінку, яка включає наступні компоненти: 1) елементи ініціативи; 2) організація або реорганізація соціально-економічних механізмів з тим, щоб зуміти з вигодою використати наявні ресурси і конкретну ситуацію; 3) можливість взяти на себе відповідальність за можливу невдачу, тобто готовність ризикувати.

Етимологія слова «підприємець» вказує на новаторський, творчий характер цієї діяльності. «Підприємливий», отже здатний щось затіяти, створити нову справу. Підприємництво базується на такій синтетичній людській якості, як підприємливість, як вміння шукати, вивчати, знаходити і комбінувати найрізноманітніші можливості досягнення мети. Тому підприємництво, на думку деяких вчених, доцільно розглядати, як характеристику поведінки, а не вид діяльності. Особа називається підприємцем, якщо тільки вона здійснює «нову комбінацію» у способу досягнення мети (одержання прибутку, реалізації проекту, створіння нової послуги чи вдосконалення існуючої). Підприємництво, коли воно виникає, є результат матеріальних передумов, в той же час воно являє собою стан мислення, бачення світу, тип мотивації й ідеології – так вважає суспільний діяч С.Блек [82].

Отже, підприємливість – це характеристика діяльності і поведінки людини, яка полягає в тому, що людина досягає своєї мети за будь-яких обставин. Наполегливість, цілеспрямованість є компонентами підприємливості. Одна з її важливих деталей – комбінаторика, або вміння змінити той, чи інший підхід, пункт плану, використати іншу можливість, тобто зорієнтуватись в реальних обставинах. Підприємлива людина навіть у невдачі завжди шукає можливості, нові варіанти досягнення багатства. Помилка – це спосіб навчатись і піти далі, використавши всі попередні можливості, набувши досвіду. В літературі виділяється три види підприємницької діяльності: виробнича, комерційна і фінансова [82]. Виділення даних видів діяльності автори пов’язують з тим, що вважають підприємництво такою економічною діяльністю, яка має певні фази відтворення: виробництво - обмін - розподіл і споживання.

Виробниче підприємництво охоплює фазу виробництва і фазу споживання, на яких здійснюється виготовлення товарів, робіт, послуг, інформації, духовних цінностей з наступною їх реалізацією споживачеві.

Відмінною рисою комерційного підприємництва є те, що вирішальне значення в ньому мають товарно-грошові і товарно-обмінні операції і угоди. Суть цього виду діяльності полягає в операціях і угодах з перепродажу товарів і послуг. Комерційна угода вважається прибутковою, якщо дає чистий прибуток 20–30% від грошової виручки.

Виділення фінансового підприємництва із комерційного обумовлено самим об’єктом купівлі-продажу, в ролі якого виступає своєрідний товар-гроші, валюта, цінні папери. Цей вид підприємництва – обмін одних грошей на інші в прямій або непрямій формі. Це передбачає необхідність аналізу ринка цінних паперів, а також маркетингову діяльність з пошуку, виявлення і залучення потенційних покупців, грошей, валюти і цінних паперів.

Кожен із типів підприємництва відрізняється за цілим рядом параметрів, зокрема і такими, як психологічні якості людей, що складають ці типи.

На думку провідних економістів, слід розрізняти поведінку підприємця і менеджера. На підприємцеві лежать обов’язки прийняття рішень, а у менеджера, здебільше, є сфера контролю і сьогочасного управління.

В науці розроблені моделі особистості підприємця і менеджера, які відрізняються, перш за все, структурою психологічних якостей. Існують моделі, в яких дається дуже детальний перелік особистісних рис. Наприклад, В.В. Рибилко поклав в основу структури своєї моделі три виміри: соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний. Модель складається із п’яти етапів і до неї входять 307 якостей особистості менеджера. Генетичний рівень представлений в цій класифікації високим рівнем розвитку якостей та здібностей, який відповідає вимогам ефективної реалізації професійної управлінської діяльності досвідчених менеджерів. Діяльнісний вимір включає диференціацію 50 здатностей та 250 конкретних здібностей за такими компонентами: потребово-мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, цілеутворюючий, результативний, емоційно-почуттєвий. Соціально-психолого-індивідуальний вимір має 7 груп (підструктур) особистості менеджерів, які узагальнюють 50 здатностей: ділове спілкування, керівника, ділова спрямованість, характерологічні риси особистості керівника, самосвідомість, діловий досвід, професійна компетентність, якості інтелектуальних, творчих, психічних процесів, психофізіологічні якості керівника.

Різні дослідники, аналізуючи систему психологічних рис в моделях особистості підприємця, виділяють різні домінуючі якості. Джміль, наприклад, виділяє в моделі підприємця поняття ризику, а Й.Шумпетер – інновації. За теорією Д.Макклелланда індивідуальна економічна активність залежить від потреби до досягнення успіху. Колеги вченого і сам він розробили методику визначення кількісних параметрів потреби до досягнення. Одна із методик – пропозиція вирішувати задачі різного ступеня складності (хтось бажає рішати складніші, а хтось – простіші, але більше за той самий час). Ключова якість підприємця, за Макклелландом, це прагнення до нововведень. А тому право власності на підприємство не є принциповим, він більше спирається на експертів, ніж на родичів і знайомих; переважно прагне розпочати нову справу, а не розвивати ту, що є; самоцінність грошей для нього невелика; гроші сприймає як засіб до досягнення цілі.

Розвиток концепції Макклелланда відбувається в дослідженнях Дж.Аткінсона, який формалізував два психотипи, що відрізняються сприйняттям успіху і поразки. Тенденція до успіху або тенденція до уникнення поразки є добуток мотивації, імовірності досягнення і стимула. Максимум значення Т-успіх – за імовірності, близької до 50%.

Якщо у індивіда мотивація до успіху є вищою за мотивацію уникнення поразки, то він характеризується як реалістичний не гравець, який з більшим бажанням береться за справи з імовірністю 50 на 50; удача його стимулює, у випадку послідовних удач суб’єктивно збільшує імовірність подальшого успіху; невдача розчаровує; не витрачає час на марні і малоймовірні справи, але скоріше візьметься за складні справи, які потребують навичок; сам факт досягнення успіху має для нього велике значення; наполегливий, але не упертий; удача – запорука майбутнього успіху, невдача – крах надій, тому вибирає помірний ризик.

Мотивація запобігання невдач є вищою за мотивацію до успіху: береться тільки за надійні справи; може взятися за даремну справу, поразка в якій соціально не засуджується; уникає ситуації, коли його компетенція може бути порівняною з іншими; боїться соціального несхвалення, що може спричинити відмову від 100% справи, можлива невдача в якій найбільш осуджується; справжній успіх або невдачу розглядає тільки як справжнє явище, яке не зв’язане з майбутнім [64].

За Юнгом, велика схильність до підприємництва є у екстравертів. Д.Майерс вважає, що потрібен також внутрішній локус контролю, інтернальність за Роттером: «Як сказав в «Енеїді» римський поет Вергілій – «… вони можуть, тому що думають, що можуть».

Підприємництво може розглядатись з різних точок зору. Економісти, психологи, соціологи, педагоги виділяють різні сторони підприємницької діяльності в залежності від предмета їх дослідницької діяльності: економіст розглядає підприємництво з точки зору економічної технології, психолог – з точки зору психічних якостей, які необхідні для здійснення підприємницької діяльності.

Дослідники філософського аспекту підприємництва виділяють поняття «підприємницький етнос» для визначення сутності підприємництва. Зрозуміло, що в цьому випадку поняття «етнос» вживається в широкому розумінні, в якому все частіше воно вживається в сучасній науці. В сучасному розумінні поняттям «етнос» розкривають певну систему цінностей, норм і правил, які визначають певну сферу діяльності (етнос наук, етнос культури, політичний етнос в т.д.)

Підприємницький етнос включає системи цінностей з таких сторін людської діяльності як: мораль, свобода, творчість. В цих сторонах людської діяльності виявляється сутнісна характеристика людини як роду. Слід відмітити, що означені системи цінностей можуть характеризувати різні види діяльності. Найбільш виразно вони виявлені в ігровій діяльності. В багатьох дослідженнях підприємницька діяльність порівнюється з ігровою [37, 52]. Спробуємо також зробити це ми, порівнюючи основні ознаки ігрової діяльності з підприємницькою.

Зазначимо перш за все те, що гра як складний соціально-психологічний феномен, є передусім не віковою властивістю, а особистісною. Потреба особистості в грі, її здатність включатись в гру характеризується особливим баченням світу і не пов’язана з віком людини. Являючись генетично вихідною, ігрова діяльність не втрачає свого значення на протязі всього життя людини. Хоча в науці немає єдиного визначення гри, проте багато авторів, що визначають гру, одностайні щодо основних її ознак [80]. Гра, перш за все, це вільна, невимушена діяльність.

В цьому відношенні підприємницька діяльність споріднена з ігровою, так як підприємливість неможлива без свободи. Перша і головна ознака гри – це наявність свободи.

Підприємницька діяльність – це перш за все вільна діяльність, в ній немає місця примушуванню. Існує юридичне визначення підприємництва, яке дано в Законі України «Про підприємництво», згідно якого підприємництво трактується як «самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою отримання прибутку».

«Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить діючому законодавству». Свобода підприємництва включає: вільний вибір діяльності, цілей і програм, вільний найм працівників, самостійний пошук постачальників і споживачів, вибір ресурсів, а також встановлення цін, вільне розпорядження прибутком, що залишився після всіх оплат. Так як підприємництво – це процес, який неможливий без приватної ініціативи, то він неможливий без свободи.

Свобода – це те, що випливає із самої суті людського буття. В підприємницький діяльності свобода вибору здійснюється найбільш повно. Свобода в підприємницький діяльності проявляється в тому, що індивіди вільно вибирають значущі для них ситуації і ролі. Це дає можливість їм краще реалізувати свої можливості, визначити своє місце серед інших учасників процесу.

Свобода вибору діяльності передбачає демократичність стосунків між членами суспільства. Ось чому підприємницька діяльність може розгортатись лише в демократичному суспільстві, в якому кожен несе відповідальність за самого себе. Це є дуже важливим моментом в діяльності підприємця, який відповідає природному прагненню звільнитися від опіки, керівництва, контролю, тобто – потреби людини в свободі. Ось чому ринкова економіка може функціонувати лише на основі демократії.

Підприємницька діяльність споріднена з ігровою, бо обидві вони базуються на можливостях індивідуального вибору відповідно до свого характеру, уподобань, цілей. Як би вузько не була задана роль, в її межах завжди існує широкий діапазон індивідуальних засобів її виконання, тому підприємницька діяльність, як і ігрова – це завжди імпровізація, в результаті якої з’являється щось нове. Тому підприємницьку діяльність слід розглядати як творчу, новаторську, ініціативну. Без наявності останніх вона просто позбавляється смислу. Включення до складової підприємницької діяльності прагнення до новаторства, реалізації власної ідеї, виявлення своєї індивідуальності, можливість самовираження, саморозвитку особистості дозволяє розцінювати її як творчу. Отже, розглянута з цих позицій підприємницька діяльність виявляється вільно обраною життєвою позицією. Підприємництво не обумовлено жорсткою соціальною роллю – це гра і творчість, спроба виразити себе, свою індивідуальність.

Те, що в підприємницькій діяльності, як і в ігровій, індивід задовольняє свою потребу у творчості – одну із самих сутнісних потреб людини – найбільшою мірою характеризує її як діяльність, в якій виявляється родова сутність людини. Таке трактування підприємницького етносу дозволяє представити підприємницьку діяльність як істинно людську діяльність, яка може бути захоплюючою, азартною грою, бути спробою особистості утвердити себе, виявити свої творчі здібності. Грають «на інтерес». В цьому виражається якомога лаконічно сутність гри. Ціллю підприємницької діяльності теж є завоювання успіху, прагнення перевершеності, перевершити себе або іншого в кмітливості, витримці. Досягнення цієї цілі надає великого задоволення, створює позитивний емоційний настрій.

Для підприємницької і ігрової діяльності спільним є те, що ці діяльності є надзвичайно привабливими для їх суб’єктів. Як стверджує Й.Хейзинга, в здатності гри доводити гравців до нестями криється сутність гри, її споконвічна якість [80].

Таке ж саме захоплення діяльністю відбувається у прагненні до успіху як до перемоги над суперниками у підприємництві. Прагнення змагатись, перевершить інших, і на правах першого удостоїтись почесті, тобто те, що називають агональністю, закладено в самій природі людини, в її інстинктах. Змагальність, агональність – важлива ознака гри. Прагнення бути першим виражає себе в такій кількості форм, в якій кількості суспільством надається можливостей. У всіх проявах змагання є гра, яка захоплює гравців, доводить їх до стану азарту. Азарт – це невід’ємна характеристика гри.

Підприємництво – це теж азарт, в основі якого – готовність до ризику, енергія напруги, як невід’ємний елемент змагання, конкуренції. Слід відмітити, що одержання цього афективного суб’єктивного стану може відбуватися у різних видах діяльності, але найчастіше емоції азарту виникають в діяльності, в якій досягнуто те, що було бажаним.

Як відомо, емоційна сфера людини є одним із найважливіших факторів соціалізації. Відмічаючи значне місце емоцій в життєдіяльності людини і їх велику роль в процесі її соціалізації, психологи стверджують, що якщо засвоюваний соціальний досвід не опосередковується емоційною сферою, то він не набуває для особистості статусу внутрішньої спонукальної функції, засвоюючись лише поверхово. Зауважимо, що емоційність – одна із основних структур мотивації поведінки і моральної свідомості, а тому певний ступінь емоційного розвитку індивіда безпосередньо співвідноситься із ступенем формування особистості. Не можна не погодитись з Б.І. Додоновим, який, досліджуючи емоційну сферу людини, зауважив, що почуття кожного конкретного індивідуума накладають вирішальний відбиток на все його духовне обличчя, величезною мірою визначаючи його соціальну, людську цінність.

Система моральних цінностей які визначають підприємницьку діяльність – це етичні цінності, сумління. Підприємницька діяльність за своєю природною сутністю як вільна, творча діяльність не повинна бути аморальною. Моральний момент підприємницької діяльності виявляється в необхідності дотримуватись певних, етичних норм, юридичних законів. В підприємницькій діяльності важливим є не тільки те, заради чого вона здійснюється, але й те, як, якими способами. Підприємці конкурують один з одним, прагнучи досягти прибутку, вигоди, переваг в багатстві, однак все це робиться за умов додержання певних правил. В цьому відношенні підприємницька діяльність споріднена грі, в якій обов’язковим є дотримання правил. Використання хитрощів і обману спотворює сутність гри, яка ставить за мету виграти ману, заслужити честь. З виграшем пов’язані такі поняття як честь, престиж, почесті, торжество, тріумф і інші духовні категорії, що підтверджують духовну природу ігрової діяльності і її високі цілі.

Отже, підприємництво може бути розглянуто як гра, як виявлення фундаментальної особливості людської природи – її ігрової сутності. З цієї точки зору підприємливість може розглядатися, як вияв родової сутності людини, як міра її соціалізованості, як модель особистості ринкової економіки.

Засобом процесу соціалізації, метою якого є забезпечення росту і розвитку повноправного суб’єкта ринкових відносин, повинна бути модель підприємливої особистості.

В цьому плані виникає багато питань, пов’язаних з особливостями дії цього засобу на різних вікових етапах, зокрема на підлітковій стадії соціалізації. Чи може кожна людина стати підприємливою? Чи можна навчити підприємливості? Чи є реальним сприяти розвиткові психологічних якостей успішного суспільно – корисного підприємництва? Якщо так, то які умови впливають на цей розвиток?

Відповіді на ці запитання потребують вивчення особливостей змісту та фактор процесу економічної соціалізації підлітків, зокрема на рівні емпіричного аналізу.

З метою виявлення особливостей економічної соціалізації у підлітків нами було проведено емпіричне дослідження серед учнів 8-9 і 11 класів загальноосвітніх шкіл м. Києва. У вибірку ввійшли учні різних шкіл (№№ 119, 70, 288, 256, 167, 57), яких ми відбирали так, щоб в рівному співвідношенні були представлені молодша (12-13 років) і старша (16-17 років) вікові групи чоловічої й жіночої статі.

Відповідно до нашої гіпотези і поставлених завдань нами було застосовано пакет методик (далі буде).