3.2. Політична соціалізація особистості як процес становлення політичності

З’ясування сутності процесу політичної соціалізації, встановлення категоріального апарату з цієї проблеми тісно пов’язане із розведенням понять “політична соціалізація”, “політичне виховання”, “політизація”, “політичність”, із встановленням змісту політичного в особистості. У зв’язку з цим актуалізується питання соціального в особистості взагалі і політичного, зокрема.

Політичність особистості – це система особистісних якостей, що забезпечують здатність особистості включатись в політичний процес суспільства в якості його суб’єкта. Політичність особистості має різноманітні форми прояву: це і політична поінформованість, яка виявляється в системі знань особистості про основні принципи сучасної політики; і політична позиція особистості, яка виявляється у визначенні нею свого місця в соціально-політичному просторі своєї країни; і навички й уміння відстоювати інтереси, пов’язані зі своєю політичною позицією.

Політичність виражається у здатності сприймати, засвоювати політику, реагувати на її вияви, виробляти адекватну лінію поведінки [65; 78]. Оскільки політичні явища зачіпають як раціональну, так і ірраціональну, емоційну сфери особистості, то політичність включає в себе розуміння політики, знання про неї, сприйняття, відчуття політики, ставлення до неї. Рівень політичності або “міру реалізації політичності” [78] можна оцінювати, зіставляючи їх з рівнем соціальності особистості. Соціально неадаптована людина сприймає прояви політики не далі як на інтуїтивному рівні – це найнижчий рівень розвитку політичності особистості. Найвищий вияв політичності – громадянськість – свідоме активне включення особистості у процеси політичної життєдіяльності. Політичність є складним і багатогранним соціально-психологічним феноменом, про який так само складно судити однозначно.

Конкретизувати поняття політичності можна через встановлення сутності аполітичності. Остання трактується як свідоме або несвідоме виключенням особистості зі сфери політики [65; 78]; “є комплексом якостей людини, що, разом узяті, характеризують певний відхід особи не лише від будь-якої участі в процесах управління суспільними зв’язками, а й від виявів власне інтересу до політики” [78]. Ознаками аполітичності є: байдужість до політичних явищ, нейтральне до них ставлення; втрата інтересу до процесів не лише в суспільстві загалом, а й у соціальній структурі, до якої належить людина; перехід від знецінення ідеалів, що проголошуються політичними партіями, до повного неприйняття їхніх ідейних канонів; розчарування, відраза до політики; утрата суспільних ідеалів, сподівання лише на свої особисті можливості, розрахунок виключно на власні сили; самозречення, повний відомий відхід від політичних процесів, аполітичність як вибір, як усвідомлено обрана позиція тощо [78; 65]. Отже, аполітичність – це абсолютна відсутність орієнтації особистості на сферу політики, це психічний стан байдужості до стилю, методів, способів управління, коли останні не є ані безпосередніми, ані опосередкованими подразниками; коли людина не може дати оцінку політичним явищам, не здатна реагувати на факти політичного життя.

Якщо говорити про політичність як певний континуум політичних якостей, то на крайніх полюсах протистоятимуть одна одній цілковита аполітичність і політична одержимість, між якими існує чимало інших індикаторів політичності, зокрема – індиферентність.

Виділяються наступні передумови формування політичності:

• потреба людини в орієнтації, в інформації, у знанні про політичні події;

• інтерес до процесів у суспільстві;

• уявлення про справедливий устрій суспільства, які переростають у чітку викінчену картину світу;

• чутливе реагування на діяльність систем управління суспільством;

• відчуття й оцінка людиною намагань інших людей керувати її поведінкою з боку інших і самому вдатися до впливу на поведінку інших людей [65; 78].

Політичність формується і розвивається в ході політичної соціалізації індивіда. Досліджуючи процес відчуження громадян від політики, Геллап використовує термін “політизація”, маючи на увазі інтерес до політики, читання політичної літератури, перегляд політичних передач [90], що не враховувало психологічного змісту цього терміну. Політизацію слід розглядати як механізм формування у індивіда якостей суб’єкта таких відносин, які виникають з приводу питань досягнення консенсусу між потребами, інтересами і прагненнями багатьох людей.

Політизація є невід’ємним елементом соціального формування особистості. Вона є процесом становлення політичної поведінки особистості. У ході політизації відбувається ідентифікація людини з певною людською спільнотою, засвоєння її символів-цінностей, отримання специфічних знань про політичні інститути, їх призначення, а також включення у активну політичну діяльність. За теорією плюралізму [90], яка знайшла підтримку серед американських політологів, ідеальна модель політичної соціалізації на рівні особистості містить в собі такі елементи: розвинені ідентифікації участі; наявність ідеологічних орієнтацій, які визначають прямий політичний вибір особистості; знання «правил гри», особливо терпимості; активна участь у політиці.

Політичність формується і розвивається в процесі інтеріоризації політичного досвіду попередніх поколінь та набуття власного досвіду активного перетворення політичної реальності. Вона виражається в цілому комплексі особистісних якостей, які забезпечують здатність особистості реалізовуватись як в якості об’єкта впливу політичної культури, так і в якості суб’єкта політичного процесу: у свідомому використанні як власних громадянських прав і свобод, так і у визнанні цього за іншими суб’єктами політики, у громадянській відповідальності, здатності самостійно приймати політичні рішення – тих якостях, які забезпечують процес засвоєння політичної культури суспільства. Найвищим виявом політичності особистості є її громадянськість як свідоме активне включення її у процеси політичної життєдіяльності суспільства [22; 27; 28; 32; 37; 47; 65; 78].

Процес політичної соціалізації набуває більшої ефективності за умови, коли приймає цілеспрямованої форми, здійснюється як організований завдяки узгодженому впливові політичних агентів. Маємо на увазі процес політичного виховання [52]. Це поняття не тотожне поняттю “політична соціалізація”. Їх розведення дасть змогу більш конкретизувати і означити політичну соціалізацію.

На шляху цілеспрямованого формування політичності підростаючих поколінь останніми роками держава не обійшлась без «перегинів». Не вдалося уникнути певного «змішування» понять «політизація» та «ідеологізація». Переорієнтація політичної системи України на ідеологічний плюралізм, на противагу ідеологічному монізмові, характерному тоталітарним режимам, залишиться лише на папері поза політизацією свідомості громадян: розвитком політичних орієнтацій участі в управлінні соціумом, емоційною прихильністю до політичної системи, почуттям політичної спільності.

У понятті «політичне виховання» конкретизується зміст процесу виховання взагалі. Політичне виховання означає процес цілеспрямованого впливу на становлення політичних якостей особистості з метою підготовки її до участі в управлінській діяльності у сфері державотворення, в системі «я-влада», «держава – громадянське суспільство». Акцент ставиться на цілеспрямованості цього процесу [26; 37; 52; 65]. Він передбачає наявність цілісної системи агентів такого впливу і, очевидно, загальнодержавної системи політичних орієнтирів, втілених у національній ідеї. Держава мала б керуватись останніми як ідеологічною системою, технічним інструментом соціалізуючого впливу на молодь, що має соціальну цінність і відповідає актуальним потребам політичної ситуації. Питання полягає в тому, наскільки озброєні існуючі інститути політичної соціалізації цим потенціалом, наскільки міць стихійних факторів нівелює їх виховний вплив. У цьому моменті і «розводяться» поняття «політичне виховання» та «політична соціалізація», адже останнє враховує значущість стихійних факторів соціалізуючого впливу, на відміну від контрольованого цілеспрямованого, можна сказати передбачуваного розвитку особистості завдяки системі політичного виховання.

Однак обидва поняття не протистоять одне одному. Політичне виховання є одним із аспектів політичної соціалізації індивіда в тій її частині, яка стосується цілеспрямованого опікування державою над процесом забезпечення і засвоєння індивідом політичних норм та ідеалів, забезпечуючи таким чином цілісність та інтегрованість політичного життя в цілому, зберігаючи наступність у політичній системі. Поняття ж «політична соціалізація» включає розуміння особистості як суб’єкта власного саморозвитку, набуття власної політичності як принципової управлінської позиції завдяки активному включенню у відновлення і творення політичних відносин.

Політична соціалізація є складним процесом, детермінованим багатьма факторами – як макросередовищем, так і найближчим соціальним оточенням. Фактори політичної соціалізації організуються в складну систему, в яку входять: характер і тип державного устрою, режим, політичні інститути, партії і організації. За допомогою соціальних механізмів ці фактори регулюють і контролюють політичну поведінку індивідів. На особистість здійснюють вплив не тільки власне політичні фактори, хоча вони мають першочергове значення, але й неполітичні умови, в яких відбувається життєдіяльність людини. Вирішальну роль, особливо на етапі первинної соціалізації, відіграє сім’я. До неполітичних агентів, які відіграють помітну роль в передачі політичних ідей, поглядів і цінностей, відносяться групи однолітків, друзі. До агентів політичної соціалізації належать також громадські об’єднання, релігійні організації, церква. Державним інститутом, на який покладено вирішальну роль у патріотичному вихованні підростаючого покоління, є збройні сили країни.

Навчальні заклади, в першу чергу загальноосвітня школа, є одним з основних агентів політичної соціалізації підростаючих поколінь. Сучасний стан політичного виховання в школі можна кваліфікувати як перехідний, оскільки стара система ґрунтувалась на заідеологізованості, а нова система політичного виховання, декларуючи “департизацію”, “деполітизацію” та “деідеологізацію” освіти, ще не створена. Між тим, все частіше звучить тривога з приводу низьких показників політичної соціалізації підростаючого покоління. Педагоги і спеціалісти з питань політичної соціалізації відмічають зменшення показників загальної політичної обізнаності молоді.

Низький рівень політичної освіченості серед молоді та складність формування їх громадянської позиції має декілька причин. Серед них називається така, як заборона залучати учнів до політики. Закон України “Про освіту” дійсно забороняє залучати до участі у політичних конфліктах, нав’язувати ідеологічні догми. Проте відмова від втягування неповнолітніх в боротьбу політичних партій не повинна означати відмови від навчання основам політики, виховання політичної культури молодого покоління. Закон України “Про освіту” націлює на виховання дітей в дусі свободи, гуманізму і демократії, і його не націлює на виховання дітей в дусі “деполітизації”. Відмова від втручання в процес політичної соціалізації з боку держави є небезпечним як для особистості, так і для самої держави.

Сучасне суспільство потребує масової участі громадян у політичному житті, а тому цілеспрямоване політичне виховання набуває особливої актуальності. Невтручання в процес політичної соціалізації з боку суспільства може спричинити такі негативні явища, як відсутність політичної культури, низький рівень політичної освіченості, відсутність інтересу до політичного життя країни, небажання в ній жити, які є небезпечними як для країни, так і для самої особистості. Для формування справжнього громадянина необхідне отримання людиною системи політичних знань та ідей, які дають можливість орієнтуватися в політичному середовищі та дозволяють їй активно включитись у суспільну діяльність. Проблема політичної орієнтованості особистості набуває особливого значення в умовах динамізму і різноманітності соціальних зв’язків, плюралізму ідеологій, багатоманітності, невизначеності, амбівалентності і протистоянь.

З метою визначення дієвості і вагомості окремих агентів соціалізації у формуванні особистості нами було проведено опитування серед студентів та учнів (табл. 3.2.1). Виявилось, що найбільш дієвими і значущими факторами у становленні особистості молодої людини є сім’я, навчальний заклад і середовище друзів. Такі агенти політичної соціалізації, як держава, політичні партії, етнокультурні спільноти, за визначенням самої молоді, справляють незначний вплив на формування підростаючих поколінь громадян.

Таблиця 3.2.1