„Теорія подій” про вікові періоди особистості

Серед наукових теорій, які дають визначення психологічного віку, найбільш точною і популярною є “теорія подій”, яку розробили київські вчені (Е.Головаха). Психологічний час  це не кількість днів, які прожито, а кількість зробленого, пережитого, продуманого. У кожної людини своя тривалість часу. Один встигає, інший зіває.

Психологічний вік  це стрілка терезів, на одній чаші якої минуле, а на іншій  майбутнє. Коли більш значимим є минуле, то ми відчуваємо себе старшими, а коли майбутнє, то молодшими. Ось чому є реальним такий феномен як психологічне помолодіння (з кожним роком майбутнє не скорочується, а все більше розвертається).

Особливостями психологічного віку пояснюється феномен “пізніх” людей  тих, чиє справжнє життя розпочалось у доволі зрілому віці. Цікавий факт: уміння правильно змінювати психологічний вік, змінює і біологічний, який підтягується до психологічного.

Поняття “критичний період” як характеристика певного етапу розвитку вживається також в значенні проміжку часу, в який і тільки-но який певний середовищний фактор може викликати ефект. Декілька таких періодів припадає на час пренатального розвитку, коли деякі хімічні препарати, ліки або хвороби можуть несприятливо вплинути на розвиток певних органів плоду. Існують також періоди в розвитку людини, які в більшій або меншій ступені сприятливі до впливів оточуючого середовища. В цьому випадку критичний період є оптимальним періодом для розвитку певних властивостей особистості. Це той проміжок часу, коли в результаті взаємодії визрівання і научіння найбільш успішно розвивається певна поведінка.

Періоди найбільшого відчуття певних зовнішніх впливів в психології називають “сензитивними періодами розвитку”. Так, наприклад, сензитивним періодом розвитку мовлення є період від 1 року до 3 років, і якщо цей етап прогаяно, то компенсувати втрати в подальшому дуже важко. Сензитивному періоду не властива така якість критичного як “все або ніщо”. Хоча і існує оптимальний термін для розвитку певної поведінки, навчитись цієї поведінки можна і раніше, і пізніше цього строку. Проте індивід найкраще засвоює певну поведінку в конкретному віці: етичні уявлення і норми  в дошкільному віці, основи наукових знань  у молодшому шкільному і т.ін. Тому важливо не пропустити сензитивний період, надати індивідові те, що потрібно для його розвитку і конкретний період. Потрібно також пам’ятати, що в сензитивний період певні впливи відбиваються на всьому процесові розвитку людини, зачіпаючи його глибокі сфери психіки (Л.С.Виготський). В інші періоди ті ж саме умови можуть бути нейтральними, або навіть може з’явитись їх зворотній вплив на хід розвитку.

Знання сензитивних періодів в розвитку психіки індивіда має велике практичне значення, воно дає можливість враховувати, що найліпше людина може засвоїти в конкретному віці.

Проблема виявлення і максимально можливого використання для розвитку кожного сензитивного періоду є однією з найважливіших проблем психології навчання і виховання дітей. Проблематичність цього питання полягає в тім, що нам, по-перше, невідомі всі сензитивні періоди інтелекту і особистості дитини, їх початок, тривалість і закінчення. По-друге, в житті кожної дитини вони, мабуть, є індивідуально своєрідними, починаються в різний час і протікають по-різному. Труднощі, які пов’язані з практичним, педагогічним вирішенням цієї проблеми, полягають також в тім, щоб точно визначити ознаки початку сензитивного періоду, а також комплекси педагогічних якостей дитини, які можуть формуватись і розвиватись в межах того чи іншого сензитивного періоду. Психологи припускають, що для більшості психологічних якостей і поведінкових особливостей дитини протягом її життя наступає не один, а декілька сензитивних періодів. Індивідуально вивчаючи дітей, необхідно, крім того, навчитись прогнозувати появу різних сензитивних періодів розвитку. В сучасній педагогічній психології з більшості цих питань не має однозначної цілком задовільної відповіді.

В и с н о в к и

1. Теорія стадійності соціалізації особистості базується на результатах досліджень генетичної психології, особливий внесок в яку було зроблено видатним швейцарським психологом Жаном Піаже, зокрема його дослідженнями закономірностей розвитку інтелекту особистості.

2. В психології існує три групи періодизації в залежності від критерію, на основі якого виділяється певний віковий період розвитку людини: перша група  це періодизація за зовнішньою ознакою; друга група  це періодизація, критерієм якої є якась одна ознака розвитку людини; третя група  це періодизація за декількома ознаками розвитку.

Прикладом першої групи є періодизація В.Штерна, згідно з якою онтогенез повторює у згорнутому вигляді філогенез. Прикладом другої групи є психоаналітична теорія З.Фрейда, де в основу стадій розвитку особистості покладено такий критерій як зміна дитячої сексуальності. Прикладом третьої групи періодизації є теорія Л.С.Виготського.

3. Вітчизняна психологія в питанні розвитку особистості спирається здебільше на культурно-історичну теорію Л.С.Виготського. Його теорія стадійності процесу розвитку особистості грунтується на віковій періодизації, в основу якої покладено три ознаки: ситуація розвитку, провідна діяльність і вікове новоутворення. Згідно з цією теорією, стадії соціалізації характеризуються віковими новоутвореннями, а джерелом розвитку є соціальне середовище. Л.С.Виготський вводить поняття “соціальна ситуація розвитку”  специфічне для кожного віку відношення між дитиною і соціальним середовищем. Саме “соціальна ситуація розвитку” є основним фактором соціалізації особистості. Теорія стадійності психічного розвитку знайшла подальший розвиток у Д.Б.Ельконіна, Д.І.Фельдштейна та ін.

4. На основі узагальнення досліджень, які здійснено в галузі вікової періодизації психічного розвитку, можна виділити деякі положення, що розкривають основні моменти стадійності процесу соціалізації:

а) специфіка окремих вікових етапів визначається своєрідністю автокорелятивних зв’язків елементів особистісної системи, зростанням зовнішніх детермінант розвитку;

б) кількісні зміни, що відбуваються в особистісній системі, у співвідношенні її детермінант ведуть до утворення протиріч. Внутрішні протиріччя з’являються поступово в результаті кількісних змін в структурі особистості. Протиріччя загострюється до конфлікту, який потребує розв’язання через швидкі, глибокі зміни якісного стану. Незначні кількісні зміни в структурі особистості на кінцевому етапі дають якісний стрибок у розвитку. Нові, зріліші структури позбавляються зайвих елементів, з’являються новоутворення, розв’язується протиріччя. Стадійність процесу соціалізації виявляється у такій закономірності розвитку особистості, як нерівномірність, хвилеподібність цього процесу. Відносно стабільні періоди змінюються швидкими, революційними;

в) кожен віковий етап розвитку людини характеризується появою специфічних новоутворень, які знаменують перехід до іншої системи цінностей. Останнє пов’язано з перебудовою психіки, зміною соціальної позиції. На поверхні це виявляється в різних відхиленнях поведінки, в її непередбачуваності, що свідчить про критичний стан особистості. В психології такий стан називається критичним періодом життєдіяльності людини.

5. Поняття “критичний період” розвитку людини має декілька значень: як етап розвитку, який пов’язано з переходом від одного вікового стану до іншого, як якісний стрибок, який пов’язано з появою вікових новоутворень.

6. Говорячи про той критичний період в розвитку особистості, який пов’язано з переходом від одного вікового етапу до іншого і який переживає кожна людина, потрібно зазначити, що цей період може ускладнюватись кризою. Інакше кажучи, критичний період може протікати по-різному. Він може протікати нормально як необхідна передумова входження в наступну вікову стадію розвитку. Адекватна переоцінка цінностей, яка відбувається в цьому періоді, створює сприятливі можливості для розвитку особистості на іншій віковій стадії. В іншому випадку критичний період може протікати як анормальна криза, яка руйнує адаптивні можливості людини. Подолання такого кризового стану потребує допомоги з боку психолога-консультанта. Анормальна криза може бути й не пов’язаною із завершенням певної вікової стадії.

7. Оскільки розв’язання кризи в значній мірі залежить від особливостей самої особистості, зокрема, особливостей її вікової стадії, то проблема розв’язання людиною критичного стану тісно пов’язана з питанням психологічного віку людини.