- •Монографія
- •Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження закономірностей соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства
- •1.1. Загальні положення теорії соціалізації особистості
- •Основні теоретичні напрямки дослідження процесу соціалізації
- •Визначення поняття „соціалізація”
- •Система понять „соціалізація”, „соціальний розвиток”, „формування особистості”, „виховання”, „соціалізованість”, „ресоціалізація” у теорії соціалізації особистості
- •Форми соціалізації
- •Механізми соціалізації
- •1.2. Проблема стадійності процесу соціалізації
- •Концепція стадійності ж. Піаже
- •Проблема стадійності розвитку людини в науці. Концепція стадій розвитоку особистості в психоаналізі
- •Теорія стадій психосоціального розвитку особистості е. Еріксона
- •Теорія стадій розвитку особистості в культурно-історичній теорії. Основні закони розвитку дитини за л.С. Виготським
- •Вікова періодизація д. Ельконіна
- •Концепція д. Фельдштейна
- •Концепція критичних періодів і криз в розвитку особистості
- •„Теорія подій” про вікові періоди особистості
- •1.3. Сучасні теоретичні підходи у вирішенні проблеми соціалізації особистості
- •1.4. Перехідний соціальний тип особистості як результат соціалізації в умовах трансформації суспільства
- •1.5. Проблема виховання в контексті соціалізації особистості
- •Моделі шкіл за сценарієм соціалізації
- •Соціалізація особистості як засвоєння соціального досвіду
- •Скаутська ігрова група як форма організації виховного впливу на особистість
- •Розділ іі. Особливості економічної соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства
- •2.1. Визначення поняття «економічна соціалізація» і його cкладових
- •2.2. Психологія грошей та їх соціалізуюча функція
- •Етапи формування уявлень про гроші
- •2.3. Підприємливість як соціалізованість особистості ринкової економіки
- •2.4. Особливості ставлення підлітків до ринкової економіки українського суспільства
- •2.5. Особливості входження підлітків в підприємницьку діяльність
- •2.5.1. Дослідження уявлень підлітків про бізнес
- •Варіанти відповідей на запитання “Чи займались ви бізнесом?”
- •Варіанти відповідей на запитання: "Як ви ставитесь до багатства?”
- •Варіанти відповідей відносно різних способів добування грошей
- •Варіанти відповідей відносно різних способів добування
- •Варіанти відповідей відносно різних способів
- •Варіанти відповідей на запитання анкети, що хорошого дають
- •2.5.2. Гроші як засіб включення підлітків в соціально-економічний простір ринкової економіки
- •Варіанти участі підлітків у економічних справах сім’ї
- •3.2. Політична соціалізація особистості як процес становлення політичності
- •Вагомість окремих агентів соціалізації
- •3. 3. Афективно-оцінковий аспект політичної соціалізації сучасного юнацтва
- •Рівень почуття причетності студентів до політичного життя
- •Ставлення молоді до державної символіки: Прапора, Герба, Гімну України
- •Бажане ідеологічне майбутнє для України
- •3.4. Когнітивний аспект політичної соціалізації сучасного юнацтва
- •3.4.1. Політичні уявлення як когнітивна складова політичної свідомості особистості
- •Рівні політичної поінформованості студентів
- •3.4.2. Семантичні особливості політичних уявлень студентів
- •І група
- •Евклідові відстані між політичними рольовими позиціями, і група
- •Евклідові відстані між політичними рольовими позиціями, іі гр.
- •3.4.3. Особливості становлення політичної ідентичності молоді в процесі соціалізації
- •Співвідношення кількості соціальних і особистісних харатеристик в загальногрупових ідентифікаційних системах студентів
- •Співвідношення часток ідентичностей різних рівнів у загальногруповій системі ідентичностей
- •Співвідношення часток ідентичностей соцієтального рівня ідентифікаційної системи,
- •Співвідношення часток окремих видів ідентичностей соціального рівня ідентифікаційної системи,
- •3.5. Поведінковий аспект політичної соціалізації сучасного юнацтва
- •Мотивація політичної участі студентів
- •Рівень політичного інтересу студентів
- •Розділ іv. Особливості статеворольової соціалізції підлітків в умовах трансформації суспільства
- •4.1. Сутність процесу статеворольової соціалізації. Визначення основних понять дослідження
- •4.2. Стадіальність процесу статеворольової соціалізації
- •4.3. Гендерна культура суспільства та її засвоєння індивідом в процесі соціалізації
- •4.4. Гендерні стереотипи як протиставлення маскулінності і фемінності
- •4.5. Гендерні ролі та їх засвоєння індивідом в процесі соціалізації
- •4.6. Емпіричне дослідження особливостей статеворольової соціалізації підлітків в умовах трансформації суспільства
- •4.6.1. Дослідження стереотипів маскулінності-фемінності в процесі статеворольової соціалізації підлітків
- •Залежність т-показників від статі
- •Співвідношення показників 5-ї шкали
- •Співвідношення показників 5-ї шкали з профілем
- •4.6.2. Дослідження андрогінності в гендерній ідентифікації підлітків
- •Показники is за всією вибіркою
- •Показники is в залежності від статі
- •Показники is в залежності від віку
- •4.6.3. Особливості структури гендерних образів в уявленнях підлітків
- •Спряженість якостей в образах чоловіка і жінки у підлітків за всією вибіркою
- •Спряженість якостей в образі чоловіка в залежності від статі
- •Орієнтовні міри зв'язку
- •Структура образу чоловіка і жінки в уявленнях різних статевих груп, %
- •Структура образів чоловіка і жінки в уявленнях молодшої і старшої групи підлітків, %
- •01015, Київ, вул. Січневого повстання, 21
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження закономірностей соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства
1.1. Загальні положення теорії соціалізації особистості
В широкому розумінні цього слова поняття соціалізація (лат. – socialis) означає розвиток людини як соціальної істоти, становлення її як особистості. По суті, соціалізація – це процес входження індивідів в суспільство через різні спільноти, колективи, групи завдяки засвоєнню норм, ідеалів, цінностей шляхом виховання та научіння.
Соціалізація стосується процесів, завдяки яким люди навчаються жити сумісно і ефективно взаємодіяти один з одним, а також якостей, яких індивід набуває в цьому процесі.
Соціалізація є надзвичайно важливим процесом як для суспільства, так і для окремих людей, зокрема. В ході його не тільки людина набуває якостей, необхідних їй для життєдіяльності в суспільстві, але й відбувається становлення всього соціального досвіду, тобто світу людини. Соціалізація забезпечує спадкоємність історичного розвитку. Несоціалізованих людей не буває. Асоціальна поведінка – результат упущень в ході соціалізації.
Теорія соціалізації повинна встановити, під впливом яких соціальних факторів утворюються ті чи інші особливості особистості, механізм цього процесу і його наслідки для суспільства. Аналіз сутності соціалізації, її закономірностей, направленості і т.ін. є дуже важливим для теорії і практики управління соціальними процесами.
Знання закономірностей та механізмів процесу соціалізації особистості потрібно для створення методологічних засад організації системи виховання, яка здатна була б в ситуації швидких соціальних змін управляти умовами формування особистості як тими формами діяльності, в які включається людина на основі потреб соціально-економічного розвитку суспільства та потреб самореалізації особистості в процесі освоєння будь-яких сфер людської життєдіяльності.
Термін “соціалізація”, незважаючи на його широку поширеність і більш як столітню історію існування, не має однозначного трактування серед різних представників психологічної науки. Пов’язану з ним галузь соціального знання почали розробляти Г. Тард і Ван Женнеп. Г. Тард використовував його для позначення процесу входження індивіда до нації, народу, суспільства шляхом універсального засобу наслідування. Проблема соціалізації дискутувалась А. Валлоном і Ж. Піаже. Передумови для першого концептуального підходу були створені Е. Дюркгеймом.
Основні теоретичні напрямки дослідження процесу соціалізації
У вивченні соціалізації виокремлюються наступні напрямки.
Теоретичним підгрунтям біогенетичного підходу виступають еволюційна теорія Ч. Дарвіна і біогенетична теорія Е. Геккеля. Всі біогенетичні теорії виходять з того, що розвиток особистості визначається біогенетичними чинниками і, виходячи з цього, численні типи соціальної поведінки зумовлені генетично. Соціокультурні умови лише визначають темп розкриття природжених задатків та здібностей, але не впливають на їх наявність – розвиток є дозрівання відповідно до внутрішнього плану.
Одним з найвпливовіших представників даного напрямку був американський дослідник Дж. Ст. Холл. Згідно його теорії рекапітулації, онтогенез повторює філогенез, тобто кожна людина у своєму розвитку проходить ті стадії, що і людство в ході еволюції. Дж. С. Холл виокремив чотири основні етапи соціального розвитку: 1) етап немовляти (дитина подібна до тварини); 2) дитинство (відтворюється період мисливства і землеробства); 3) підліток (відповідає початку цивілізації, оскільки дитина здатна до навчання і підкоряється дисципліні); 4) юність (відображає перехідну епоху, період “бурі і натиску”, зародження сучасної цивілізації – людина характеризується поганою адаптацією і емоційною нестабільністю).
Іншим представником біогенетичного напрямку в аналізі процесу соціалізації був А. Гезелл. Він створив спіральну модель розвитку, яка розглядає будь-які людські здібності та вміння як такі, що виникають самі собою як результат дозрівання і не залежить від навчання і практики. Індивідуальні відмінності, які визначаються генетично, зумовлюють відмінності у процесі дозрівання окремої особистості. Модель розвитку є спіральною, оскільки, на думку А. Гезелла, деякі форми поведінки повторюються на різних вікових етапах.
Таким чином, біогенетичні теорії розглядають розвиток і соціалізацію людини як результат існування її вроджених механізмів, сформованих в ході тисячолітньої еволюції.
Соціогенетичний підхід об’єднує велику кількість етнопсихологічних, соціально-психологічних теорій та емпіричних досліджень (Р. Бенедикт, М. Мід). Головна теза підходу полягає в тому, що різні типи особистості є продуктом різних культур; культура при цьому виконує функцію стандартизації: інтегровані в особистості соціокультурні елементи стають для людини нормою (стандартом) відчуття, мислення і дій. Соціалізація відіграє інтегруючу функцію: на основі стандартів соціального мислення і дій у людини формується почуття належності до даної соціокультурної спільноти. Соціокультурні умови визначають напрямок розвитку дитини. Головним результатом соціалізації є адаптація людини до культури, в якій вона живе. Серед соціологічно орієнтованих концепцій соціалізації найбільший інтерес представляє символічний інтеракціонізм Дж. Міда, в якому робиться наголос на взаємодії індивіда зі своїм соціальним оточенням.
На думку інтеракціоністів, людина осягає світ через символічні значення, вони набуваються людиною в ході соціалізації в результаті участі у численних інтеракціях. Головним результатом соціалізації є розвиток самосвідомості (self), яка має соціальну природу і формується у процесі взаємодії з Іншими. У соціальному розвитку людина проходить дві фази: на першій з них (game) він засвоює ролі значущих Інших, а на другій (play) – вчиться “володіти” ролями, підпорядковувати їх. Соціальний розвиток полягає у формуванні певного рольового репертуару, причому дитина здатна стати об’єктом у власних очах настільки, наскільки вона здатна грати роль Іншого. В результаті створюється образ “узагальненого Іншого”, в якому втілюються соціальні норми.
Відправним пунктом концепції Дж. Міда є не окремий індивід, а процес соціальної взаємодії, в ході якого тільки і формуються індивідуальні якості. Символічний інтеракціонізм розглядає соціалізацію як процес засвоєння індивідом певної системи соціальних ролей, з якою пов’язані соціально-культурні значення і символи. Самосвідомість особистості, її Я також є похідною від спілкування. За допомогою символів дитина починає керувати власною і чужою поведінкою і здатна набувати нових значень не тільки за допомогою особистого досвіду, а через комбінації існуючих значень і аналогій з ними. Головним агентом соціалізації є первинна група, причому відзначаються функції дитячої ігрової групи у навчанні ролям і поведінці в ролі. “Прийняття ролі іншого” – головний механізм соціалізації. Спочатку дитина орієнтується на експектації “значущих інших” (батька, матері), але в міру розширення контактів відбувається генралізація,і об’єктом орієнтації стає “генералізований Інший”, що ототожнюється Дж. Мідом з узагальненою соціальною групою.
Соціально-екологічний підхід є конкретизацією соціогенного підходу, в якому простежується вплив інтеракціонізму. Основоположником підходу є американський вчений У. Бронфенбреннер, який вважає, що при аналізі соціалізації необхідно враховувати всю сукупність чинників навколишнього середовища і умов життя: мікро- і макросоціальне оточення, вплив засобів масової інформації, національні і культурні особливості, характеристики соціальних інститутів тощо. Розвиток особистості є результатом взаємодії об’єктивних особливостей її соціального оточення і суб’єктивних процесів та переживань. Оскільки соціальне оточення постійно змінюється, процес соціалізації не завершується ніколи.
Таким чином, соціоекологічний підіхд визначає соціалізацію як складний процес, в ході якого індивід реконструює своє багаторівневе життєве середовище, відчуваючи вплив всіх елементів цього середовища і взаємозв’язків між ними.
Головна теза біхевіоризму полягає в тому, що особистість у всіх своїх проявах формується навколишнім середовищем, причому більшість форм поведінки набуваються шляхом научіння, тому особистість є продуктом всієї своєї власної теорії научіння. Научіння соціальним діям відбувається в результаті спостереження за поведінкою інших людей і наслідування за значущими моделями. На думку А. Бандури, процес соціалізації є, по суті, процес моделювання. Необхідним елементом процесу научіння є підкріплення, тобто реакція інших людей на поведінку індивіда.
Загальним теоретичним підгрунтям психоаналітичних трактовок процеса соціалізації слугувала теорія З. Фрейда. Процес соціального розвитку є процес послідовного оволодіння особистістю своєю лібідозною енергією, відкритий вияв якої суперечить нормам культури. Таким чином соціалізація є процесом оволодіння природними інстинктами за допомогою тих чи інших захисних механізмів особистості.
Неофрейдистські концепції соціалізації акцентували увагу на аналізі Его, як головного засобу адаптації в ході соціального розвитку особистості. В основу когнітивістських теорій покладено положення Ж. Піаже, згідно якого психологічні новоутворення кожного вікового етапу в житті індивіда визначаються розвитком когнітивних структур. На кожній стадії розвитку мислення формуються нові навички, що визначають межі научуваності в широкому сенсі: не тільки можливість навчання тим чи іншим математичним операціям, але й можливість осягнення тих чи інших соціальних дій. Л. колберг вважає, що соціальний розвиток індивіда є процесом осягнення ним сукупності соціальних норм і правил та підпорядкування своєї поведінки соціальним вимогам. Динаміка процесу соціального розвитку – це рух від пасивного і конформного прийняття соціальних норм до розуміння соціальних вимог як узгодження між вільними людьми, до навичок соціальної взаємодії, поза рамками рольових вимог з опорою на систему універсальних моральних принципів.
У даний час існує два напрямки, що займаються даною проблемою: американський і французький. Американські соціологи схильні звужувати смисл даного поняття: соціалізація розглядається як процес навчання, шлях прийняття групових норм, адаптація. Французькі вчені розглядають соціалізацію ширше – як весь комплекс взаємовідносин між людиною та суспільством. На думку Н.В. Андреєнкової, головна відмінність американської і французької концепції соціалізації полягає в тому, що американці виходять з розуміння суспільства як організації індивідів, водночас як французи розглядають суспільство як ізначальне ціле. Дослідники, що займаються даною проблемою, належать до різних теоретичних шкіл і напрямків, вони працюють в галузі соціальної, дитячої психології та психології особистості.