Проблема стадійності розвитку людини в науці. Концепція стадій розвитоку особистості в психоаналізі

Недостатня розробленість методів для визначення критеріїв, за якими виділяють ті чи інші періоди в житті людини, а також відсутність міжнародної системи одиниць, що характеризує дати життєвого циклу людини, є однією з причин існування різноманіття цих класифікацій. Існують різні схеми вікової періодизації розвитку людини в залежності від застосування критеріїв, на підставі яких простежуються особливості кожного періоду. Так, в педагогіці поширеною є класифікація за ступенями суспільної освіти і виховання: передшкільний, дошкільний і шкільний (молодший, середній, старший) віковий період. Ця класифікація ґрунтується на практичних вимогах державної системи освіти підростаючого покоління. В психології використовується вікова періодизація по домінуванню одного з видів діяльності людини (гри, навчання, праці). Періодизація за психофізіологічними характеристиками розвитку включає такий ланцюжок фазних перетворень життєвого циклу людини, як: вік немовляти, раннє дитинство, дитинство, отроцтво, юність, молодість, середній вік, літній вік, старий, старечий вік. В залежності від критерію можна виділити три групи періодизації: перша група  це періодизація за зовнішньою ознакою; друга група  це періодизація, критерієм якої є якась одна ознака розвитку людини, третя група  це періодизація за декількома ознаками розвитку.

Для першої групи є характерним побудова періодизації на основі зовнішнього, непов’язаного з самим процесом розвитку, критерію. Прикладом є періодизація В. Штерна, згідно з якою онтогенез повторює у згорнутому вигляді філогенез. Або періодизація Рене Зоззо. В ній етапи дитинства співпадають зі ступенями системи виховання і навчання дітей: стадія дитинства (до 3-х років); дошкільного віку (3  6 років)  це виховання в сім’ї або в дошкільних закладах. Далі  стадія початкової шкільної освіти (6  12 років); стадія навчання в середній школі (12  16 років), коли дитина отримує загальну освіту і пізніше  стадія вищої освіти.

У другій групі періодизації використовується не зовнішній, а внутрішній критерій. Цим критерієм стає якась одна сторона розвитку. До цієї групи періодизацій належить, наприклад, теорія стадій розвитку дитини П.П. Блонського. Він вибрав об’єктивну, доступну для спостереження, пов’язану з суттєвими особливостями конституції ростущого організму ознаку  появу і зміну зубів. Дитинство ділиться на три епохи: беззубе дитинство (до 8 місяців  2  2,5 років); дитинство молочних зубів (до 6,5 років); дитинство постійних зубів (до появи зубів мудрості).

В психоаналізі в основу стадій розвитку індивіда покладено такий критерій як зміна дитячої сексуальності. Зигмунд Фрейд вважав, що сексуальний розвиток визначає розвиток всіх сторін особистості і може служити критерієм вікової періодизації. Дитяча сексуальність розуміється Фрейдом як все те, що приносить тілесну насолоду: дотики, звільнення кишечнику.

Стадії, пов’язані зі зміщенням ерогенних зон  тих областей тіла, стимуляція яких викликає задоволення. Оральна стадія (до 1 року)  ерогенна зона  це область губ, рота. Дитина отримує задоволення, коли ссе молоко (палець, предмет). Оскільки всі бажання малюка не можуть бути задоволеними терміново, то з’являються перші обмеження, і крім безсвідомого, інстинктивного начала особистості, названого Фрейдом “Воно”, розвивається друга інстанція  “Я”. Формуються такі риси особистості, як ненаситність, вимогливість, незадоволеність тим, що пропонується.

На анальній стадії (1  3 роки) ерогенна зона зміщується в слизову кишечнику. Дитину в цей час приучують до акуратності, виникає багато вимог і заборон, в результаті чого у особистості дитини починає формуватись остання третя інстанція  “ЗверхЯ” як втілення соціальних норм, внутрішня цензура, совість. Розвиваються охайність, впертість, агресивність, скритність, накопичувальність та ін. риси.

Фалічна стадія (3  5 років) характеризує вищу ступінь дитячої сексуальності. Провідною ерогенною зоною стають геніталії. Якщо до цих пір дитяча сексуальність була спрямована на себе, то зараз діти починають відчувати сексуальну прив’язаність до дорослих людей, хлопчики до матері (Едипів комплекс), дівчата до батька (комплекс Електри). Це час найбільш суворих заборонів і інтенсивного формування “ЗверхЯ”. Зароджуються нові риси особистості  самоспостереження, розсудливість та ін.

Латентна стадія (5  12 років) немов би тимчасово перериває сексуальний розвиток дитини. Потяги, які виходять з “Воно”, добре контролюються. Дитячі сексуальні переживання витісняються і інтереси дитини спрямовуються на спілкування з друзями, шкільне навчання та ін.

Генітальна стадія (12  18 років) відповідає власне статевому розвиткові дитини. Об’єднуються всі ерогенні зони, з’являється бажання до нормального сексуального спілкування. Біологічне начало “Воно”  підсилює свою активність, і особистості підлітка приходиться боротись з його агресивними імпульсами, використовуючи механізми психологічного захисту.