Моделі шкіл за сценарієм соціалізації

Проте суспільна думка втілюється в соціальну практику не так швидко. На сьогодні в педагогічній діяльності переважає школоцентризм. Якщо скористатись класифікацією шкіл за "сценарієм соціалізації", яку розроблено російською дослідницею Н.Ф.Головановою, то можна виділити декілька моделей шкіл, які є найбільш поширеними в нашому суспільстві.

"Школа навчання",яка з'явилась ще 400 років назад і у джерел якої стояв Я.Коменський.

Соціалізація в "школі навчання" будується на таких принципах:

- авторитарність;

- учбовий предмет визначається як спеціально задана картина світу, яка пропонується дітям у вигляді правил, формул, визначень, законів, вибраних імен подій і дат;

- єдиноманітність і стандартність режиму, змісту, організації учбової роботи в школі.

Така школа керується принципом: її продукт – учень , що оволодів системою ЗУНів (знань, умінь і навичок). Задачі соціалізаціі цілком перекладаються на інші інститути.

Модель "школи навчання" стала масовою у світі і успішно виконувала соціалізуючі функції протягом століть, формуючи слухняних, акуратних, старанних робітників без лишньої ініціативи і активності. Це відповідало потребам традиційного і частково індустріального суспільства. І хоча уже в середині, а особливо в кінці ХХ ст. стала відчуватись невідповідність моделі "школи навчання" задачам соціалізації особистості, ця модель є найпоширенішею і в наші часи, сповідуючи "знаннєву" парадигму і використовуючи класно-урочну систему.

Як результат критики недостатньості " школи навчання" у здійсненні нею соціалізуючих функцій, з'явились інші моделі шкіл.

Приватні школи мають можливість використовувати в навчальному процесі окрім учителів ще й інших спеціалістів, а також матеріально-річове середовище, різні атрибути освітнього простору, які разом через взаємодію дітей з дорослими забезпечують сценарій соціалізації, в якому окрім класно-урочної системи використовуються інші форми засвоєння дітьми соціального досвіду.

Однак, дуже часто організатори цього сценарію створюють в школах атмосферу безпечного середовища як альтернативи небезпечного дорослого світу, особливо у великому місті .Психологічно цей сценарій передбачає підтримувати у кожної дитини почуття власної надзвичайності, що може супроводжуватись неадекватною самооцінкою. Сценарій соціалізації в такій школі неминуче змушує дітей переживати зіткнення зарозумінь своїх надзвичайнстей, але не дає їм досвіду самообмеження, співробітництва, взаємодопомоги.

Отже, за сценарієм соціалізації таких шкіл важко формується найважливіша соціальна роль школяра – " соціальна позиція школяра".

Сценарій соціалізації "школи різних маршрутів" реалізується школами, які застосовують технології диференційованого підходу у навчанні.

Цілком зрозуміло, що розвиток дитини завжди первісно задано її генотипом і не вкладається ні в які формальні показники, які є типовими для всіх. Умови інформаційної цивілізації диктують необхідність раннього виявлення талановитих людей, потенційних лідерів і організаторів, що мають спеціальні здібності і обдарованість. Діти, які за різних причин відстають у розвитку, потребують іншого змісту і форм навчальної роботи. Отже, необхідним є індивідуальний підхід до кожного учня.

"Школи різних маршрутів" заявляють про себе як такі, що є прогресивними, повернутими до розвитку індивідуальності дитини, як такі, що йдуть по шляху гуманізації освіти . Проте, якщо уважно придивитись до сценарію соціалізації цих шкіл, то виявляється, що ці школи пропонують не духе гуманістичну за своєю сутністю соціалізацію дітей. "Управляти" розвитком педагоги в такій школі можуть, розділивши учнів на групи "обдарованих" і "необдарованих" всередині класу (як правило, це відбувається за рівнем успішності у навчанні), в паралелі – на класи корекції і "спрофільовані" на цілеспрямовану підготовку в певний вуз.

Поділення дітей на "успішних" і "неуспішних" не тільки не дає позитивних результатів у вихованні, але є антигуманним і шкідливим з моральної точки зору, бо поділяє дітей на "кращих" і " гірших", ставлячи тим самим "клеймо" на тих, хто не попав у групи "обдарованих".

Обдарованість дитини як вираження творчої сутності людини є тим природним даром, через який виявляється сутність людского роду. Отже, обдарованість як потенційна можливість розкриття творчих здібностей, властива кожній людині з народження. Проблема полягає в тім, що в реальній дійсності поява талантів в сучасному світі є випадковим явищем в тому розумінні, що суспільство поки що не має можливостей створити умови, за яких могла б реалізуватись обдарованість кожної дитини, виявитись ії талановитість в певній діяльності.

Сценарій соціалізації, який відповідає вимогам сьогодення, реалізується в моделі школи життєтворчості. Ця модель створена колективом вчених соціальних психологів Інститута соціології НАН України під керівництвом Л.В.Сохань і вже 10 років застосовується в деяких загальноосвітніх школах м.Києва. [3; 7; 8; 9; 21].

Школа життєтворчості ставить своєю метою сформувати у учнів не тільки систему знань, умінь і навичок, а також готовність до самовизначення в моральній, інтелектуальній, комунікативній, громадянсько-правовій сферах діяльності, в розвиткові індивідуальності кожного учня, і виховання його як суб'єкта соціалізації.

Автори концепції життєтворчості визначають людське життя як мистецтво і подвиг. "Мистецтво тому, що таке життя є актом творчості, і, як всякий творчий процес, життєтворчість передбачає розробку і здійснення орігінального творчого замислу, який зв'язано з діяльністю розуму, уяви, фантазії, передбачення і провидіння. В цьому акті творіння втілюється не тільки духовно-моральні, але й естетичні уявлення і смаки людини, бо життя в його цивілізованому виконанні будується на принципах Істини, Добра і Красоти... Життя, що здійснюється, може оцінюватись як духовно-моральний подвиг тому, що воно, як би сприятливо не склалось, завжди тією чи іншою мірою пов'язано з подоланням труднощей, перешкод на соціальному поприщі, або в колі особистого життя людини" [20, 13].

Сучасні соціологи, соціальні психологи відмічають як стійку тенденцію ХХІ століття – "тріумф особистості". Люди, які відчули загрозу тоталітаризму протягом більшої частини ХХ ст., прагнуть заявити і реалізувати власну індивідуальність. Е.Фромм в книзі "Мати чи бути" змальовує своє уявлення про досконалу людину сучасності і втілює її в такі якості:

- готовність відмовитись від всіх форм володіння заради того, щоб бути;

- почуття безпеки, почуття ідентичності і впевненості в собі, які базуються на вірі в те, що вона існує, що вона є, на внутрішній потребі людини в прихильності, зацікавленості, любові, єднанні зі світом, яка прийшла на зміну бажанню мати, володіти, панувати над світом і таким чином стати рабом своєї власності;

-усвідомлення того факту, що ніхто і ніщо не може надати смислу нашому житті і що тільки повна незалежність і відмова від фетишизму речей можуть стати умовою для самої плодотворної діяльності, спрямованої на служіння своєму ближньому;

- любов і повага до життя у всіх його виявленнях.

Виховання, що спирається на таку модель ідеала особистості, передбачає враховувати те, що соціалізація здійснюється як самореалізація особистості, як процес її життєтворчості