Варіанти участі підлітків у економічних справах сім’ї

в залежності від віку

Вік		Варіанти відповідей
		I	II	III	IV
Молодші		15	48	–	37,5
Старші		25	43	27,5	5
	I–обговорює з членами сім’ї, II–мені доручають робити різні закупки, III–я допомагаю сім’ї фінансово своїми заробітками, IV–ніяку.

Сімейний фактор грає важливу роль в процесі економічної соціалізації у всіх її ланках. Окрім культурних і етнічних факторів, а також соціально-економічного статусу сім’ї, важливу роль в ході економічної соціалізації відіграє психологічна структура сім’ї, зокрема такі її підсистеми, як виховна, господарська і економічна. На думку російської дослідниці А.В.Бояринцевої, саме через ці підсистеми дитина включається в реальну взаємодію з дорослими. Так, доручення турботи про молодшого брата розглядається автором як включення дитини у виховну підсистему, участь у прибиранні квартири – в господарську, надання кишенькових грошей може бути розглянуто, як включення в економічну підсистему.

Важливе значення має не стільки факт включення дитини в економічну підсистему, скільки характер цього включення. Досліджуючи це питання, А.В.Бояринцева підкреслює, що якщо дитина психологічно повинна доводити, “заробляти” своє право на участь у сімейному доході, то її увага концентрується на виконанні “контракту” з батьками, тоді як результатом вільного надання грошей є відповідальність за їх розумне витрачання, прагнення до більшої поінформованості про економічний світ дорослих, з якими доводиться взаємодіяти на рівних. “Вільні” гроші немов би демонструють дитині високий ступінь довіри до неї. Вона прагне виправдати це довір’я, починає відчувати відповідальність за розподіл сімейного доходу, тобто більш усвідомлено вникає в економічну реальність [4]. В результаті в мотиваційній структурі особистості мотив грошей не підпорядковує особистість. Дитина починає усвідомлювати “багатство” лише як необхідну передумову цивілізованого образу життя.

В нашій країні ставлення багатьох батьків до кишенькових грошей і самостійного заробітку дітей ще декілька років назад було не дуже схвальним, що було відголосом доволі розповсюдженого міфу про те, що гроші - це щось таке недостойне, з чим дитині не потрібно мати справу.

Ринкова дійсність динамічна, тому кожній людині потрібно постійно коригувати свої життєві орієнтири, переосмислювати оцінне, особисте ставлення до життя, системи норм, тобто переосмислювати дійсність, свій духовний світ і перебудовувати ці реалії, зокрема ставлення батьків і вчителів до ролі “кишенькових грошей” у формуванні особистості дитини.

Датські психологи К.Девіс і Р.Тейлор у своїй популярній книзі “Діти і гроші” дають батькам рекомендації відносно видачі кишенькових грошей. Найбільш ефективна система повинна, на їх думку, відповідати декільком правилам:

1. Можна давати кишенькові гроші дитині з 6–7 років.

2. З самого початку необхідно пояснювати дитині смисл виплат і домовлятись про те, які витрати дитині будуть компенсувати.

3. Сума повинна бути у межах розумності і збільшуватись з віком.

4. Маленьким дітям гроші потрібно видавати щонеділі у визначений день, а підліткам можна видавати гроші раз на місяць.

5. Видача кишенькових грошей не повинна ставитись у залежність від поведінки і оцінок, не повинна відмінятись як покарання.

6. Встановлена сума грошей не повинна збільшуватись під приводом того, що дитина вже все витратила.

7. Дитині потрібно дозволити витрачати свої гроші за власним вибором.

8. У дитини повинні бути обов’язки у сім’ї, які вона виконує безкоштовно.

9. Щорічно (наприклад, в день народження дитини) сума кишенькових грошей і обов’язки дитини повинні збільшуватись.

Отже, кишенькові гроші є одним з найбільш ефективних способів економічної соціалізації людини на підлітковій віковій стадії розвитку. Роль грошей як фактора соціалізації особистості зростає, якщо ці гроші підліток заробляє сам. Зароблені гроші сприяють формуванню підприємницької ідентичності підлітків, тому здатність заробляти гроші є важливим компонентом економічної свідомості підлітка, а формування цієї здатності є важливою стороною економічної соціалізації.

Виходячи з цього ми здійснили дослідження рівня здатності підлітків заробляти гроші. Для цього ми застосували тест-опитувальник “здатність заробляти гроші” в модифікації Н.А.Побірченко. Результатом стало визначення трьох рівні розвитку здатності підлітків заробляти гроші. Рівень розвитку цієї здатності визначався за такими параметрами: високий рівень – 48–72 бали; середній рівень – 24–47 балів; низький рівень 23 і нижче. Тестування проводилось серед учнів загальноосвітніх шкіл м. Києва. У вибірку ввійшло 80 осіб молодшої (13–14 років) і старшої (16–17 років) підліткової групи, в яких підбирались порівну представники обох статей. Статистична обробка анкет здійснювалась на комп’ютері за допомогою програми “Оса”. Результати обробки анкет відображені в таблиці (див. табл. 2.5.16).

Таблиця 2.5.16

Показники рівня здатності заробляти гроші підлітками

за методикою Н.А. Побірченко (за всією вибіркою)

N	X	мінімум	максимум	сер.кв.відх.
80	41	18	69	14,07

Підлітки нашої вибірки характеризуються середнім рівнем сформованості здатності заробляти гроші. Аналіз показників за трьома рівнями виявив, що значна кількість опитуваних (40%) характеризується високим рівнем сформованості здатності заробляти гроші (48–72 бали) і незначна (8,75%) – низьким рівнем (23 і нижче). Більшість підлітків (51,25%) виявила середній рівень сформованості здатності заробляти гроші (24–47 балів). Результат цього аналізу показано на таблиці 2.5.17.

Таблиця 2.5.17

Рівні сформованості здатності заробляти гроші у підлітків за всією вибіркою

І	ІІ	ІІІ
40	51,25	8,75
І – високий рівень, ІІ – середній рівень, ІІІ – низький рівень.

Таблиця 2.5.18

Рівні сформованості здатності заробляти гроші в зв’язку зі статтю

Стать		Варіанти відповідей
		І	ІІ	ІІІ
Чол.		30	58	12,5
Жін.		50	45	5.0
	І – високий рівень, ІІ – середній рівень, ІІІ – низький рівень

Дослідження рівнів сформованості здатності заробляти гроші в зв’язку зі статтю підлітків виявив значення фактору статі у розвитку цієї здатності (див. табл. 2.5.18). Як показано в таблиці, серед підлітків жіночої статі виявилось більше осіб з високим рівнем сформованості здатності заробляти гроші (50% – порівняно з 30% у чоловіків) і менше тих, хто показав низький рівень сформованості цієї здатності (5% проти 12,5% у чоловіків).

Співставлення отриманих результатів з віком показало вплив вікового фактора на рівень сформованості здатності заробляти гроші у підлітків (див. табл. 2.5.19).

Таблиця 2.5.19

Рівень сформованості здатності заробляти гроші у зв’язку з віком

Вік		Варіанти відповідей
		І	ІІ	ІІІ
Молодші		30	65	50
Старші		50	38	12,5
	І – високий рівень, ІІ – середній рівень, ІІІ – низький рівень.

Дані таблиці показують, що старші підлітки демонструють більш високий рівень сформованості здатності заробляти гроші. Половина опитуваних старшої групи (50%) виявилась з показниками в межах 48–72 балів.

Сформованість здатності підлітків заробляти гроші є показником того рівня економічної соціалізованості людини, який свідчить про наявність в неї підприємницької ідентичності. Сутність підприємництва як людської якості, про що вже йшлось, полягає у здатності людини заробляти гроші. “Гроші повинні заробляти гроші” – це девіз підприємництва, який виражає основну функцію грошей в умовах ринкової економіки. Навчатись управляти цією функцією – ціль економічної соціалізації.

В и с н о в к и

Отже, наше дослідження показало наступне.

– Гроші виконують функцію засобу включення підлітків в соціально-економічний простір ринкової економіки.

– На підлітковій стадії економічної соціалізації з’являються нові власні джерела отримання грошей – заняття бізнесом, за надання різних невеликих послуг, що є показником зміни соціально-економічного простору, в якому відбувається економічна діяльність підлітка.

– Зміна соціально-економічного простору як перехід від купівлі-продажу до економічної реальності, в якій відбувається виробнича діяльність, супроводжується переорієнтацією підлітків зі споживацького використання грошей на використання їх підприємницької функції, яка полягає в тому, що “гроші повинні заробляти гроші”

– Основним фактором включення підлітків в новий соціально-економічний простір є особистий досвід економічної діяльності, який у відношенні грошей відбувається через їх накопичення для крупних придбань. В результаті цього досвіду у підлітків формується здатність заробляти гроші. Середній рівень сформованості здатності заробляти гроші характеризує особливості процесу економічної соціалізації підліткової стадії а також є свідченням економічної соціалізованості підлітків на етапі переходу від дитинства до дорослості.

Л і т е р а т у р а

1. Абрамова С.Б. Деньги как социальная ценность; поколенческий срез проблемы // Социолог. исследов. – 2000. – № 7. – С. 37-41.

2. Авер’янова Г.М. “Кишенькові гроші” як фактор економічної соціалізації підлітків // Психологія: Зб.наук.праць. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова. Вип.18. 2002. – С. 87-96.

3. Авер’янова Г., Москаленко В. Особливості економічної соціалізації молоді в умовах трансформації українського суспільства / Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні / За ред. Максименка С.Д., Циби В.Т. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2003. – С. 296-317.

4. Автомонов В.С. Модель человека в экономической науке. – СПб.: “Экономическая наука”, 1998.

5. Белинская Е.П. Я-концепция и ценностные ориентации старших подростков в условиях быстрых социальних изменений // Вестн. МГУ. Сер.14. Психология. – 1997. – № 4. – С.25-31.

6. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. – М., 1995.

7. Борисова Л.Г. Подросток в бизнесе: социализация или девиация? // Социол.исслед. – 2001. - № 9. – С.68-77.

8. Бояринцева А.В. Психологические проблемы экономической социализации. // Педагогика. – 1994. - № 4. – С.12-18.

9. Бродель Ф. Материальная цивилизация: экономика и капитализм. Т.2. Игры обмена. – М., 1988.

10. Бункина М.К., Семенова В.А. Экономика и психология. – М., 1998.

11. Бурлачук Л.Ф., Коршова Е.Ф. Психология жизненных ситуаций. – М., 1998.

12. Бурлачук Л.Ф., Михайлова Н.Б. К психологической теории ситуации // Психол.журнал. – 2002. – Т. 23, № 1. – С. 5-17.

13. Волович А.С. Особенности социализации выпускников средней школы: Автор. дис. канд. псих. наук. – М., 1990.

14. Дейнека О.С. Экономическая психология: социально-экономические проблемы. – СПб.: Из-во С-Пет.ун-та, 1999. – 240 с.

15. Дейнека О.С. Динамика макроэкономических компонентов образа денег в обыденном сознании // Психол.журнал. – 2002. – Т. 23, № 2. – С.36-47.

16. Дикал Л.Г., Махнач А.В. Отношение человека к неблагоприятным жизненным событиям и факторам их формирования // Психол.журнал. – 1996. – Т. 20, № 3.

17. Доллан Дж., Линдсей Е. Рынок: макроэкономическая модель. – СПб., 1991.

18. Дученко М., Плотников О. Міра економічної свободи в процесі формування ринку // Економіка України. – 1992. - № 11.

19. Забродина Н., Вагина Е. Актуальность экономического образования в школе (Программа по экономике Московской экономической школы) // Экономика в школе. – 1999. - № 3. – С.17.

20. Завьянова Е.К., Посохова С.Т. Психология предпринимательства. – СПб., 1997.

21. Іванов В.М. Педагогічні умови соціалізації миських старшокласників: Автореф. дис. канд. пед. наук. – К., 1998. – 20 с.

22. Исследование мотивации достижения: Методич. пособие. // Сост. Б.Г.Ребзуев. – СПб.: Из-во “Образование”, 1993.

23. Киосаки Р.Т. Если хоччешь быть счастливым и богатым – не ходи в школу? / Пер. с англ. – Минск, 2001. –242 с.

24. Киосаки Р.Т., Летчер М.А. Сохраните ваш актив № 1 / Пер. с англ. – Минск, 2001. – 192 с.

25. Киосаки Р.Т., Лектер Ш.Л. Богатый ребенок, умный ребенок / Пер. с англ. – Минск, 2001. – 336 с.

26. Киосаки Р.Т., Лектер Ш.Л. Квадрант денежного потока / Пер. с англ. – Минск, 2001. – 336 с.

27. Китов А.И. Введение в экономическую психологию. – М., 1983.

28. Козлова Е.В. Психологические особенности экономической социализации на разных этапах детства. Дис. канд. психол. наук. – М., 1998. – 150 с.

29. Коваль Л.Г., Зверєва І.Д., Хлєбник С.Р. Соціальна педагогіка. – К.: ІЗМН, 1997. – 392 с.

30. Ковалева А.И. Социализация личности: норма и отклонение. – М., 1996. – 223 с.

31. Кон И.С. Ребенок и общество. – М., 1998.

32. Кон И.С. Социологическая психология. – М.-Воронеж, 1999.

33. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. – К., 1995. – 304с.

34. Коул М. Культурно-историческая психология. – М., 1997.

35. Кривеча Л.Д. Мировоззренческая ориентация личности в условиях трансформации общества. – Запорожье: ЗГИ, 1998. – 202 с.

36. Кузьминов Я. Советская экономическая культура: наследие и пути модернизации // Вопросы экономики. – 1993. - № 3.

37. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. – К.: ВІРА ІНСАЙТ, 2000. – 444 с.

38. Лагутін В.Д. Людина і економіка: соціоекономіка: Навч.посіб.для вузів. – К.: Просвіта, 1996. – 336 с.

39. Левин Б.М., Петрович М.В. Экономическая функция семьи. – М., 1984.

40. Лукашевич М.П. Соціалізація: Виховні механізми і технологія. – К., 1998.

41. Макконэл К.Р. Экономикс. – 1992. – Т. 1, 2.

42. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методологія, методи, програми, процедури. – К.: Наук.думка, 1998. – 226 с.

43. Малахов С.В. Основы экономической психологии. Учебное пособие / Под общ.ред. Задорожнюка И.В. – М., 1992.

44. Мартинова В.О. Вплив змін форми власності на мотивацію праці // Вісник Акад. праці та соц.відносин. Федер. профспілок України. – 1999. - № 1(3). – С. 89-91.

45. Мелия М.И., Розин М.В. Формирование позитивного образа предпринимателя в общественном сознании // Вопр. психол. – 1993. - № 1.

46. Москаленко В.В. Социализация личности. – К.: Высш.шк., 1986. – 200 с.

47. Москаленко В.В. Підприємництво як предмет дослідження економічної психології / Актуальні проблеми психології. / За ред. Максименка С.Д., Карамушки Л.М. – К.: Міленіум. Т. 1. Вип. 11. – С. 17-20.

48. Москаленко В.В. Сучасні напрямки дослідження в економічній психології // Соціальна психологія. – 2004. № 2(4). – С. 3-18. № 3(5). – С. 3-21.

49. Мудрик А.В. Социальная педагогика. – М.: Академия, 1999. – 176 с.

50. Орлов В.Б. О подготовке коммерсантов // Специалист. – 2001. - № 7. – С. 32-35.

51. Павловский В.В. Ювентология: проект интегрированой науки о молодежи. – М.: Академический проект, 2001. – 304 с.

52. Побірченко Н.А. Формування особистісної готовності учнів загальноосвітньої школи до підприємницької діяльності. – К.: Знання, 1999. – 285 с.

53. Поведение человека в условиях формирования рыночных отношений / Отв. ред. Мередов Б.М. – Ашхабат. Илым, 1995.

54. Позняков В.П. Психологические отношения и деловая активность субъектов экономической деятельности в условиях разных форм собственности // Психол. журнал. – 2000. – Т. 21, № 6. – С. 38-50.

55. Приходько В.М. Економічна культура сучасного українського суспільства. Автореф. канд. соціол. Наук. – К., 1995.

56. Про функції та функціональні форми грошей в сучасних економіках // Торгівля, комерція, підприємництво: Зб.наук.праць. – Л.: Вид-во ЛКА, 2001. – С. 104-109.

57. Психологические тесты для деловых людей / Сост. Литвинцева Н.А. – М.: “Бизнес-школа” “Интел-синтез”, 1994.

58. Радаев В.В. Экономическая социология. – М., 1998.

59. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст (проблемы становления личности). – М., 1999.

60. Росс. Л., Нисбетт Р. Человек и ситуация. Уроки социальной психологии / Пер. с англ. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 429 с.

61. Руководство по оценке уровня развития социального поведения старшекласников / Под ред. Хломовой Д.Н. – М., 1993.

62. Рынок труда: профессии, пользующиеся наибольшим спросом (Сводный реферат) // Р.Ж. Серия 2. Экономика. – 1998. - № 3. – С. 33-43.

63. Самохин М. Тренинг-технологии и преподавание экономики в школе // Экономика в школе. – 1999. - № 1. – С.9.

64. Сей Ж.Б. Трактат политической экономики. – М., 1986. – 81 с.

65. Семенов Ю.Г. Роль мотивації в процесах виробничої адаптації за умов переходу до ринкової економіки. Автореф. дис. канд. соціол. Наук. – К., 1999. – 16 с.

66. Скрипка В.І. Соціалізація учнівської молоді в умовах розбудови національної школи (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис. канд. філос. наук.

67. Смелзер Нейл. Социология: Пер. с англ. – М., 1994. – 659 с.

68. Смольков В.Г. Предпринимательство как особый вид деятельности // Социол.исслед. – 1994. – № 2.

69. Соколинський В.М. Психологические основы экономики. – М., 1999.

70. Соціалізація особистості школяра / За ред. Орбан Л.Е. – Івано-Франківськ: НМЦ Українська етнопедагогіка і народознавство – Прикарп. ун-т., 1996. – 68 с.

71. Терюкова Т. Экономическая культура как цель и средство // Высшее образование в России. – 1999. - № 3. – С. 109-117.

72. Фенько А.Б. Дети и деньги: особенности экономической социализации // Вопр. психол. – 2000. - № 2. – С. 94-101.

73. Фенько А.Б. Прблемы денег в зарубежных психологических исследованиях // Психол. журнал. – 2000. – Т. 21, № 1. – С. 50-62.

74. Фромм Э. Бегство от свободы. – М., 1987.

75. Фромм Э. Душа человека / Пер. с англ. – М., 1992.

76. Фромм Э. Иметь или быть? / Пер. с англ. – М., 1986.

77. Фромм Э. Человек для себя / Пер. с англ. – Минск, 1992.

78. Хаббарт Л. Рон. Проблемы работы. – М.: Изд-во “Нью-эра”, 1994.

79. Хейзинга Й. Homo Ludens. – М., 1992.

80. Хейне Пол. Экономический образ мышления. – М.: Дело, 1991.

81. Шумпетер А. Теория экономического развития. – М., 1982.

82. Щедрина Е.В. Исследование экономических представлений у детей // Вопросы психологии. – 1991. - № 2. – С. 157-164.

83. Экономическая психология / Под ред. Андреевой Н.В. – СПб.: Питер, - 512с.

84. Якокка Л. Карьера менеджера. – М., 1990.

85. Яновский А.М. Портрет вітчизняного підприємця: яким ми його бачимо // Укр. Промисловець. – 2000. - № 4. – С. 2-4.

86. Ярцев Д.В. Особенности социализации современного подростка // Вопр. психол. – 1999. - № 6. – С. 54-58.

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ УЧНІВСЬКОЇ ТА СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ІНСТИТУЦІЇ

3.1. Наукові підходи у дослідженні

політичної соціалізації особистості

Реалії сучасного суспільного життя зумовлюють необхідність наукових розробок проблеми політичної соціалізації особистості. Попри усю розмаїтість підходів до розуміння цього феномену, семантичний поліморфізм самого терміну “політична соціалізація” і сьогодні є недостатньо розгорнутим у соціально-психологічному плані. Поняття “політична соціалізація” виникло в західній соціальній і політичній психології за аналогією з поняттям “соціалізація” для визначення і опису суспільних процесів, в результаті яких індивід приймає відповідну політичну позицію.

Починаючи з кінця 50-х років поняття соціалізації застосовують для позначеня процесу включення особистості в політику. Першим науковим доробком, присвяченим проблемі політичної соціалізації, стала праця Г.Хаймана “Політична соціалізація”, опублікована у США в 1959 році. На думку американського соціального психолога, політична соціалізація – це процес включення індивіда в політичну систему суспільства, в результаті чого формуються такі особистісні якості, завдяки яким він адаптується до цієї системи. Г.Хайман писав, що задача політичної соціалізації полягає в тому, щоб добре навчити людей стійкій політичній позиції. Інакше не буде ніякого порядку і, можливо, буде навіть хаос. Десять років потому побачила світ і робота Р.Даусона та К.Превіта, в якій представлено детальне теоретичне дослідження цієї проблеми.

В науці немає єдиного визначення як поняття “соціалізація”, так і поняття “політична соціалізація”. Визначення змісту поняття “політична соціалізація” залежить від концепції, в якій воно розглядається, від поставленої мети дослідження.

В широкому смислі слова – це є метод, яким культура передає політичну культуру своїм носіям [51; 52; 71; 73; 86; 90]. Таке розуміння політичної соціалізації притаманне філософсько-політологічній та соціологічній парадигмам, в яких вивчається соціально-політичний контекст становлення людини політичної. Висвітлювана таким чином проблематика політичної соціалізації обіймає процеси надіндивідуальні, вивчаючи дієвість різних соціально-політичних агентів щодо формування політичних якостей людини. Остання виступає об’єктом зовнішніх формуючо-розвиваючих впливів політичного оточення.

Політична соціалізація у вузькому розумінні є навчанням політичному життю, активним освоєнням політичної культури, її трансформацією завдяки власним зусиллям особистості. Таке бачення обговорюваного феномену центроване навколо особистості з її потенціалом активного ставлення до політичної дійсності як суб’єкта перетворень політичної сфери [71; 73; 86; 90].

Проблема політичної соціалізації розробляється перш за все в руслі політичної психології. Проте їй присвячені чисельні дослідження в інших галузях науки: соціології, педагогіки, політології тощо. Витоки концепції політичної соціалізації містяться в ідеях про людину в політиці, які сформульовані такими класиками світової науки, як Т.Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, Г.Спенсер, М.Вебер та ін. Для подальшого розвитку цих ідей зробили свій внесок різні напрямки нової політичної науки, якими було трансформовано модель особистості і влади класичної традиції відносно нових умов функціонування політичної системи. Серед них найбільш чітко оформленими є такі напрямки: системний аналіз політики, теорія конфлікту, теорія плюралізму і теорія гегемонії.

Прибічники теорії “системного аналізу політики”, витоки якої слід шукати в соціології Т.Парсонса, розглядали особистість як один із засобів підтримки рівноваги у політичній системі. Американські дослідники Д.Істон та Дж.Денніс представляли процес політичної соціалізації як плавне переведення вимог політичної системи до свідомості особистості шляхом передачі від покоління до покоління цінностей, цілей, настанов політичної системи [215; 236]. Враховувався складний процес формування та розвитку політичних якостей громадянина шляхом попереднього научіння. Справедливо підкреслювалась дієвість впливу активності громадян на функціонування політичної влади. З іншого боку, сама політична система стає фактором політичної соціалізації індивіда, оскільки це є умовою її стабільного функціонування. Представники цієї концепції розглядають політичну соціалізацію як одну із семи функцій політичної системи, яка полягає у формуванні у громадян позитивних установок до влади, настанов на конформність щодо політичної системи, формування реалістичних вимог громадян до влади, лояльність щодо неї, добровільної покори правилам і нормам, що знаходитиме вираження у проурядовому менталітетові, високому ступені довіри до влади. Політична соціалізація, на думку представників цього напрямку, це процес, в якому взаємодіють доброзичливі, але авторитарні політичні лідери і їх вірні послідовники. Результатом цієї взаємодії є утворення політичних цінностей, на основі яких виникає гармонійна система, яка підкріплюється, з одного боку, почуттям поваги до послідовності у лідерів і, з другого боку, почуттям обов’язку у лідерів по відношенню до підлеглих. Однак такий підхід не враховував того, що формування цих політичних якостей у членів політичної спільноти не завжди дає стовідсоткову гарантію стабільності політичної системи. Ігнорувалась об’єктивні історичні важелі політичної соціалізації індивіда.

В теорії конфлікту політична соціалізація розуміється як процес привнесення лояльності в групу. Основні агенти соціалізації – органи пропаганди (газети, телебачення), централізовані поселення, організації, які представляють груповий інтерес.

В теорії плюралізму, яка знайшла своє поширення серед американських політологів, політична соціалізація розглядається як процес, який має на меті допомогу індивідові у формуванні власної позиції в умовах багатопартійності. Ідеальна модель політичної соціалізації на рівні особистості містить в собі такі елементи:

• розвинені ідентифікації участі;

• наявність ідеологічних орієнтацій, які визначають прямий політичний вибір особистості;

• знання “правил гри”, особливо терпимості;

• активна участь у політиці.

Успішна політична соціалізація, в процесі якої особистість засвоює партійні настанови, (а останніє є засобом її єднання з лідерами), вирішує задачу політичного вибору.

Теорія гегемонії розуміє політичну соціалізацію як канал проникнення у свідомість домінуючої в суспільстві ідеології.

Сучасні розробки теорії політичної соціалізації здійснюються в руслі таких підходів. Психоаналітичний підхід базується на ідеї про те, що політична свідомість і діяльність людей є результатом трансформованої дії несвідомих інстинктів, що опосередковуються різними захисними механізмами. Детальний розвиток ці ідеї отримали в класичній для західної психології роботі Г.Лассуелла “Психопатологія і політика” (1980).

Біхевіористський підхід, розглядаючи особистість крізь призму формування змісту і спрямованості політичної поведінки, розуміє політичну соціалізацію як результат дії факторів заохочення і покарання або “комплексів підкріплення”. Лідер сучасного біхевіористського напрямку Б.Ф.Скіннер висунув ідею про необхідність формувати, спрямовувати і контролювати все політичне життя суспільства за допомогою спеціально розробленої системи комплексів підкріплення.

Гуманістичний підхід у розробці теорії політичної соціалізації засновується на концепції ієрархії потреб і теорії самоактуалізації А.Маслоу. У руслі цього підходу політична соціалізація розглядається як процес, що підпорядковується загальним закономірностям процесу самоактуалізації, який розвивається під дією “внутрішньої природи” людини. Сутність останньої у тому, що потреби участі в політичному житті суспільства можуть виникати лише після задоволення нижчих потреб, тобто – на вищому етапі процесу самоактуалізації.

В рамках когнітивістського підходу (Дж.Адельсон, Л.Кольберг, Ж.Піаже) велика увага надається процесові пізнання політичної дійсності, формуванню емоційного ставлення і світоглядної позиції щодо неї, результатом чого є формування певної картини світу в свідомості індивіда, яка зумовлює його політичну поведінку. Даний підхід акцентує увагу також на активності самого індивіда у пізнанні політичної реальності. Теоретики когнітивного підходу зробили значний внесок у розуміння вікових особливостей розвитку політичного мислення індивіда [90].

Окремо виділяється підхід, який розглядає цей процес політичної соціалізації у зв’язку з політичною культурою суспільства. Поняття “політична культура” так само, як і проблематика, пов’язана з ним, ввійшли в наукові дослідження в 60-х рр. Піонером цієї проблематики у світовій науці вважають американського дослідника Г.Алмонда. Свою концепцію політичної культури і політичної соціалізації Г.Алмонд вперше сформулював в статті “Порівняння політичних систем” (1956). Політична соціалізація розглядається ним як процес засвоєння політичної культури. Остання розуміється автором як сукупність зразків індивідуальних позицій і орієнтацій стосовно політичних предметів і подій.

У вітчизняній науці в дослідженні політичної соціалізації найбільш поширеним є культурно-діяльнісний підхід. В рамках його методологічних настанов політична соціалізація визначається як процес активного засвоєння індивідом ідеологічних і політичних цінностей і норм суспільства і формування їх в усвідомлену систему соціально-політичних установок, які визначають позиції і поведінку індивіда в політичній системі суспільства. При цьому наголошується на значенні активно-діяльнісного фактору в процесі засвоєння індивідом політичної культури суспільства. Індивід, який виступає як об’єкт політичної соціалізації, є в той же час її суб’єктом, а тому цей процес здійснюватиметься тим успішніше, чим активніше буде участь індивіда в політиці.

Так само, як і загальний процес соціалізації, політична соціалізація проходить поетапно і продовжується протягом всього свідомого життя людини. В ньому виділяються різні стадії, що обумовлено віковими змінами особистості.

Перше питання, дуже важливе як в теоретичному, так і в практичному плані, полягає у визначенні того вікового рівня, з яким можна пов’язувати початковий етап формування особистості політичної. Дослідження, які було проведено в США у 60-х рр. Е.Лоусоном показали, що діти ще дошкільного віку (4-6 років) мають політичні симпатії і антипатії, які виникають на основі неусвідомленого сприйняття реакцій дорослих на ті чи інші політичні символи (наприклад, прапор). В 3-4 роки дитина набуває перших відомостей про політику через сім’ю. Дитина знайомиться з конфігурацією владних відносин в сім’ї, що надалі відбувається на сприйняті цією людиною влади в державі. В 9-10 років у дітей формується, за виразом англійського психолога П.Купера, “патріотичний фільтр”, який підсилює уявлення типу “ми-вони” і відсіює із уявлення все негативне, що стосується їх власної картини. Виявилось, що у віці 11-13 років відбувається швидкий розвиток політичних уявлень. Мислення 11-річних конкретне, персоніфіковане та егоцентричне. Порівняно з цим періодом прогрес у 16-18 років значно скромніший.

Політичні психологи традиційно підкреслюють важливість ранніх вікових періодів політичної соціалізації для становлення політичного профілю особистості. В роботах американських соціальних психологів підкреслюється, що досвід, здобутий в дитинстві, має визначальний вплив на формування особистості взагалі і політичної орієнтації зокрема. Істон і Денніс вважають, що базові дитячі почуття більш важко витісняються і змінюються, ніж ті, що були набуті пізніше і житті, і що в “кризові моменти ймовірне повернення особистості до своїх базових уявлень” у випадках дисфункції системи, утруднюючих передачу політичних цінностей (перш за все офіційних) новим поколінням і дезорганізуючим уже сформованих громадян. У останніх відбувається повернення до ранніх базових уявлень, які сформовані на етапі первинної соціалізації. Саме тому важливого значення надається дослідженням особливостей процесу політичної соціалізації в дитячому віці. Для розуміння цих особливостей політичні психологи вивчають питання про те, як сприймаються дитиною на перших стадіях розвитку суб’єкти політичної влади. Американські дослідники Д.Істон і Дж.Денніс виділили 4 специфічних риси сприймання дітьми влади: політизація, персоналізація, ідеалізація та інституціоналізація.

Політизація означає усвідомлення дітьми в ранньому дитинстві того факту, що крім батьківської влади існує інша влада, яка знаходиться поза сім’єю і над нею. Першими носіями такої влади, як правило, у свідомості дітей опиняються представники органів безпеки, яким, як це усвідомлюють діти, повинні підпорядковуватись навіть батьки. Тут починають закладатись всі перші елементи законослухняності і поваги до влади.

Персоналізація – це така особливість сприйняття у дітей, завдяки якій політична влада для них виступає спочатку не як система закладів, а у вигляді конкретних індивідів. Так, наприклад, якщо дітям говорять про освіту, то вони мають на увазі вчителя, учні, директора школи, коли говорять про закон – то поліцейського, суд, а коли про владу – то міністра, мера, королів.

Ідеалізація – це тенденція дітей ідеалізувати політичну владу, яка пов’язується у них тільки з позитивними оцінками і емоціями. Набуте в ранньому дитинстві позитивне ставлення до влади може зберігатись і в дорослому віці. З приводу цього американський політолог Р.Найемі зауважував, що ідеалізація політичної влади дитиною допомагає нам зрозуміти несвідому підтримку уряду з боку багатьох дорослих.

Інституціоналізація означає перехід в процесі розвитку від персоналізованого сприйняття до усвідомлення існування її інститутів, тобто уряду, парламенту і т.ін. Це перехідний етап розуміння влади як політичної системи.

Отже, як встановлено багатьма дослідженнями, основною особливістю ранньої стадії політичної соціалізації дитини є переважання емоційного відношення до політичних об’єктів і відсутність спочатку когнітивних уявлень про ці об’єкти. Відсутність або слабкість когнітивного компонента обумовлює таку особливість ранніх дитячих уявлень, як їх некритичність. З некритичністю пов’язана і інша особливість – така риса, як ригідність і відносна стійкість. Справа в тому, що неусвідомлене, некритичне і постійно підкріплене відношення з часом стає елементом несвідомого і завдяки цьому набуває специфічної стійкості. Відомо, що емоційне відношення є одним із трьох обов’язкових компонентів соціальних установок, в тому числі і установок політичних.

На другій стадії політичної соціалізації, яка пов’язується із шкільним віком, у когнітивному розвитку спостерігається важлива зміна політичного мислення, яке стає абстрактним. У 15-річної дитини з’являються уже такі поняття, як “влада”, “індивідуальне право”, “свобода”, “демократія” і т.ін. Надалі йде розширення часової перспективи політичного мислення. Підліток на відміну від дитини починає усвідомлювати найближчі і більш віддалені впливи політичних подій на сучасне і майбутнє. Політичні події оцінюються ним залежно від їх наслідків для окремих людей, адже він ще не здатен бачити їх значення для груп і суспільства в цілому. У середньому підлітковому віці досягається деяке розуміння дій організації і інститутів, які спрямовані на колективні цілі.

У багатьох дослідженнях підкреслюється значення юнацького періоду соціалізації як етапу політичного самовизначення, яке відбувається вже не як пасивне вбирання сімейних цінностей, а як самостійний вибір позиції. Це означає політичну зрілість, яка пов’язана з формуванням свідомості громадянина. Результатом політичної соціалізації стає зрілий громадянин, стрижнем особистості якого стають базові переконання і принципи, які вироблені в процесі первинної політичної соціалізації. Ці базові переконання дозволяють зберігати особистісну стійкість, завдяки якій особистість може сама просіювати зовнішні впливи, робити свій вибір. На відміну від дитини доросла людина здатна відповідати за свою поведінку, зокрема і в сфері політики, керуватись своїми власними уявленнями про те, що входить в її обов’язки і право як людини і громадянина.

Політична соціалізація не завершується періодом дорослості, а продовжується все життя. Етапи і стадії подальшого політичного розвитку визначаються не тільки власне віковими змінами, а засвоєнням нових політичних ролей, досвідом особистісної участі. Взаємодія політики і людини має конкретно-історичний характер. Кожна політична система розробляє свої специфічні механізми втягування особистості в політику.

З усього вищенаведеного можна підсумувати, що політична соціалізація є необхідною умовою функціонування суспільства. Це найбільш ефективний механізм підтримки політичної системи, її зміцнення і стабілізації. В процесі політичної соціалізації відбувається відтворення інститутів політичної системи, здійснюється спадкоємність найважливіших політичних цінностей. Справді, для того, щоб стати суб’єктом політичного життя, людині слід засвоїти систему політичних цінностей, ідей, орієнтацій в політичному середовищі, які дозволяють їй адаптуватись до нього. Політична соціалізація на рівні індивіда являє собою втілення вимог політичної системи у внутрішню структуру особистості, інтеріоризацію її основних політико-культурних елементів. Центральним моментом політичної соціалізації є формування адекватних уявлень про владу і владні відносини.

Історичний характер політичної соціалізації виявляється в тому, що, по-перше, кожна система має свої культурні особливості, свій набір важливих цілей і цінностей, які вона надає своїм особистостям. По-друге, не тільки політична система, але й режим, економічний лад, особливості державно-правового контексту визначають те, як громадяни будуть сприймати владу, яким буде психологічний клімат в політиці. По-третє, кожному типові політичного устрою відповідає певний ідеал громадянина, від якого залежатиме політична свідомість і поведінка, ступінь активності, ідентифікація з тими чи іншими політичними партіями і групами окремих громадян. Безперебійне функціонування політичної системи в умовах змін поколінь в політиці і трансформації суспільства в значній мірі залежить від результатів соціалізації взагалі і політичної соціалізації зокрема.